Справа № 22-ц-24329/11
Справа № 22-ц-24329 /11 Головуючий в 1 -й інстанції
Категорія - 46 ( ІУ ) Філатов К.Б.
Доповідач Барильська А.П.
10 листопада 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Барильської А.П.,
суддів: Карнаух В.В., Зубакової В.П.,
при секретарі: Бадалян Н.О.,
за участю: позивача - ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3, та її представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 28 квітня 2011року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл домоволодіння, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку частково недійсним та її розподіл, -
У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розподіл домоволодіння, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку частково недійсним та її розподіл.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що з 1973 року по 1998 року він перебував у шлюбі з відповідачем, під час якого придбали житловий будинок АДРЕСА_2. При поділі спільного майна подружжя у 2002 році будинок не був поділений, оскільки в ньому проживав їх син, який у 2007 році помер. У 2004 році відповідачем ОСОБА_3 у 2003 році була приватизована земельна ділянка, на якій розташований будинок, у зв'язку з чим просить суд : визнати за ним право власності на 1\2 частину будинку, визнати частково недійсним державний акт про приватизацію земельної ділянки на ім'я ОСОБА_3 від 06.07.2004 року. та визнати за ним право власності на 1\2 частину земельної ділянки.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу 28 квітня 2011року року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл домоволодіння , визнання державного акту про право власності на земельну ділянку частково недійсним та її розподіл, задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину житлового будинку АДРЕСА_2, а також на 1\2 частину господарських будівель, розташованих на території цього домоволодіння: літньої кухні «Б» розміром 3,83х62м, сараю «Д» розміром 4,4х2,54 м., гаража розміром 3,3х5,38 м, вбиральні розміром 2,34х1,3м.
Визнано частково недійсним акт про приватизацію земельної ділянки площею 0,059 га, розташованої по АДРЕСА_2 від 06 липня 2004 року, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину вказаної земельної ділянки.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог.
Зокрема: вважає, що суд першої інстанції не врахував пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, оскільки з 2000 року по 2009 рік він будинок не утримував, розподіл спільного майна подружжі відбулося у 2002 році, із заявою про поновлення пропущеного строку до суду не звертався. Суд не врахував, що позивач має своє власне житло- частку квартири АДРЕСА_1.
Крім того, земельна ділянка на праві приватної власності відповідачем набута у 2003 році і не є спільною власністю подружжя, тому не може підлягати поділу та правових підстав для визнання державного акту приватизації земельної ділянки недійсним у суду першої інстанції не було.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що сторони з 02.02.1973 року по 25.05.1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу, згідно договору купівлі-продажу від 08.05.1990 року сторони придбали домоволодіння АДРЕСА_2, право власності на яке оформлено на відповідача.
Задовольняючи позов в частині розподілу спірного домоволодіння та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1\2 частину житлового будинку АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив з того, що зазначене спірне домоволодіння сторони придбали у період шлюбу, у зв'язку з чим воно є спільною сумісною власністю подружжя, де їх частки є рівними.
Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 22 КпШС України,( в редакції 1969 року), який діяв на час виниклих між сторонами правовідносин, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Як вбачається із матеріалів справи, спірне домоволодіння набуте сторонами під час шлюбу 08.05.1990 року.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене спірне домоволодіння є їх спільною сумісною власністю, їх частки є рівними та визнав за позивачем право власності на 1\2 частину спірного домоволодіння.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом, колегія суддів не може взяти до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 29 КпШС України,( в редакції 1969 року), для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Згідно положень ст. 76 ЦК України ( в редакції 1963 року), перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Статтею 72 СК України передбачено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Як вбачається із матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.02.1973 року по 25.05.1998 року. Після розірвання шлюбу сторони у спірному будинку не мешкали. З 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року у спірному будинку мешкав син сторін з їх згоди. ІНФОРМАЦІЯ_1 року син сторін ОСОБА_6 помер.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що перебіг строку позовної давності почався з липня 2007 року, коли позивач після смерті сина дізнався, що його право власності на спірний будинок порушується з боку відповідача. Спірне домоволодіння не було предметом поділу між сторонами у 2002 році. З зазначеним позовом позивач звернувся до суду 11.09.2008 року.
Тобто, позивач звернувся до суду з позовом про поділ майна у строк, встановлений законом для даної категорії справ.
Посилання в апеляційній скарзі на наявність у позивача на праві власності частки квартири АДРЕСА_1, не є підставою для відмови в задоволенні позову про розподіл спірного домоволодіння.
Задовольняючи позов в частині визнання частково недійсним державного акту про приватизацію земельної ділянки площею 0,059 га, розташованої по АДРЕСА_2 від 06 липня 2004 року, та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1\2 частину вказаної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що всі власники будинку мають рівні права на землю, на якій розташований будинок.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до положень статей 81,116 ЗК України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Однак, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділ конкретної частки будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі. Споруди відповідно до ст. 120 ЗК України ст. 377 ЦК України.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.
Однак, суд першої інстанції, визнавши частково недійсним державний акт про приватизацію земельної ділянки, не взяв до уваги, що визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано й цей державний акт, є порушенням норм закону. Однак, таких вимог позивачем не заявлялося.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині визнання частково недійсним державного акту про приватизацію земельної ділянки площею 0,059 га, розташованої по АДРЕСА_2 від 06 липня 2004 року, та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1\2 частину вказаної земельної ділянки, з ухваленням нового рішення на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 28 квітня 2011року в частині визнання частково недійсним державного акту про приватизацію земельної ділянки площею 0,059 га, розташованої по АДРЕСА_2 від 06 липня 2004 року, та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1\2 частину вказаної земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволені цих позовних вимог.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: А.П. Барильська
Судді: В.В. Карнаух
В.П. Зубакова