"20" квітня 2015 р. Справа №908/1532/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,
при секретарі Кузнєцовій І.В.,
за участю представників:
апелянта - ОСОБА_1, за довіреністю №25/07/14 від 25.07.2014 року;
позивача - Джамбов П.С., за довіреністю №3 від 09.04.2015 року;
відповідача - Сергєєв Є.В., за довіреністю №7 від 10.11.2014 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_4, м.Запоріжжя, (вх.№2089(З)/1-40) на ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.05.2013 року по справі №908/1532/13,
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Токмак Солар Енерджі», с.Нове, Токмацького району, Запорізької області,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж», м.Запоріжжя,
про стягнення 428842,56 грн.,-
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.05.2013 року у справі №908/1532/13 (суддя Колодій Н.А.) затверджено мирову угоду між сторонами (якою, зокрема, передбачено погашення суми боргу шляхом передання відповідачем позивачеві у власність об'єктів нерухомості) та припинено провадження у справі.
Апеляційну скаргу на вказану ухвалу подано в порядку ч.1 ст.91 Господарського процесуального кодексу України особою, яка не брала участь у справі, а саме - ОСОБА_4, який був учасником ТОВ «Електромонтаж» і відповідно до заяви від 04.10.2011 року вийшов зі складу учасників. За твердженням заявника скарги, оскаржуваною ухвалою порушено його права, оскільки відчуження нерухомості ТОВ «Електромонтаж» позбавляє апелянта можливості одержати вартість частини майна даного товариства, яку ОСОБА_4 не було виплачено при виході зі складу учасників ТОВ «Електромонтаж».
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.05.2013 року по справі №908/1532/13 припинено.
ОСОБА_4 з ухвалою суду апеляційної інстанції від 18.12.2014 року не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.
За результатами касаційного провадження, Вищим господарським судом України винесено постанову, якою ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року скасовано, а справу №908/1532/13 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено до розгляду.
17.04.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж» надало відзив на апеляційну скаргу (вх.№6273), в якому просить ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.05.2013 року по справі №908/1532/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Свою позицію обґрунтовує тим, що заявником не зазначено чому саме цей правочин, затверджений мировою угодою стороною, а не будь-який інший з багатьох, що були вчинені після 17.05.2013 року запобіг йому реалізувати його право чи звернутися до суду за їх захистом та відновленням.
Відповідач зазначає, що він не знаходиться у стані припинення, веде господарську діяльність, має нерухомість та не має заборгованості перед контрагентами.
Важливою обставиною на думку відповідача є те, що відсутність відповіді на звернення ОСОБА_4 про виплату частки майна при виході не свідчить, що ТОВ «Електромонтаж» не в змозі виконати вимоги законодавства, так як підприємство працює та веде господарську діяльність. Окрім того, за період з 04.10.2011 року (час виходу ОСОБА_4 зі складу учасників ТОВ «Електромонтаж») до 03.12.2014 року заявником, ще не сформована та не пред'явлена до стягнення сума вимог виражена в грошовому еквіваленті, в судах будь якого підпорядкування, інстанції, чи спеціалізації відсутні судові справи про стягнення з ТОВ «Електромонтаж» суми коштів, як компенсації, пов'язаної із виходом ОСОБА_4 із складу учасників підприємства.
Також, як вказує відповідача, в апеляційній скарзі заявником не зазначено, як скасування ухвали господарського суду Запорізької області про припинення провадження по справі №908/1532/13 може вплинути на реалізацію його права на звернення до суду з стягненням з ТОВ «Електромонтаж» суми ще неіснуючої (невстановленої) заборгованості перед ОСОБА_4
Відповідач звертає увагу на те, що Харківський апеляційний господарський суд не може сприймати, як належний доказ, висновок про вартість оціночного майна складений ТОВ «Експертно-консультаційний центр» станом на 31.03.2013 року, оскільки заявник вийшов із складу учасників 04.10.2011 року, а висновок про вартість майна в обґрунтування законності своїх вимог надано станом на 31.03.2013 року, тобто, майже через півтора року після виходу із складу учасників. Крім того, експерт складав свій висновок без фактичного виїзду на об'єкт, урахування фактору амортизації будівель, не несе жодної відповідальності за дані надані в висновку, не є судовим експертом, чи робітником експертної установи на яку покладено судом провести експертизу оціночної вартості майна станом на 04.10.2011 року. Отже, данні зазначені у висновку про вартість оціночного майна складеному ТОВ «Експертно-консультаційний центр» не можна вважати об'єктивними та сприймати як належний доказ.
Також, відповідач зазначає, що майнові претензії ОСОБА_4 не є предметом спору по справі №908/1532/13 та виходять за його межі. Факт порушення прав ОСОБА_4 не встановлений ані ухвалою господарського суду Запорізької області про припинення провадження по справі №908/1532/13, ані будь-яким іншим документом.
Від позивача по справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «Токмак Солар Енерджи», також 17.04.2015 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6274), який є тотожним за змістом відзиву відповідача та в якому зазначає, що він згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
20.04.2015 року представник апелянта надав до суду клопотання (вх.№6371), в якому керуючись ст. 38 Господарського процесуального кодексу України просить витребувати у Головного управління статистики у Запорізькій області документи, а саме: фінансовий звіт - «Баланс» (ф.1) та звіт про фінансові результати (ф.2) за 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік ТОВ «Електромонтаж».
Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.
Представник апелянта зазначає, що докази, які він просить витребувати у Головного управління статистики Запорізької області можуть підтвердити факт неможливості виплати ОСОБА_4 вартість його частки майна у статутному капіталі товариства.
02.12.2014 року представник апелянта звертався з тотожним клопотанням про витребування доказів до Харківського апеляційного господарського суду, яке ухвалою від 02.12.2014 року було задоволено, а відповідачу запропоновано надати відповідні документи.
Відповідач, листом вих.№17/02 від 09.12.2014 року звернувся до Головного управління статистики Запорізької області з проханням надати копії документів, які вимагає суд. Крім того, в зазначеному листі вказується про втрату ТОВ «Електромонтаж» документів, які апелянт просить надати.
Проте, Головне управління статистики Запорізької області вимоги ухвали суду не виконало та документів до суду не надало.
Вказане свідчить, що процесуальна поведінка Головного управління статистики Запорізької області має ознаки неповаги до суду. Однак, колегія суддів зазначає, зобов'язання вдруге Головне управління статистики Запорізької області надати документи може призвести до затягування судового розгляду справи і порушення процесуальних строків. При цьому, підстави вважати, що Головне управління статистики Запорізької області виконає вимоги ухвали суду і надасть документи - відсутні.
У судовому засіданні 20.04.2015 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.
Представники позивача та відповідача проти позиції скаржника заперечували з підстав викладених у їх відзивах.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників учасників процесу, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
У квітні 2013 року ТОВ «Токмак Солар Енерджі» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ «Електромонтаж» про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами договором поставки №02/12 від 03.12.2012 року у розмірі 428842,56 грн.
Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції від 17.05.2013 року затверджено мирову угоду між ТОВ «Токмак Солар Енерджі» та ТОВ «Електромонтаж» за змістом якої ТОВ «Електромонтаж» зобов'язалось здійснити оплату суми боргу в розмірі 428842,56 грн. шляхом передачі у власність ТОВ «Токмак Солар Енерджі» об'єктів нерухомості, які розташовані за адресою: м.Запоріжжя, вул. Антенна, 8.
Пунктом 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України встановлено серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, тобто оскарження судових рішень допускається у випадках, порядку та з підстав, визначених законом.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Таким чином, випадки, в яких особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку, мають бути встановлені Господарським процесуальним кодексом України.
Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Таким чином, основною передумовою для здійснення апеляційного перегляду рішення (ухвали, постанови) місцевого господарського суду за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, є встановлення такої фактичної обставини як вирішення місцевим господарським судом питання щодо прав і обов'язків даної особи.
Судове рішення, оскаржуване такою особою повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
ОСОБА_4, оскаржуючи до суду апеляційної інстанції ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.05.2013 року про затвердження мирової угоди в порядку статті 91 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній скарзі зазначає, що його права порушено, оскільки ТОВ «Електромонтаж» за вказаною угодою здійснено відчуження майна (об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: м.Запоріжжя, вул.Антенна, 8, перелік яких міститься в оскаржуваній ухвалі). За твердженням апелянта, 04.10.2011 року він вийшов зі складу учасників ТОВ «Електромонтаж», яке є відповідачем у справі, проте, не отримав вартості частини майна товариства, а на майно, яке було передано за мировою угодою може бути звернено примусове стягнення в рахунок виплати частки ОСОБА_4 у статутному капіталі ТОВ «Електромонтаж».
Статтею 115 Цивільного кодексу України передбачено, що господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Аналогічні приписи закріплені у частині 1 статті 12 Закону України «Про господарські товариства».
Згідно зі статтею 100 Цивільного кодексу України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.
Частиною 1 статті 54 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 04.10.2011 року вийшов зі складу учасників ТОВ «Електромонтаж», проте тільки 27.02.2013 року звернувся до товариства з вимогою про виплату вартості частини майна. Сторонами у справі не заперечується, що ТОВ «Електромонтаж» не здійснено виплат ОСОБА_4 Відомості про причини невиплати в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_4 не звертався до суду з вимогою про примусове стягнення суми вартості належної йому частки у статутному капіталі. На момент звернення ОСОБА_4 з апеляційною скаргою на ухвалу суду про затвердження мирової угоди вартість частки ОСОБА_4 у статутному капіталі ТОВ «Електромонтаж» не встановлена ні відповідачем (яким не розглянуто вимогу ОСОБА_4 про виплату вартості даної частки), ні самим апелянтом, ні в судовому порядку.
Посилання ОСОБА_4 на те, що внаслідок відчуження майна за спірною мировою угодою він буде позбавлений можливості отримати належну йому частку у статутному капіталі ТОВ «Електромонтаж» фактично є припущенням, адже відповідно до пояснень представників сторін, не спростованих апелянтом, та доказів, які містяться в матеріалах справи, ТОВ «Електромонтаж» не перебуває у стадії припинення, здійснює господарську діяльність, має у власності нерухоме майно та має можливість отримувати кошти від господарської діяльності.
Твердження апелянта про недостатність активів ТОВ «Електромонтаж», які залишилися у даного товариства після відчуження майна за спірною мировою угодою, для виконання його грошових зобов'язань перед ОСОБА_4 колегія суддів вважає передчасними і такими, що не доведені належним чином. Відповідно, не підтвердженими є і обставини стосовно вирішення оскаржуваною ухвалою питання про права і обов'язки ОСОБА_4 Також апелянтом не доведено, яким чином винесення місцевим господарським судом ухвали від 17.05.2013 року про затвердження мирової угоди між позивачем і відповідачем може вплинути на реалізацію його права на звернення до суду щодо стягнення з ТОВ «Електромонтаж» вартості частки ОСОБА_4 у статутному капіталі даного товариства.
Вищий господарський суд України, скасовуючи ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року вказав, що поза увагою залишилися доводи заявника стосовно того, що згідно затвердженої місцевим судом оскаржуваною ухвалою суду від 17.05.2013 року мирової угоди ТОВ «Електромонтаж» в рахунок погашення заборгованості у розмірі 428842,56 грн. відчужено на користь ТОВ «Токмак Солар Енерджі» нерухоме майно ринкова вартість якого станом на 31.03.2013 року склала 8827406,00 грн., що вбачається з висновку про вартість оцінюваного майна.
Проте, як вірно зазначає, що відповідач не можна сприймати, як належний доказ, висновок про вартість оціночного майна складений ТОВ «Експертно-консультаційний центр» станом на 31.03.2013 року, оскільки заявник вийшов із складу учасників 04.10.2011 року, а висновок про вартість майна в обґрунтування законності своїх вимог надано станом на 31.03.2013 року, тобто, майже через півтора року після виходу із складу учасників.
Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що згідно змісту статуту ТОВ «Електромонтаж» в редакції станом на 12.04.2012 року учасником цього товариства є ОСОБА_5, який також є єдиним учасником ТОВ «Токмак Солар Енерджі», що вбачається зі змісту статуту товариства в редакції, станом на березень 2013 року.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що чинним законодавством не заборонено бути учасником декількох товариств.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У ході апеляційного провадження не встановлено, що оскаржуваною ухвалою від 17.05.2013 року про затвердження мирової угоди між позивачем і відповідачем будь-яким чином порушено права ОСОБА_4 або вирішено питання про його права і обов'язки.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала господарського суду Запорізької області від 17.05.2013 року по справі №908/1532/13 має бути залишена без змін.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.05.2013 року по справі №908/1532/13 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 27 квітня 2015 року.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Хачатрян В.С.