Справа № 22-ц-22923/11
Справа 22ц-22923\11 Головуючий в 1 інстанції Тимошенко Т.І.
Категорія 51 (4 ) Доповідач Митрофанова Л.В.
02 серпня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючого: судді Митрфоанової Л.В.
суддів: Братіщевої Л.А., Турік В.П.
при секретарі: Бадалян Н.О.
за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника Публічного акціонерного товариства «Дизельний завод» - Баліної Тетяни Євдокимівни.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційні скарги ОСОБА_1, Відкритого акціонерного товариства «Дизельний завод», яке змінило свою назву на Публічне акціонерного товариства «Дизельний завод» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Дизельний завод» яке змінило свою назву на Публічне акціонерного товариства «Дизельний завод» про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку, моральної шкоди,-
Позивач звернувся до суду позовом про відшкодування середнього заробітку за період вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку, моральної шкоди, посилаючись на те, що був звільнений з ВАТ «Дизельний завод» \надалі ПАТ «Дизельний завод» 29.07.2009 року. В день звільнення відповідач не виплатив йому заробітну плату за період вимушеного прогулу з 20.11.2008 року по 09.07.2009 року у розмірі 40 993, 68 грн. Отже, відповідач згідно ст.117 КЗпП України належні до виплати при звільнені суми йому не виплатив, чим порушив його права, у зв'язку із чим просив стягнути з відповідача на свою користь 38 891,44 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Оскільки, відповідач порушив його права чим спричинив моральні страждання просив суд стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 березня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд стягнув з ПАТ «Дизельний завод» на користь позивача 3935,16 грн. заробітну плату за час простою, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 23 794,56 грн., 1000 грн. моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення його позовних вимог, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, суд при ухваленні рішення дійшов помилкового висновку щодо наявності простою на підприємстві та розрахунку при стягненні виплат з відповідача.
В апеляційній скарзі ПАТ «Дизельний завод» ставить питання про скасування рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди посилаючись на те, що суд при ухваленні рішення суд не взяв до уваги, що при розрахунку суми за час затримки виплати при звільненні слід брати заробітну плату позивача, яка виплачена йому за час простою та не дав належної оцінки відсутності доказів у позивача щодо спричинення йому моральної шкоди.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дизельний завод» - задовольнити частково з наступних підстав.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.11.2008 року по 09.07.2009 року суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі та дійшов висновку про застосування в даному випадку ст.113 КЗпП України.
Оскільки, як убачається з матеріалів справи та чого не оспорює позивач з 13.11.2008 року по 22.11.2008 року ОСОБА_1 знаходився на лікарняному та за 11,12,24 листопада 2008 року йому сплачено 102,88 грн. за простій не з вини працівника. Надалі, 25.11.2008 року позивачем подано заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати по 31.12.2008 року та ці дні він не працював \а.с.65\.
Згідно наказу адміністрації підприємства №746 від 24.12.2008 року у зв*язку із святкуванням Нового Року та Різдва Христова період з 01.01.2009 року по 11.01.2009 року вважалися не робочими днями та перенесено на іншу дату \а.с.88\ та з 12.01.2009 року по 01.03.2009 року ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати, згідно його заяви \а.с.90\.
Тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності у ОСОБА_1 підстав вважати вищевказаний період як вимушений прогул.
Відповідно до наказу ПАТ «Дизельний завод» №06 від 26.01.2009 року період з 26.01.2009 року вважався часом простою підприємства не з вини працівників \а.с.47\. Тому, суд першої інстанції правильно послався на вимоги ст.113 КЗпП України та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 розмір двох третин тарифної ставки встановленої позивачу розряду \а.с.40,69\.
Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 23 794,56 грн. Оскільки, згідно ст.116 та ч.1 ст.117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як убачається з матеріалів справи та чого не оспорює позивач, на день звільнення він отримав нараховані відповідачем суми та вважав, що відповідач зобов*язаний йому виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.11.2008 року по 09.07.2009 року, а не за час простою, з чим він звернувся до суду. Тому, сума стягнута за рішенням суду оспорювана позивачем та не може бути підставою для стягнення з відповідача відповідно до ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки її виплати.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню відповідно до ч.1п.1 ст.309 ЦПК України та ухваленні нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, колегія суддів не погоджується з визначенням судом першої інстанції розміру моральної шкоди, який стягнуто з відповідача з порушенням ч.1 п.2 ст.309 ЦПК України.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суду першої інстанції слід було врахувати роз*яснення дані в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної \немайнової шкоди", що обов*язковому з*ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного за*язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в заподіянні. Зокрема, суд повинен з*ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями \бездіяльністю вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Тому, на думку колегії суддів, розмір моральної шкоди слід визначити з урахуванням характеру і тяжкості завданих моральних страждань, конкретних обставин по справі, істотності вимушених змін у життєвих стосунках та наслідків, що наступили та зменшити розмір моральної шкоди стягнутої з ПАТ «Дизельний завод» на користь позивача з 1000 грн. до 200 грн.
Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що суд при ухваленні рішення не звернув уваги на ті обставини, що з 20.11.2008 року його не допускали до роботи, а тому він знаходився у вимушеному прогулу та відповідач порушив його право визначаючи період простою, є безпідставними та спростовуються висновками суду.
ОСОБА_1 не оспорює, що з 13.11.2008 року по 22.11.2008 року знаходився на лікарняному та за 11,12,24 листопада 2008 року йому сплачено 102,88 грн. за простій не з вини працівника. Надалі, позивачем подано заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати з 25.11.2008 року по 31.12.2008 року та з 12.01.2009 року по 01.03.2009 року та ці дні він не працював. Згідно наказу адміністрації підприємства №746 від 24.12.2008 року у зв*язку із святкуванням Нового Року та Різдва Христова період з 01.01.2009 року по 11.01.2009 року вважалися не робочими днями та перенесено на іншу дату \а.с.88\ . Отже, вищевказані обставини суд першої інстанції не може визнати як вимушений прогул працівника, оскільки вони передбачені трудовим законодавством.
Відповідно до наказу ПАТ «Дизельний завод» №06 від 26.01.2009 року період з 26.01.2009 року вважався часом простою підприємства не з вини працівників \а.с.47-48\ та згідно наказу №55 від 14.07.2009 року підприємство відізвало працівників на робочі місця \а.с.70\. Як убачається з вищевказаних наказів підприємство знаходилось в простої в цілому, а не окремі його цехи, що спростовує можливість використання умов ст.34 КЗпП України та спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення відповідачем його права на переведення на іншу роботу під час простою.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути підставою для скасування рішення.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 слід відхилити, Публічного акціонерного товариства «Дизельний завод» - задовольнити частково, а рішення суду в частині стягнення з ПАТ«Дизельний завод» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 23 794,56 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, в частині стягнення з ПАТ «Дизельний завод» на користь ОСОБА_1 1000 грн. моральної шкоди змінити.
Керуючись ст..ст.303,307,309,313,316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити, Публічного акціонерного товариства «Дизельний завод» - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 березня 2011 року скасувати в частині стягнення з ПАТ«Дизельний завод» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 23 794,56 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ПАТ «Дизельний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 березня 2011 року в частині стягнення з ПАТ «Дизельний завод» на користь ОСОБА_1 1000 грн. моральної шкоди змінити, зменшивши суму моральної шкоди з 1000 грн. до 200 грн..
Стягнути з ПАТ «Дизельний завод» на користь держави 51 грн. та 8,50 грн. судового збору, 120 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: