79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"22" квітня 2015 р. Справа № 909/1253/14
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий-суддя Кузь В.Л.
судді Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
При секретарі судового засідання Петрик К.О.
розглянувши апеляційну скаргу за № 10 від 10.02.15 Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобус", м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область та апеляційної скарги за вих. № 199 від 12.02.15 Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ Україна", м. Київ
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15
у справі № 909/1253/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ Україна", м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобус", м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область
про стягнення - 39 132 тон бензину А-92 (передачу бензину провести в Івано-Франківській області, Надвірнянського району, м. Надвірна, вул. Вокзальна, буд. 8)
за участі представників :
від позивача - Яцюта Т.П. - представник (довіреність від 19.11.14);
від відповідача - не з'явився;
Автоматизованою системою документообігу суду справу № 909/1253/14 розподілено до розгляду в складі колегії - головуючий суддя Кузь В.Л., судді Данко Л.С., Орищин Г.В.
У зв'язку з перебуванням судді Данко Л.С. у відпустці розпорядженням голови суду від 01.04.15 внесено зміни у склад судової колегії по справі № 909/1253/14, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя - Кузь В.Л., судді - Галушко Н.А. та Орищин Г.В.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15 у справі № 909/1253/14 (суддя Скапровська І.М.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Глобус" на користь ТОВ з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" 28 433 тон бензину А-92 (передачу бензину провести в Івано-Франківській області, Надвірнянського району, м. Надвірна, вул. Вокзальна, буд.8), 11802,44 грн. - судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15 у справі № 909/1253/14 частково і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача 2 221,18 грн. судового збору (з врахуванням уточнень до апеляційної скарги від 31.03.15).
Як на підставу своїх доводів, викладених в апеляційній скарзі та у поясненнях від 21.04.15, позивач зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки:
- суд першої інстанції в порушення вимог ст. 84 ГПК України не обґрунтував підстав, за якими відхилив доводи позивача щодо позовних вимог в частині стягнення 2,858 тон бензину, наявність яких у відповідача була визнана ним самим;
- судом не було враховано, що відповідач здійснив розрахунок природних втрат бензину А-92 за період з 01.07.13 по 11.04.14 на підставі нормативного документа - Государственного агропромышленного комитета СССР, ВИИТин, Москва, 1989, який не передбачений умовами договору;
- суд першої інстанції не взяв до уваги, що розрахунки відповідача, що містяться в матеріалах справи, суперечать один одному, оскільки в розрахунку втрат нафтопродуктів при зачистці та розрахунку природних втрат відповідач обґрунтував загальні втрати бензину, належного позивачу, в розмірі 7,948 т (3,314 т +4,634 т), а у відзиві на позовну заяву зазначив, що втрати позивача від довготривалого зберігання бензину становлять 3,435 т, а втрати при зачистці резервуарів 4,635 т, всього 8,070 т;
- підставами відмови позивача від списання втрат товару, які були нараховані відповідачем в розрахунках втрат нафтопродуктів при зачистці та в розрахунках природних втрат, є те, що умовами договору не передбачено здійснення процедури зачистки резервуарів, відповідачем не було повідомлено позивача про причини здійснення такої зачистки, яка в свою чергу не була погоджена із позивачем, якому не було відомо чи в зазначених резервуарах розміщувались нафтопродукти інших зберігачів та відповідно чи таке списання нафтопродуктів здійснювалось за їх рахунок.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15 у справі № 909/1253/14 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано наступне:
- відповідач як зберігач за договором № 171/34/12 на надання послуг по прийманню, зберіганню та відпуску нафтопродуктів від 12.09.12 прийняв на зберігання 980,029 тон бензину А-92;
- відповідач в період з 30.11.12 по 27.05.13 повернув позивачу з відповідального зберігання 967,486 тон бензину А-92, що підтверджується товарно-транспортними накладними та актами;
- відповідачем було нараховано природні втрати при приймання, довготривалому зберіганні, звільнені резервуарів, зайнятих під зберігання бензину А-92 в кількості 9,685 тон, як сума від 1,615 тон та 8,070 тон, тобто залишок бензину А-92 становить 2,858 тон (980,029 - 967,486 - 1,615 - 8,070);
- за даними бухгалтерського обліку відповідача, заборгованість позивача за станом на 31.12.13 становить 147 586,94 грн. вартості послуг по зберіганню бензину;
- суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги акт № 6 від 17.01.13, відповідно до якого позивачу з відповідального зберігання було повернуто 117 405 тон бензину А-92.
Відповідач участі свого уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судових засідань, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення, причини неявки суду не повідомив.
Норми статті 22 ГПК України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. З врахуванням того, що явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду, з огляду на те, що у матеріалах справи наявні відомості та документи, необхідні для вирішення спору по суті, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представника відповідача.
Представник позивача у судових засіданнях навела свої доводи та міркування з приводу поданих апеляційних скарг.
Згідно з ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 22.04.15 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15 у справі № 909/1253/14, з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12.09.12 між ТОВ з іноземними інвестиціями "БНХ УКРАЇНА" (замовник) та ТОВ "Глобус" (виконавець) було укладено договір № 171/34/12 на надання послуг по прийманню, зберіганню та відпуску нафтопродуктів, згідно з умовами якого виконавець надає замовнику за оплату комплекс послуг по прийманню, зберіганню та відпуску, приймання та зливу товару з залізничних цистерн, які прибули на залізничну гілку виконавця на адресу замовника.
Дані відносини регулюються відповідно до Статуту залізниць України, Правил по перевезенню вантажів залізничним транспортом, Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.08 № 281/171/578/155, Постанови Держпостачу від 26.03.86 № 40 «Про затвердження норм природних втрат нафтопродуктів при прийманні, зберіганні та відвантаженні» та умовами даного договору.
Згідно з п. 2.2. договору замовник здійснює поставку нафтопродуктів залізничним або автомобільним транспортом.
Строк надання послуг виконавцем починається з моменту підписання договору і діє до 31.12.13 (п.2.3 договору).
Пунктом 3.3.1 договору встановлено, що приймання-передача товару здійснюється на основі актів приймання нафтопродуктів по кількості за формою 5-НП, на основі яких складаються акти приймання-передачі товару.
Відповідно до умов п. 3.6 договору зберігання товару позивача здійснювалось в окремих наземних резервуарах. Допускалось спільне зберігання (в одному резервуарі) товару позивача однієї марки з однорідним товаром тієї ж марки інших зберігачів.
Пунктом 3.7 договору встановлено, що після завершення приймання товарі його зливу в резервуари виконавця, сторони повинні підписувати акт приймання - передачі товару на зберігання.
Відповідно до п. 3.9 та п. 4.2.12 договору відпуск товару з резервуарів замовника повинен здійснюватись на підставі рознарядок (розпоряджень) замовника.
Протягом п'яти днів після завершення звітного місяця виконавець передає замовнику акт звірки руху товару по нафтобазі, де зазначаються залишок товару на початок звітного періоду, кількість товару, що надійшов на зберіганню, кількість товару, що був відпущений, кількість товару на кінець звітного періоду. Акт повинен включати в себе інформацію про кількість списаних нафтопродуктів в межах норм природних втрат (п. 3.14 договору).
Пунктом 4.2.5 договору встановлено, що виконавець зобов'язаний здійснювати охорону прийнятого на зберігання товару, забезпечити його зберігання, не допускаючи при цьому перевищення норм природних втрат відповідно до діючих на території України нормативів.
Відповідно до п. 4.2.6 договору відповідач зобов'язався надавати позивачу розрахунок природних втрат та необхідні підтверджуючі документи, на підставі яких необхідно провести списання.
Оформляти, підписувати, передавати замовнику в строк до 10-го числа місяця, що слідує за звітним, акти наданих послуг, завірені підписом керівника або його довірителем та круглою печаткою, акти руху товару по нафтобазі та податкові накладні (п. 4.2.14 договору).
Згідно з п. 4.2.16 договору інвентаризація товару, що знаходиться на зберіганні, здійснюється сторонами щомісячно на 1 число місяця, що слідує за звітним, акт звірки розрахунків підписується сторонами до 10 числа місяця, що слідує за звітним (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 8.3. договору виконавець несе відповідальність за кількість і якість отриманого від замовника на зберігання товару. У разі зменшення кількості або погіршення якості товару замовника, виконавець зобов'язаний за свій рахунок компенсувати завдані збитки у відповідності з діючим законодавством України. Відшкодування завданих збитків здійснюється за першою вимогою замовника протягом 7 днів з дати пред'явлення вимоги.
Відповідно до п. 9.7. договору термін дії договору встановлюється з моменту його підписання та діє до 31.12.13. Обов'язки сторін, які виникли у зв'язку з договором, підлягають виконанню незалежно від терміну його дії.
Умовами п.9.8 договору дія цього договору автоматично продовжується на один календарний рік, якщо жодна із сторін не попередить іншу сторону про припинення його дії протягом 30 календарних днів до закінчення строку дії договору.
Сторони не подали доказів про непродовження дії договору на наступний - 2014 рік.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст. 174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ч.1 ст. 938 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Статтею 949 ЦК України встановлений обов'язок зберігача повернути річ та зазначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи актів приймання нафтопродуктів та видаткових накладених, позивач на виконання умов даного договору передав, а відповідач прийняв на зберігання бензин А-92 в кількості 980,029 тон. Дана обставина як в суді першої, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторонами не заперечується.
Як зазначає у відзиві відповідач, у зв'язку з виробничим обставинами ним було повідомлено листом від 10.01.13 позивача про припинення надання послуг по зберіганню та проведення всіх розрахунків.
Звертаючись з позовом до суду, на підтвердження своїх позовних вимог відповідно до договору № 171/34/12 від 12.09.12 позивач подав акти повернення нафтопродуктів з відповідального зберігання : № 1 від 30.11.12, № 2 від 14.12.12, № 3 від 21.12.12, № 4 від 15.01.13, № 5 від 16.01.13, № 6 від 17.01.13, № 7 від 18.01.13, № 8 від 21.01.13, № 9 від 21.01.13, № 10 від 23.01.13, № 11 від 25.01.13, № 12 від 29.01.13, № 13 від 27.05.13, відповідно до яких відповідач повернув позивачу 939,053 тон бензину А-92, виробництва Республіки Білорусь (Т. І а.с. 127-139). Дані акти підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками. Різниця склала 40,976 тон.
Крім того, позивачем були подані належним чином засвідчені копії актів списання, складені комісією в складі працівників відповідача, відповідно до Норм природних втрат нафтопродуктів при прийманні, зберіганні та відвантаженні, затверджених постановою Держпостачу від 26.03.86 № 40, якою сторони керуються під час виконання умов договору (п. 1.4. договору). Відповідно до цих актів кількість природних втрат від зберігання нафтопродуктів у зафіксованій кількості за період з січня 2013 року по травень 2013 року становить 1,837 тон (Т. І а.с.а.с. 28,31,34,38,42,46,50,54,58).
Також, позивачем був поданий розрахунок природних втрат при зберіганні, проведений за формою № 28-НП, передбаченої Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.08 № 281/171/578/155, за яким розмір природних втрат під час зберігання нафтопродуктів в кількості 39,135 тон за період з 01.06.13 по 11.04.14 становить 0,003 тон (Т. І а.с.182-188).
На підставі наведеного, позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог до 39,132 тон бензину (39,135 - 0,003). За розрахунками проведеними Львівським апеляційним господарським судом, загальна кількість бензину А-92, яка підлягала поверненню позивачу становить 39,136 тон. Натомість, позивачем було в кінцевому заявлено до стягнення в судовому порядку 39,132 тон, що є його правом.
У зв'язку з неповерненням відповідачем з відповідального зберігання бензину, позивач надіслав на його адресу претензію від 23.07.14 з вимогою повернути до 24.04.09 бензин А-92 в кількості 39,135 тон (різниця за даними позивача між кількістю бензину, переданого на зберігання, та кількістю бензину, повернутого відповідачем із зберігання в період з вересня 2012 року по червень 2013 року, з врахуванням кількості бензину, який підлягає списанню на підставі вказаних актів і який знаходиться на нафтобазі відповідача (Т. І а.с. 74-77).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відповіді на претензію позивача від 23.07.14 не заперечив обставину щодо наявності у нього боргу та зазначив, що у разі відновлення платоспроможності підприємства заборгованість, що рахується за ним, буде повернена у повному обсязі (Т. І, а.с. 78).
Проте, на час звернення з позовом до суду та розгляду справи в суді відповідач взятих на себе зобов'язань за договором від 12.09.12 щодо повернення бензину марки А-92 в кількості 39,132 тон не виконав.
Як вбачається із вище зазначених наявних в матеріалах справи актів приймання нафтопродуктів, актів повернення нафтопродуктів з відповідального зберігання відповідно до договору № 171/34/12 від 12.09.12, актів надання послуг із зберігання нафтопродуктів за період з вересня 2012 року по червень 2013 року (Т. І а.с. 62-70), з врахування розрахунків природних втрат нафтопродуктів за період з січня по травень 2013 року, про що складені відповідні акти, та розрахунків природних втрат нафтопродуктів під час зберігання за період з 01.06.13 по 11.04.14, у відповідача за станом на час розгляду справи в суді першої інстанції має перебувати на відповідальному зберіганні 39,132 тон бензину А-92, який був переданий йому позивачем за умовами договору № 171/34/12 від 12.09.12.
Вищезазначена обставина підтверджується належним чином засвідченими копіями актів надання послуг та актів повернення нафтопродуктів, про які зазначає позивач, та які не спростовані відповідачем у належному порядку.
Разом з тим, на виконання умов договору № 171/34/12 від 12.09.12 між сторонами укладались та підписувались акти надання послуг за період з вересня 2012 року по червень 2013 року, в яких фіксувалась кількість нафтопродуктів, послуги по зберіганню яких відповідач надає позивачу (Т. І а.с. 62-70). Дані акти підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками сторін.
Так, відповідач в акті про надання послуг від 30.06.13 підтвердив факт наявності у нього на зберіганні бензину А-92 в кількості 39,151 тон, переданого йому позивачем на зберігання (Т. І а.с. 70).
При цьому, слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи та зазначається позивачем, оскільки акт про повернення нафтопродуктів був складений між сторонами 27.05.13 та в період з липня 2013 року до квітня 2014 року інших актів не складалось, акт про надання послуг за червень 2013 року відображає та підтверджує обставину щодо наявності у відповідача на зберіганні 39,151 тон бензину за станом на дату його складання - 30.06.13.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 11.04.14 було проведено інвентаризацію залишків нафтопродуктів позивача, що знаходились на зберіганні відповідача за умовами договору, відповідно до якого під час інвентаризації було встановлено, що маса залишку товару за даними бухгалтерського обліку відповідача становить 31,202 тон, а за даними бухгалтерського обліку позивача - 39,135 тон (Т. І а.с.а.с. 71,71 на звороті. 140, 141).
Стосовно посилань суду першої інстанції про те, що за цим актом інвентаризації не вбачається, що на складі відповідача знаходиться 39,135 тон бензину, суд апеляційної інстанції зазначає, що даний акт оцінюється судом в сукупності з іншими належними доказами у справі, а не може бути оцінений судом як належний доказ відсутності у відповідача 10,699 тон бензину, в задоволенні позову щодо повернення якого суд першої інстанції відмовив. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що дані бухгалтерського обліку повинні враховувати усю первинну облікову документацію в т.ч. акти про природні втрати відповідно до встановлених нормативів.
Разом з цим, посилання відповідача як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції на акт повернення нафтопродуктів № 6 від 17.01.13, за яким, як вказує відповідач, він повернув позивачу 117 405 тон бензину А-92 (Т. І а.с. 104), не відповідають матеріалам даної справи, оскільки ця обставина суперечить наявним в матеріалах справи актам надання послуг за період з вересня 2012 року по червень 2013 року та спростовується, зокрема, актом про повернення товару під тим самим номером та від цієї ж дати (№ 6 від 17.01.13) (Т. І а.с.132), за яким відповідач повернув позивачеві 88,972 тон бензину А-92, оригінал якого був оглянутий у судовому засіданні судом першої та в подальшому і судом апеляційної інстанції.
Натомість, на спростовування висновків суду першої інстанції та доводів позивача, оригінал акту № 6 від 17.01.13 про повернення позивачу 117 405 тон бензину А-92, відповідачем поданий суду не був та до апеляційної скарги не доданий, а тому наявна в матеріалах справи світлокопія акту № 6, поданого відповідачем, не визнається судом належним доказом доводів відповідача.
Відповідно до п. 3.6. договору зберігання товару замовника здійснювалось в окремих наземних резервуарах. Допускалось спільне зберігання (в одному резервуарі) товару однієї марки замовника з однорідним товаром тієї ж марки інших зберігачів. До початку зливу першої партії товару в резервуари, сторони здійснюють перевірку резервуарів виконавця.
Згідно з п. 3.7. договору після завершення приймання товару та його зливу в резервуари відповідача, сторони повинні підписувати акт приймання-передачі товару на зберігання.
Виконавець зобов'язаний прийнятий на зберігання товар та забезпечити його зберігання, не допускаючи при цьому перевищення норм природних втрат відповідно до діючих на території України нормативів (п. 4.2.5. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем був проведений та поданий розрахунок природних втрат при зберіганні бензину А-92 за період з 01.07.13 по 11.04.14, в якому він підтвердив, що у нього на зберіганні за станом на 01.06.13 перебуває 39 151 кг бензину А-92, та вказав, що втрати при зачистці резервуарів складають 4635 кг, а річні втрати бензину в кількості 34,516 тон від випаровування - 3,314 тон. Даний розрахунок був проведений відповідачем на підставі документа, виданого Государственным агропромишленным комитетом СССР, ВИИТиН, Москва, 1989 (Т. І а.с. 73), а в розрахунку втрат нафтопродуктів при зачистці резервуарів, відповідач послався на документ під назвою «РД-112-045-2002, дата ведення 01.01.02. Наказ № 54 від 29.04.02», без зазначення його назви (Т. І а.с. 72). Як зазначив позивач - це документ Російської Федерації.
Разом з тим, в апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано, що природні втрати по зачистці резервуарів та довготривалому зберіганні становлять відповідно 4,635 тон та 3,435 тон.
Розглянувши розрахунки відповідача, Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що посилання відповідача у розрахунках втрат нафтопродуктів при зачистці резервуарів та природних втрат на документ Государственного агропромишленного комитета СССР (ВИИТиН, Москва, 1989) та РД-112-045-2002, дата ведення 01.01.02. Наказ № 54 від 29.04.02», без зазначення його назви, не відповідає умовам договору, в розділі якого «Визначення термінів договору» передбачено нормативно-правовими документами, які є дійсними для всіх умов договору та якими сторони керуються під час виконання його умов, зокрема: Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджена наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.08 № 281/171/578/155 та постанова Держпостачу від 26.03.86 № 40 «Про затвердження норм природних втрат нафтопродуктів при прийманні, зберіганні та відвантаженні». Проте, посилання на ці нормативно-правові документи розрахунки відповідача не містять.
Іншого розрахунку природних втрат під час зберігання нафтопродуктів, який відповідав би умовам договору від 12.09.12 відповідачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції подано не було.
Таким чином, з врахуванням того, що умовами договору від 12.09.12 не погоджено здійснення виконавцем процедури зачистки резервуарів, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про проведення такої процедури, а сам розрахунок природних втрат при довготривалому зберіганні відповідачем здійснений на підставі нормативних документів, які не діють на території України та не передбачені умовами договору (так, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка передбачена п. 1.3. договору, не передбачено можливості природних втрат під час «довготривалого» зберігання), Львівський апеляційний господарський суд, оцінюючи матеріали справи, не бере до уваги та відхиляє поданий відповідачем розрахунок природних втрат по зачистці резервуарів та довготривалому зберіганні, за яким природні втрати становлять відповідно 4,635 тон та 3,435 тон., всього 8,070 тон.
Окрім цього, відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі зазначив, що за його розрахунком відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України природні втрати під час приймання нафтопродукту позивач за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року становлять 1,615 тон бензину А-92 (Т. І а.с. 92).
Натомість, Львівський апеляційний господарський суд, поданий відповідачем розрахунок не визнає обгрунтованим, оскільки такий суперечить наявним в матеріалах справи актам списання, складеним відповідачем, та розрахункам природних втрат нафтопродуктів під час зберігання за цей період, відповідно до яких такі природні втрати складають 1,837 тон бензину, тобто навіть більше ніж зазначає відповідач (Т. І а.с.а.с. 45, 49,53,57,61).
Твердження відповідача в апеляційні скарзі на наявність у позивача перед ним за станом на 31.12.13 заборгованості на суму 147 586,94 грн., що підтверджується даними бухгалтерського обліку (актом звірки від 21.01.14 підписаним зі сторони відповідача), не стосуються предмету спору в даній справі та не впливають на договірний обов'язок відповідача щодо повного повернення позивачу товару в тій кількості, яка була передана йому на відповідальне зберігання (п. 8.3. договору від 12.09.12).
В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції відмовив з огляду на те, що позивачем не подано звітів про втрати нафтопродуктів та не доведено, що саме в такій кількості, як ним заявлено до повернення, втрат не було. Львівський апеляційний господарський суд встановив, що такий висновок, суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи та умовам договору від 12.09.12, відповідно до п. 4.2.6 якого відповідач зобов'язався надавати позивачу розрахунок природних втрат та необхідні підтверджуючі документи, на підставі яких необхідно провести списання. А заперечуючи позовні вимоги, відповідач не спростував обставини та письмові документи, на які посилався позивач - акти повернення нафтопродуктів, акти про надання послуг та розрахунки природних втрат природних втрат під час зберігання нафтопродуктів за спірний період згідно чинних нормативів та умов договору. Суд першої інстанції не зробив обґрунтованого розрахунку, за яким була встановлена кількість бензину, що підлягала стягненню.
З врахуванням наявних в матеріалах справи належних та допустимих доказів (актів приймання нафтопродуктів, актів повернення нафтопродуктів з відповідального зберігання відповідно до договору № 171/34/12 від 12.09.12, актів надання послуг із зберігання нафтопродуктів за період з вересня 2012 року по червень 2013 року, з врахування розрахунків природних втрат нафтопродуктів) обставини щодо неповернення відповідачем позивачу 39,132 тон бензину А-92 є доведеними позивачем у встановленому порядку, висновок місцевого господарського суду про відмову в позові щодо стягнення з відповідача 10 699 тон бензину А-92 не відповідає обставинам справи, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, а позов - задоволенню. Відповідно до наведеного, апеляційна скарга ТОВ з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" підлягає задоволенню.
Доводи відповідача , викладені в його апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та не відповідають обставинам даної справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення судового збору.
З врахуванням даного висновку Львівського апеляційного господарського суду щодо скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15 у справі № 909/1253/14 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 10 699 тон бензину, вартість якого становила на час подання позову 222055,71 грн., виходячи з розрахунку (10699*1,333 =14261767 кг *15,57 грн.(вартість бензину А-92відповідно до цінової довідки Торгово-промислової палати України від 15.09.14 (Т. І а.с. 79), з відповідача підлягає достягненню на користь позивача 4 441,10 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2220,55 грн. судового збору за результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15 у справі № 909/1253/14 позов було задоволено частково, та відповідно стягнуто з відповідача на користь позивача 11 802,44 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.Позивачем сплачено при заявленні позову 16 244,80 грн. (Т. І а.с. 9).
Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, у разі подання позовної заяви майнового характеру.
Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15 у справі № 909/1253/14. відповідач не подав суду доказів сплати судового збору у належному розмірі.
Таким чином, сума судового збору, яка підлягала сплаті при поданні апеляційної скарги з вимогою повністю скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15 у справі № 909/1253/14 становить 8 121,77 грн. (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), які з урахуванням норм ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача за результатами вирішення даного спору в суді апеляційної інстанції в доход спеціального фонду Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу за № 10 від 10.02.15 ТОВ "Глобус", м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу за вих. № 199 від 12.02.15 ТОВ з іноземними інвестиціями "БНХ Україна", м. Київ задоволити.
3. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.15 у справі № 909/1253/14 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ТОВ "Глобус" (вул. Вокзальна, буд. 8, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400, ідентифікаційний код 13656082) на користь ТОВ з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" (вул. Луначарського, 4 (літера А), м. Київ, 02002, ідентифікаційний код 32305906) - 10, 699 тон бензину А-92 (передачу бензину провести в Івано-Франківській області, Надвірнянського району, м. Надвірна, вул. Вокзальна, буд.8). В цій частині прийняти нове рішення. Позов задоволити повністю - достягнути з ТОВ "Глобус" (вул. Вокзальна, буд. 8, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400, ідентифікаційний код 13656082) на користь ТОВ з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" (вул. Луначарського, 4 (літера А), м. Київ, 02002, ідентифікаційний код 32305906) - 10, 699 тон бензину А-92 (передачу бензину провести в Івано-Франківській області, Надвірнянського району, м. Надвірна, вул. Вокзальна, буд.8) та достягнути з ТОВ "Глобус" (вул. Вокзальна, буд. 8, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400, ідентифікаційний код 13656082) на користь ТОВ з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" (вул. Луначарського, 4 (літера А), м. Київ, 02002, ідентифікаційний код 32305906) 4 441,10 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
4. В решті рішення суду залишити без змін.
5. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги ТОВ "Глобус", м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область покласти на скаржника.
6. Стягнути з ТОВ "Глобус" (вул. Вокзальна, буд. 8, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400, ідентифікаційний код 13656082) в доход спеціального фонду Державного бюджету України (МФО банку 825014, Банк ГУДКСУ у Львівській області, УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код ЄДРПОУ 38007620, рахунок 31216206782006) 8 121,77 грн. недоплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
7. Стягнути з ТОВ "Глобус" (вул. Вокзальна, буд. 8, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400, ідентифікаційний код 13656082) на користь ТОВ з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" (вул. Луначарського, 4 (літера А), м. Київ, 02002, ідентифікаційний код 32305906) 2 220,55 грн. за результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
8. Місцевому господарському суду видати накази.
9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 29.04.15.
Головуючий суддя Кузь В.Л.
Суддя Галушко Н.А.
Суддя Орищин Г.В.