04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" квітня 2015 р. Справа№ 910/29671/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Пашкіної С.А.
Баранця О.М.
при секретарі: Богатчук К.І.
за участю представників сторін:
від позивача - Михайловська І.Г.
від відповідача - Будя К.С.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 (суддя - Ярмак О.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія
"Українська страхова група"
до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"
про відшкодування шкоди в порядку регресу 30094,90 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 по справі №910/29671/14 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" 30094 грн. 90 коп. - відшкодування, 1827 грн. 00 коп. - судового збору.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 28.04.2015.
В судове засідання 28.04.2015 року з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
31 жовтня 2011 року між позивачем та Грузинською М.С. укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-11-13203 (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору позивачем застраховано майнові інтереси Грузинської М.С. пов'язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням наземного транспортного засобу автомобіля "Хонда", державний реєстраційний номер АА 5445 СА від страхових ризиків.
Місцевим господарським судом встановлено, що 29.09.2012 трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю вищезазначеного автомобіля та автомобіля "Хюндай", державний реєстраційний номер АІ 9214 СА, під керуванням Тихомирової Н.М., в результаті якої транспортні засоби одержали механічні пошкодження.
Відповідно до постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.0.2012, Тихомирову Н.М. визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, що спричинило вищезгадану дорожньо-транспортну пригоду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на підставі заяви страхувальника, страхового акту №ДККА-20657 від 04.10.2012, виплатив страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 30604,90 грн.
Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частиною 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Місцевим господарським судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність страхувальника наземного транспортного засобу "Хюндай", державний реєстраційний номер АІ 9214 СА, застрахована відповідачем відповідно до поліса № № АВ/1157625, згідно з яким ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50000,00грн., розмір франшизи -510,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
19 березня 2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування шкоди в порядку регресу, яка залишена останнім без відповіді.
Посилання апелянта на приписи підпункту 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом, колегією суддів визнано безпідставними з огляду на наступне.
Статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), зокрема, такою підставою є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
В той же час, за своєю правовою природою договір страхування цивільно-правової відповідальності є договором на користь третьої особи (вигодонабувача) - особи, якій завдано шкоди внаслідок ДТП з вини страхувальника за цим договором. Потерпіла особа є кредитором у деліктних правовідносинах, які виникли внаслідок завдання їй позадоговірної шкоди, та, водночас, є вигодонабувачем за договором страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, право вимоги до страховика за договором страхування цивільно-правової відповідальності щодо здійснення страхового відшкодування виникає у особи, якій завдано шкоди, з моменту ДТП. Умови та порядок виконання обов'язку страховика щодо здійснення страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності визначено договором та законом, відповідно до яких передбачено правові наслідки неподання потерпілою особою (іншою особою, яка має право на страхову виплату) заяви про виплату страхового відшкодування протягом року з моменту ДТП, а саме, право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування.
Водночас, зобов'язання, яке виникає з договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, не може породжувати обов'язків для третьої особи (вигодонабувача) - потерпілої особи, з огляду на норму частини 1 статті 511 Цивільного кодексу України. Обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування є безумовним у випадку завдання шкоди третій особі внаслідок настання страхового випадку з вини застрахованої особи, та не може залежати від подання потерпілою особою заяви про виплату страхового відшкодування протягом певного строку. Так само, право вимоги щодо виплати страхового відшкодування, яке має потерпіла особа, є безумовним майновим правом, яке виникає з моменту скоєння ДТП.
З огляду на положення частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Оскільки цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоду, застрахована, то відбувається переведення боргу, а до страховика за цим договором переходить обов'язок щодо відшкодування такої шкоди, в межах страхової суми та з врахуванням франшизи.
Отже, при укладенні договору обов'язкового страхування страхувальник розраховує саме на те, що шкода, завдана ним, буде відшкодована страховиком, і договором не ставиться виконання обов'язку страховика в залежність від строку подання заяви потерпілою особою на виплату страхового відшкодування та, як наслідку, виникнення обов'язку страхувальника відшкодувати завдану ним шкоду самостійно. При цьому, особа, якій завдано шкоди, не може бути позбавлена гарантованого їй законом (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України) права на відшкодування шкоди.
Таким чином, потерпіла особа, так само як і позивач (страховик за договором майнового страхування), який здійснив страхову виплату за договором добровільного страхування майна на користь потерпілої особи, та до якого перейшло право вимоги потерпілої особи до відповідача за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, не зобов'язані звертатися безпосередньо до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди, з вимогою про виплату страхового відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду в межах строків позовної давності.
Так, право особи на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.
Твердження апелянта, що належним доказом, в підтвердження оціненого розміру реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з врахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу, є звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу, колегією суддів визнано безпідставними з огляду на наступне.
Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів, з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу), з урахуванням зносу, здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Зі змісту вищезазначеної норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на позивача.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом ст. 34 зазначеного Закону розмір шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути визначено як експертом, так і аварійним комісаром, визнання яких містяться в п. 2 Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 №8 та Положенні щодо укладення угоди на проведення експертної оцінки майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 08.01.1998 №16.
Отже, належним доказом розміру відновлювального ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу є висновок особи, яка згідно з чинним законодавством України має право на проведення експертної оцінки майна (суб'єкт оціночної діяльності або аварійний комісар).
Відповідно до Калькуляції ПАТ "Дніпро Мотор Інвест" № 212510/31020121 від 03.10.2012, вартість деталей та робіт, необхідних для ремонту пошкодженого в ДТП автомобіля склала 30604,90 грн.
Згідно з ремонтною калькуляцією № ККА-20657 від 03.10.2012 вартість відновлювального ремонту становить 30626,12 грн.
Колегія суддів приймає до уваги правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України №5011-7/16471-2012 від 14.05.2013, №5011-4/16676-2012 від 17.06.2013, 910/3655/13 від 30.07.2013, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що визначає розмір збитку. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення, належним чином засвідчена копія якого містяться в матеріалах справи.
Щодо необхідності визначення коефіцієнту фізичного зносу при розрахунку вартості ремонту, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Пунктом 11.3 Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-11-13203 встановлено, що відшкодування збитків провадиться без вирахування амортизаційного зносу.
Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, визначений позивачем розмір страхового відшкодування в сумі, що дорівнює вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, без вирахування амортизаційного зносу запасних частин, відповідає вищевказаним умовам договору та є обґрунтованим.
Крім того, пунктами 7.38 та 7.39 "Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів", затвердженої наказами Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України зазначено, що значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ (колісний транспортний засіб), строк яких не перевищує:
5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;
7 років - для інших легкових КТЗ;
3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн
4 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів;
5 років - для мототехніки.
Відповідно до технічного паспорту (а.с. 25) автомобіль "Хонда" випущено у 2006 році. Тобто, на дату визначення розміру збитків строк експлуатації автомобіля не перевищував 7 (семи) років.
Як вбачається з матеріалів справи, вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу, відповідно до ремонтної калькуляції №ДККА-20657 від 03.10.2012, складає 30626,12 грн.
Враховуючи, що позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 30604,90 грн., сума фактично здійсненого страхового відшкодування не перевищує розміру збитків, визначеного в ремонтній калькуляції № ДККА-20657 від 03.10.2012.
Щодо твердження апелянта, що останній не був присутній під час огляду пошкодженого автомобіля колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.
Як вбачається з наведеної норми, присутність усіх представників сторін, зокрема, представників страховика винної у скоєнні ДТП особи для проведення технічного огляду не є обов'язковою.
Відповідно до акту огляду транспортного засобу (а.с. 23) при огляді пошкодженого автомобіля "Хонда", державний реєстраційний номер АА 5445 СА, були присутні власник - Грузинська М.С. та представник позивача.
Оскільки апелянтом не зазначено, яким чином не запрошення його представника на огляд пошкодженого автомобіля "Хонда", державний реєстраційний номер АА 5445 СА, вплинуло на правильність визначення вартості відновлювального ремонту, твердження відповідача про скасування рішення з цих підстав не приймаються колегією суддів до уваги.
Також, колегією суддів визнано безпідставними посилання відповідача на п. 35.1. ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вказана норма не поширюються на позивача, який не є потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування в розумінні цього Закону.
Крім того, посилання апелянта на недотримання позивачем вимог п.37.1.3 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", колегією суддів визнано необґрунтованими, оскільки в даному випадку спірні регресні правовідносини між страховими компаніями не регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Вказаною статтею встановлено підстави для відмови страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у виплаті страхового відшкодування в разі невиконання потерпілою особою своїх обов'язків, що не слід ототожнювати з обов'язками страховика у правовідносинах регресного відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України віл 29.04.2014 по справі №910/21529/13.
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 по справі №910/29671/14 - без змін.
Матеріали справи №910/29671/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.А. Пашкіна
О.М. Баранець
Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.04.2015