04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" квітня 2015 р. Справа№ 910/22141/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Мальченко А.О.
при секретарі: Мельниченко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Локшин А.В. ( за довіреністю від 20.01.2015)
від відповідача: Ільїн С.В. ( за довіреністю №17 від 30.01.2015)
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2015р.
у справі № 910/22141/14 (суддя: Полякова К.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ"
до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною
про стягнення заборгованості 213 066,16 грн.
У жовтні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 213 066,16 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі №910/22141/14 позов ТОВ "ОТП ЛІЗИНГ" до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення заборгованості у розмірі 213 066,16 грн. - задоволено частково: стягнуто з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь ТОВ "ОТП Лізинг" основний борг у розмірі 113 662 гривні 69 копійок, пеню у розмірі 12 569 гривень 04 копійки, 3% річних у розмірі 2031 гривню 94 копійки, інфляційні втрати у розмірі 10 772 гривні 47 копійок, в іншій частині позову відмовлено.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем належними та допустими доказами доведено факт порушення відповідачем зобов'язань щодо сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу, а тому посилаючись на положення ст..ст.509,526,611,625 ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг» та умов договору суд визнав позовні вимоги позивача правомірними.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі № 910/22141/14 в часині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 113 662,69 грн. пені у розмірі 12 569,04 грн., 3% річних у розмірі 2 031,94 грн. інфляційних витрат у розмірі 10 772,47 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Лізинг». В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що позовна заява не містить конкретизованої вимоги, заборгованість за яким саме лізинговим платежем повинен стягнути суд з відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2015 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та призначено справу до розгляду.
Розпорядженням Заступника Голови Кївського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року, в зв'язку з перебуванням судді Дідиченко М.А. у відпустці, змінено склад колегії суддів, головуючий суддя Руденко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Мальченко А.О.
В судовому засіданні 28.04.2015 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити.
Представник позивача, у судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.04.2013 між ТОВ "ОТП Лізинг" (лізингодавець) та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 855-FL (а.с.5)
За умовами вищезазначеного договору, лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), наведене у специфікації (додаток №1 до договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору.
Пунктами 1.2, 1.3 та 1.7 договору фінансового лізингу № 855-FL, передбачено, що строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців лізингу згідно з графіком сплати лізингових платежів (додаток 2 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу за формою, встановленою лізингодавцем. В разі дострокового розірвання (припинення) договору у зв'язку з порушенням зобов'язань лізингоодержувачем за договором, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю, а лізингодавець зобов'язаний прийняти предмет лізингу у лізингоодержувача на умовах, передбачених договором. Загальна вартість предмета лізингу на момент укладення Договору зазначається в специфікації (додаток 1 до договору).
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.3 договору фінансового лізингу № 855-FL приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан предмета лізингу і відповідність предмета лізингу техніко-економічним показникам, встановленим лізингоодержувачем умовам і специфікаціям, та умовам договору.
Пунктами 7.1.1 та п. 7.2 договору фінансового лізингу № 855-FL передбачено, що несплата лізингоодержувачем лізингового платежу або іншого платежу (частково або в повному обсязі) за Договором та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу згідно з Договором вважається істотним порушенням умов Договору лізингоодержувачем (подія невиконання зобов'язання). У випадку виникнення будь - якої події невиконання зобов'язань, лізингодавець має право на свій власний розсуд: розірвати договір та вимагати погашення всієї заборгованості по будь-яким платежам за договором та повернення предмета лізингу; застосувати штрафні санкції, передбачені договором; вилучити предмет лізингу, у порядку, передбаченому договором та/або законодавством України, в тому числі і на підставі виконавчого напису нотаріуса; застосувати інші заходи, не заборонені законодавством України; застосувати заходи, передбачені підпунктами а), б), в) і г) п. 7.2. договору як окремо, так і в сукупності. При цьому, всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. У випадку, якщо зазначені платежі не покривають заподіяних лізингодавцеві збитків, він має право вимагати відшкодування таких збитків.
У подальшому між сторонами було укладено 5 Додаткових угод до Договору фінансового лізингу № 855-FL від 30.04.2013 року.(а.с.26-39), якими були внесені зміни до Додатку №2 до Договору (графік сплати лізингових платежів)(а.с.24).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором та на підставі Акту приймання-передачі від 07.05.2013 (а.с.40), що є невід'ємною частиною договору, передав відповідачу у платне володіння та користування наступне майно, а саме: Сміттєвоз Kobalt Garbage Body, модель: KGB - 80 KOBALT , рік випуску: 2012, шасі: FOTON OLLIN, колісна база: 4*2, двигун: CUMMINS ISF3.8s3 154, серійний номер VIN: Y89KGB080CAB57008; Сміттєвоз Kobalt Garbage Body, модель: KGB - 80 KOBALT , рік випуску: 2012, шасі: FOTON OLLIN, колісна база: 4*2, двигун: CUMMINS ISF3.8s3 154, серійний номер VIN: Y89KGB080CAB57009.
Проте, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків зі сплати періодичних лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 855-FL від 30.04.2013, позивач звернувся до відповідача з повідомленням вих. № 1700/06 від 11.06.2014 (яке одержано відповідачем 16.06.2014, що підтверджується наявною у матеріалах справи накладною № 1857772)(а.с.132,133), в якому повідомив про розірвання договору фінансового лізингу № 855-FL від 30.04.2013 зазначивши, що датою розірвання є дата отримання даного повідомлення відповідачем, та вимагало протягом 10 робочих днів з дня отримання даного повідомлення повернути предмет лізингу лізингодавцю.
В ході виконавчого провадження, на підставі виконавчого напису нотаріуса № 4121(а.с.89) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 14.07.2014 (а.с.91) та 05.08.2014 (а.с.127) проведений опис та арешт майна (предмета лізингу), також сторонами не заперечується, що предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю.
Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором фінансового лізингу № 855-FL від 30.04.2013 року, щодо сплати лізингових платежів належним чином не виконав, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості по лізинговим платежам у розмірі 180109,76 грн., пені 17 260,81 грн., 3 відсотків річних 2609,08 грн. та інфляційних втрат 13 086,51 грн.
Частково відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу є безпідставними. Водночас визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу в розмірі 113 662,69 грн., тобто в частині лізингового платежу, яка є винагородою лізингодавцю за період з 25.02.2014 року по 25.05.2014 року та стягнув пеню у розмірі 12 569,04 грн., 3 % річних 2031,94 грн., інфляційні витрати 10 772,47 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Як передбачено частини 2 та 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Згідно ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Аналізуючи зазначені правові норми, колегія суддів приходить до висновку про те, що згідно вимог Закону за користування предметом лізингу лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати плату - лізингові платежі. Порядок сплати та структура лізингових платежів визначається сторонами в договорі.
В силу частин 1,2 ст. 193 ГК України, ст..ст.526,257,629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши матеріали справи, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що лізингоодержувач, (відповідач), не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 855-FL від 30.04.2013, у зв'язку з чим лізингодавець, керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та пунктом 11.2 Договору фінансового лізингу № 855-FL, повідомив лізингоодержувача про розірвання укладеного між сторонами договору з дати його отримання і вимагав повернення предмета лізингу (повідомлення вих. № 1700/06 від 11.06.2014, отримане відповідачем 16.06.2014 року.)
З матеріалів справи вбачається, що на дату розірвання (дострокового припинення) договору фінансового лізингу № 855-FL відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали оплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу за період з 25.02.2014 по 25.05.2014 в загальному розмірі 207 523,81, що складається з 113 662,69 грн. нарахувань винагороди (з урахуванням часткової оплати 14.04.2014 у розмірі 27 414,05 коп.) та 93 861,12 грн. нарахувань за майно (частина вартості предмета лізингу), що не було спростовано відповідачем, зокрема не надано доказів сплати лізингових платежів за вказані періоди.
При цьому, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів в частині винагороди лізингодавця становить 113 662, 69 грн. зазначену суму боргу суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача.
Обґрунтованим є також висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною частини основного боргу в частині стягнення лізингових платежів, які є відшкодуванням (компенсацією) частини вартості предмета лізингу, оскільки право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, у зв'язку з невиконанням умов договору фінансового лізингу договір був розірваний , а предмет його повернутий позивачу.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013 року у справі № 7/5005/2240/2012 та у силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування.
Предметом позову у даній справі є також вимоги про стягнення з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вториною сировиною на користь ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» пені 17 260,81 грн., 3 відсотків річних у сумі 2 609,08 грн. та інфляційних втрат 13 086,51 грн., нарахованих у зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань щодо строків оплати лізингових платежів.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як передбачено частиною 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами п. 9.2.1 договору фінансового лізингу № 855-FL, за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних, що діяла у період такого порушення зобов'язань лізингоодержувачем за договором, нарахованої на суму непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані лізингоодержувачем лізингодавцеві, понад вказану пеню.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також суми трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів зазначає, що оскільки договір фінансового лізингу № 855-FL від 30.04.2013 є розірваним та у відповідача відсутній обов'язок сплачувати позивачу вартість предмета лізингу, тому з 17.06.2014 по 07.10.2014 позивач має право нараховувати пеню та 3% лише на частину лізингового платежу (суму винагороди) у загальному розмірі 113 662,69 грн.
Перевіривши розрахунок пені здійснений судом першої інстанції колегія суддів вважає, його вірним, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 12 569,04. за період з 15.04.2014 по 07.10.2014 у межах шестимісячного періоду нарахування (по кожному простроченому платежу окремо).
Також обґрунтованими є розрахунки стягнення 3% річних в сумі 2 031,94 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10 772,47 грн.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі № 910/22141/14, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі № 910/22141/14 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі № 910/22141/14 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/22141/14 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
А.О. Мальченко