ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.04.2015
Справа №910/5186/15-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М. - Україна"
до Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7"
про стягнення 16 318,67 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М. - Україна" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7" (відповідач) про стягнення 16 318,67 грн. на підставі Договору поставки № 72/14 від 09.01.2014 р. та Додатку № 1 до нього від 16.01.2014 р., з яких: 10798,61 грн. основного боргу, 190,58 грн. 3% річних, 1398,15 грн. пені, 2318,74 грн. плати за користування чужими коштами на підставі ст. 536 ЦК України, 1612,59 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/5186/15-г та призначено розгляд справи на 23.03.2015 р. об 11:50 год.
20.03.2015 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням представника відповідача.
В судове засідання, призначене на 23.03.2015 р. представник позивача з'явився.
В судове засідання, призначене на 23.03.2015 р., представник відповідача не з'явився, але повідомив суд про причини неявки в судове засідання, подавши 20.03.2015 р. через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні 23.03.2015 р. подав клопотання про долучення власного підтвердження про відсутність аналогічного спору та рахунків про оплату товару до матеріалів справи.
Клопотання залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
В судовому засіданні, призначеному на 23.03.2015 р., судом розглянуте клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням представника відповідача.
Клопотання судом задоволене.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи у разі нез'явлення представників сторін в судове засідання та неподання витребуваних доказів.
Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 23.03.2015 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 р. відкладено розгляд справи на 20.04.2015 р. об 11:30 год.
В судове засідання, призначене на 20.04.2014 р., представники позивача та відповідача не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Як зазначено в абз. 1, 2, 3 п.п. 3.9.1 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р.), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи наведене та з огляду на присутність представника позивача в судовому засіданні 23.03.2015 р., позивач вважається належним чином повідомленим про час і місце наступного судового засідання, призначеного на 20.04.2015 р. об 11:30 год. Крім того, в матеріалах справи наявна розписка представника позивача про те, що він повідомлений про відкладення розгляду справи на на 20.04.2015 р. об 11:30 год.
Матеріалами справи також підтверджується, що ухвала суду про порушення провадження у справі № 910/5186/15-г від 06.03.2015 р. та ухвала суду про відкладення розгляду справи від 23.03.2015 р. були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (04209, м. Київ, вул. Богатирська, 9), яка відповідає адресі місцезнаходження останнього, що підтверджується наявними в матеріалах справи даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Отримання відповідачем ухвал суду підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а також додатково - поданим представником відповідача до суду 20.03.2015 р. клопотанням про відкладення розгляду справи.
За наведених обставин вважається, що позивач та відповідач були повідомлені про час і місце розгляду судом справи № 910/5186/15-г.
При цьому судом встановлено, що після судового засідання 23.03.2015 р. позивач не подавав та не надсилав до суду клопотань (заяв) про зміну позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує позовні вимоги в редакції позовної заяви, поданої до суду 04.03.2015 р.
Відповідно до абз. 1 підпункту 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні судом встановлено не було.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 20.04.2015 р. без участі представників сторін, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.
Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.04.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
09.01.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М. - Україна" (постачальник позивач) та Публічним акціонерним товариством "Деревообробний комбінат №7" (покупець, відповідач) був укладений Договір поставки № 72/14 (надалі - Договір), а 16.01.2014 р. - Додаток № 1 до цього договору.
Відповідно до пункту 1.2 Договору постачальник (позивач) зобов'язується поставляти покупцю (відповідачу) товар відповідно до виставленого рахунку та у встановлені Договором строки, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати поставлений товар.
Згідно п. 1.3 Договору оплата рахунку постачальника або отримання покупцем товару є узгодженням сторонами асортименту, кількості та ціни товару, що підтверджується платіжним документом покупця або видатковою накладною.
Пунктом 3.5 Договору узгоджено, що при передачі товару на складі постачальника (позивача) наявність підпису відповідального представника покупця (відповідача) в видатковій накладній є підтвердженням одержання товару і відсутності рекламацій покупця за зовнішнім виглядом та кількістю товару.
Пунктом 3.6 Договору також узгоджено, що при доставці товару на склад покупця (відповідача) транспортом постачальника (позивача), покупець зобов'язаний спочатку провести візуальний огляд товару, упевнитися в його збереженні при перевезенні, цілісності упаковки, а також перевірити відповідність найменування товару та маркування на ньому, даним, зазначеним у транспортному документі. Наявність підпису відповідального представника покупця в видатковій накладній є підтвердженням отримання товару.
Відповідно до п. 4.1 Договору встановлено, що поставка товару здійснюється постачальником шляхом доставки на склад покупця або шляхом передачі товару покупцеві зі складу постачальника.
Відвантаження (передача) товару покупцеві здійснюється тільки при пред'явленні ним довіреності (п. 4.5 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору встановлено, що покупець сплачує постачальнику товар за цінами, встановленими в прайс-листах постачальника, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно з п. 8.4 Договору, всі додатки і доповнення до цього Договору, підписані сторонами, є його невід'ємною частиною, термін дії встановлюється при їх підписанні.
Як вище зазначено, 16.01.2014 р. сторони підписали Додаток № 1 до Договору, який є невід'ємною частиною Договору, який набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по Договору (далі - Додаток № 1).
В п. 1 Додатку № 1 встановлено, що постачальник (позивач) надає покупцеві (відповідачеві) відстрочку платежу за відвантажений товар на 21 календарний день у сумі не більше 20000 гривень, а покупець зобов'язується своєчасно здійснювати оплату.
Згідно п. 7 Додатку № 1 сторонами узгоджено, що при порушенні терміну оплати за товар, отриманий з відстрочкою платежу, покупець (відповідач) сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення. Згідно наведеного пункту також встановлено, що в разі несвоєчасного погашення оплати товару, поставленого з відстрочкою платежу, постачальник (відповідач) має право нарахувати плату, у вигляді відсотків за користування товарним кредитом, в розмірі 0,1% за кожний календарний день від суми заборгованості (згідно ст.536 Цивільного Кодексу України.)
Станом на час розгляду спору по суті Договір та Додаток № 1 до нього є чинними, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Позивач стверджує, що ним на виконання умов Договору було здійснено відвантаження продукції на адресу відповідача на загальну суму 11028,05 грн. за наступними видатковими накладними:
№ 6350 Z-Укр_Р від 09.07.2014 р. на суму 8068,90 грн.;
№ 6414 Z-Укр_Р від 10.07.2014 р. на суму 2959,15 грн.
У відповідності до п. 1 Додатку № 1 відповідач повинен був розрахуватись за відвантажений товар з відстрочкою платежу на 21 календарний день.
Втім, як стверджує позивач, відповідач порушив зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, станом на час звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за спірний товар становить 10798,61 грн.
За наведених обставин позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 10798,61 грн. (основний борг), а також про стягнення 190,58 грн. 3% річних, 1398,15 грн. пені, 2318,74 грн. плати за користування чужими коштами на підставі ст. 536 ЦК України та 1612,59 грн. інфляційних втрат з огляду на порушення відповідачем зобов'язання за Договором.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач в судові засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав та не надіслав.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Вищенаведені умови Договору № 02/07/12 від 02.07.2012 р. свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних № 6350 Z-Укр_Р від 09.07.2014 р. та № 6414 Z-Укр_Р від 10.07.2014 р. позивач здійснив поставку товару на адресу відповідача на загальну суму 11028,05 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-XIV (із змінами і доповненнями) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з визначенням статті 1 вищенаведеного закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" також встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. (із змінами і доповненнями) (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно пункту 2.4 Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Відповідно до п. 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Зокрема, первинними підтверджуючими документами щодо поставки товару вважаються накладні.
Отже, видаткові накладні № 6350 Z-Укр_Р від 09.07.2014 р. та № 6414 Z-Укр_Р від 10.07.2014 р. на загальну суму 11028,05 грн., які містять підпис уповноваженої особи відповідача підставі довіреностей № 439 від 09.07.2014 р. та № 452 від 10.07.2014 р., приймаються судом у якості належних доказів по справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару на загальну суму 11028,05 грн. та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.
Зокрема, пунктом 3.6 Договору встановлено, що наявність підпису відповідального представника покупця в видатковій накладній є підтвердженням отримання товару.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, в п. 1 Додатку № 1 до Договору встановлено, що постачальник (позивач) надає покупцеві (відповідачеві) відстрочку платежу за відвантажений товар на 21 календарний день у сумі не більше 20000 гривень, а покупець зобов'язується своєчасно здійснювати оплату.
Отже, враховуючи, що товар за видатковими накладними № 6350 Z-Укр_Р та № 6414 Z-Укр_Р був отриманий відповідачем 09.07.2014 р. та 10.07.2014 р. відповідно, то з урахуванням п. 1 Додатку № 1 до Договору відповідач повинен був оплатити вартість товару за видатковою накладною № 6350 Z-Укр_Р по 30.07.2014 р. включно, а за видатковою накладною № 6350 Z-Укр_Р - по 31.07.2014 р. включно.
При цьому судом враховано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснив лише часткову оплату товару за видатковими накладеними № 6350 Z-Укр_Р від 09.07.2014 р. та № 6414 Z-Укр_Р від 10.07.2014 р. в загальній сумі 229,44 грн., тоді як докази на підтвердження здійснення відповідачем остаточного та своєчасного розрахунку за товар, поставлений позивачем за даними видатковими накладними - в матеріалах справи відсутні.
Таким чином судом встановлено, що станом на час вирішення спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем за товар, поставлений на підставі видаткових накладних № 6350 Z-Укр_Р від 09.07.2014 р. та № 6414 Z-Укр_Р від 10.07.2014 р. становить 10798,61 грн. (11028,05 грн. - 229,44 грн. = 10798,61 грн.).
Враховуючи на наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10798,61 грн. підлягають задоволенню повністю.
З огляду на прострочення відповідачем оплати за товар, поставлений згідно видаткових накладних № 6350 Z-Укр_Р від 09.07.2014 р. та № 6414 Z-Укр_Р від 10.07.2014 р., позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 1398,15 грн. пені, 190,58 грн. 3% річних, 1612,59 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7 Додатку № 1 до Договору сторони передбачили, що при порушенні терміну оплати за товар, отриманий з відстрочкою платежу, покупець (відповідач) сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення.
По матеріалам справи судом встановлено строки оплати відповідачем товару відповідно до кожної зі спірних накладних, а саме:
за видатковою накладною № 6350 Z-Укр_Р - по 30.07.2014 р. включно,
за видатковою накладною № 6350 Z-Укр_Р - по 31.07.2014 р. включно.
А отже, прострочення відповідачем зобов'язання з оплати за поставлений товар розпочалося:
за видатковою накладною № 6350 Z-Укр_Р - з 31.07.2014 р. включно,
за видатковою накладною № 6350 Z-Укр_Р - з 01.08.2014 р. включно.
За таких обставин, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені (доданий до позовної заяви), суд прийшов до висновку, що в наведеному розрахунку позивач вірно визначив початок періоду прострочення грошового зобов'язання за кожною із спірних видаткових накладних, а також, з урахуванням умов 7 Додатку № 1 до Договору, позивач мав підстави для нарахування пені, при цьому всі розрахунки виконані позивачем арифметично вірно та у відповідності до встановлених обставин справи, приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1398,15 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунків 3% річних (доданий до позовної заяви) суд прийшов до висновку, що в наведеному розрахунку позивач вірно визначив початок періоду прострочення грошового зобов'язання за кожною із спірних видаткових накладних, при цьому всі розрахунки виконані позивачем арифметично вірно та у відповідності до встановлених обставин справи та приписів статті 625 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 190,58 грн. 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань судом було встановлено, що розмір інфляційних нарахувань на суми боргу за спірними видатковими накладними фактично становить 2270,38 грн. (1648,23 грн. + 622,15 грн.) та є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення з відповідача:
Період заборгованості
Сума боргу (грн.)
Сукупний індекс інфляції за період
Інфляційне збільшення суми боргу
Сума боргу з врахуванням індексу інфляції
31.07.2014 - 02.03.2015
7839.46
1.210
1648.23
9487.69
Період заборгованості
Сума боргу (грн.)
Сукупний індекс інфляції за період
Інфляційне збільшення суми боргу
Сума боргу з врахуванням індексу інфляції
01.08.2014 - 02.03.2015
2959.15
1.210
622.15
3581.30
Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань в розмірі 1612,59 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано, в судовому засіданні та через відділ діловодства суду позивачем не подано, а також беручи до уваги вищенаведений п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних нарахувань. Тому вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 1612,59 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.
Крім того, позивач визначив для стягнення з відповідача 2318,74 грн. плати за користування чужими коштами на підставі ст. 536 ЦК України, враховуючи при цьому п. 7 Додатку № 1 до Договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7 Додатку № 1 до Договору встановлено, що в разі несвоєчасного погашення оплати товару, поставленого з відстрочкою платежу, постачальник (відповідач) має право нарахувати плату, у вигляді відсотків за користування товарним кредитом, в розмірі 0,1% за кожний календарний день від суми заборгованості (згідно ст.536 Цивільного Кодексу України.)
Факт несвоєчасного погашення оплати товару за видатковими накладними № 6350 Z-Укр_Р від 09.07.2014 р. та № 6414 Z-Укр_Р від 10.07.2014 р. встановлений в ході судового розгляду справи та не спростований відповідачем, а тому позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами у розмірі 2318,74 грн. (за розрахунком позивача, перевірку якого здійснено судом), підлягають задоволенню.
При цьому судом були враховані роз'яснення, надані господарським судам в п. 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", де зазначено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 10798,61 грн. основного боргу, 1398,15 грн. пені, 190,58 грн. 3% річних, 1612,59 грн. інфляційних нарахувань та 2318,74 грн. процентів за користування чужими коштами.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1827,00 грн.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7" (04209, м. Київ, вул. Богатирська, 9; ідентифікаційний код 30531566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М. - Україна" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 26; ідентифікаційний код 31111213) 10798,61 грн. (десять тисяч сімсот дев'яносто вісім гривень 61 коп.) основного боргу, 1398,15 грн. (одну тисячу триста дев'яносто вісім гривень 15 коп.) пені, 190,58 грн. (сто дев'яносто гривень 58 коп.) 3% річних, 1612,59 грн. (одну тисячу шістсот дванадцять гривень 59 коп.) інфляційних нарахувань, 2318,74 грн. (дві тисячі триста вісімнадцять гривень 74 коп.) процентів за користування чужими коштами, 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.04.2015 р.
Суддя Гумега О.В.