Києво-Святошинський районний суд Київської області
Справа № 369/4082/14-ц
провадження 2/369/48/15
Іменем України
07.04.2015 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Сохань Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним договору дарування, свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності, -
У травні 2014 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з 1988 року по 2012 рік з ОСОБА_4 Спочатку вони проживали в квартирі в м. Боярка по вул. Дежньова, 5\16 разом з його матір'ю - ОСОБА_5 У 1992 році вона разом з чоловіком власними силами та коштами допомогли матері приватизувати дану квартиру. До дня смерті матері вони підтримували тісні родинні відносини, допомагали їй коштами, продуктами, вели переписку. Після смерті ОСОБА_5 07 квітня 1996 року відкрилась спадщина, до складу якої увійшла спірна квартира. Її чоловік, як єдиний спадкоємець за законом, тривалий час не міг підтвердити родинні відносини через втрату свідоцтва про народження. Лише в 2011 році рішенням суду був встановлений даний факт. На початку березня 2012 року чоловік поїхав до м. Києва для оформлення спадкових прав, але повернувся з ознаки фізичного насилля. 21 березня 2012 року її чоловік помер. Після його смерті відкрилась спадщина на дану квартиру, яку ОСОБА_4 прийняв у спадщину, але не встиг оформити своїх спадкових прав. Вона є єдиним спадкоємцем після смерті свого чоловіка. Спадщину вона також прийняла. Але у серпні 2012 році після смерті чоловіка їй стало відомо, що за життя ОСОБА_5 - ОСОБА_6 встановила опіку над матір'ю та укладала договір дарування квартири на свою користь. Даний договір був укладений з порушенням чинного на той час законодавства. ОСОБА_7 скористалась тяжкими обставинами, похилим віком ОСОБА_5, нерозумінням останньої своїх дій, без дозволу органу опіки та піклування. ОСОБА_7, як опікун не мала права укладати такий договір з ОСОБА_5 у відповідності до ст. 68 ЦК України. При укладенні правочину нотаріус не перевірив дієздатність ОСОБА_5
Вказала також, що 08 червня 2007 року ОСОБА_8 померла. Після її смерті відповідачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 23 квітня 2008 році отримали в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину. Оскільки договір дарування був оформлений з порушеннями ст.ст. 68, 71, 224, 225 ЦК України, тому і свідоцтва про право на спадщину також підлягають визнанню судом недійсними.
Просила суд визнати недійсними договір дарування від 24 лютого 1993 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані 23 квітня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати за нею право власності на кватиру №16 по вул. Дежньова, 5 в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області; судові витрати покласти на відповідачів.
У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що позивачка з чоловіком проживали разом з ОСОБА_5 до 1992 року. Хоч вони в подальшому і переїхали, але між ними були родинні відносини, вони в усьому їй допомагали. Договір був укладений з порушенням вимог чинного законодавства: внаслідок помилки, збігу тяжких обставин, без дозволу органу опіки та піклування, договір не пройшов державної реєстрації. Позивачка про оспорюваний правочин дізналась лише в 2014 року в БТІ. Уточнив вимоги також позовні вимоги щодо судових витрат.
Просив суд визнати недійсними договір дарування від 24 лютого 1993 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані 23 квітня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати за нею право власності на кватиру №16 по вул. Дежньова, 5 в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області; судові витрати по оплаті судового збору та витрат на правову допомогу в розмірі 7 885 грн.
У судовому засіданні представник відповідачів проти позову заперечував. Просив суд відмовити в задоволенні позову як з підстав необґрунтованості, так і з підстав порушення строку позовної давності, про що подав письмове клопотання.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
При розгляді справи судом встановлено, що 03 травня 1988 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у Дніпрянській селищній раді Новокаховського міськвиконкому Херсонської області.
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 14 вересня 2011 року встановлено факт, що ОСОБА_5 є рідною матір'ю ОСОБА_4.
За ст. 153 ЦК України 1963 року, в редакції чинної на час укладення оспрюваного правочину, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 154 ЦК України 1963 року коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.
Ст. 243 ЦК України 1963 року встановлено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Дарування громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадським організаціям може бути обумовлено використанням цього майна для певної суспільно корисної мети.
Ст. 244 ЦК України 1963 року встановлена форма договору дарування: договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається в простій письмовій формі. До договорів дарування нерухомого майна застосовуютьсяправила статті 227 і цього Кодексу. А саме: договір жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
24 лютого 1993 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 був укладений договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №258/2 від 30 серпня 1993 року за заявою ОСОБА_8 призначено опікуном над тіткою ОСОБА_5, яка за станом здоров'я та похилий вік потребує догляду.
07 квітня 1996 року померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія І-ОК №210805, виданого виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
З матеріалів спадкової справи до майна померлої ОСОБА_5 №265 за 1996 року встановлено, що 24 вересня 1996 року до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини звернувся син померлої - ОСОБА_4
21 жовтня 2011 року до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_1
З матеріалів справи та пояснень осіб, які брали участь в справі, вбачається, що ОСОБА_4 із заявами про визнання договору дарування недійсним за свого життя не звертався.
21 березня 2012 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть І-КГ №140573, виданого виконавчим комітетом Дніпрянської селищної ради м. Нова Каховка Херсонської області.
З матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_4 встановлено, що 27 березня 2012 року до приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу звернулась із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1
Також судом встановлено, що 08 червня 2007 року померла ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія 1-ОК №088343, виданого виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
На підставі договору дарування від 24 лютого 1993 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори 23 квітня 2008 року видане свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2.
Відповідно до перехідних та прикінцевих положень ЦК України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Оскільки оспорюваний договір дарування був укладений в 1993 році, тому до даних правовідносин слід застосувати положення ЦК України 1963 року. Таким чином, посилання позивача та його представника на положення ЦК України щодо підстав визнання його недійсним суд вважає необґрунтованими.
За ст. 55 ЦК України 1963 року, чинного на час укладення договору, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість. Стороні, яка в момент укладення угоди не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, відшкодовуються другою стороною понесені витрати, втрата або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про такий стан особи, що уклала з нею угоду.
Відповідно до ст.. 56 ЦК України 1963 року угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість. Крім того, сторона, за позовом якої угода визнана недійсною, вправі вимагати від другої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини другої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої угода визнана недійсною, зобов'язана відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.
За ст. 57 ЦК України 1963 року угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
П. 16 Постанови передбачено, що правила ст.225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
У п. 20 вищевказаної постанови зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Враховуючи надані суду пояснення особами, що беруть участь в розгляді справи, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки належних та допустимих доказів суду подано не було, не заявлено клопотання про їх витребування. Посилання позивача, що померла ОСОБА_5 обіцяла квартиру залишити своєму сину, піклування про неї, ведення постійної переписки зі своєю родиною, проживання в спірній квартирі до смерті, суд до уваги не бере, оскільки дані обставини не підтверджують психічний стан ОСОБА_5 на час вчинення оспорюваного правочину, збігу тяжких обставин, помилки останньої щодо істотних обставин, тощо.
Посилання представника позивача щодо відсутності державної реєстрації в БТІ оспорюваного правочину, відсутності на час розгляду справи оригіналу договору у відповідачів є підтвердженням неправомірності укладеного правочину, суд до уваги не бере, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та оригінал договору надавався нотаріусу при видачі свідоцтва про право на спадщину.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зважаючи на викладені положення чинного на час укладення оспрюваного правочину законодавства та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку що при підписанні договору, передбачені чинним на час укладення законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договору дарування відповідає вимогам закону, а тому відсутні підстави стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві.
На підставі наведеного, оцінюючи кожний доказ окремо та у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог щодо визнання правочину недійсним. Оскільки суд відмовляє в задоволенні вимог про визнання правочину недійсним, тому підстави для визнання недійсними свідоцтв, визнання права власності відсутні.
Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним договору дарування, свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову шляхом зняття арешту з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Н.С. Пінкевич