Справа № 211/4091/13-ц 22-ц/774/897/К/15
Справа № 211/4091/13-ц Головуючий в І інстанції
Провадження 22-ц774\897 \К15 Сарат Н.О.
Категорія № 27 (ІУ ) Доповідач Грищенко Н.М.
28 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Грищенко Н.М.,
суддів: Братіщевої Л.А., Чорнобука В.І.,
при секретарі: Трофименко О.О.
за участю: представника позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Подолінного Романа Георгійовича,
відповідача - ОСОБА_4, її представника - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення, -
У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» ( надалі - ПАТ «КБ»ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_7, ОСОБА_6 про виселення.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 30.04.2008 року укладено кредитний договір №KRKWGA00151100, за умовами якого вона отримала кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 21584,56 доларів США строком до 29.04.2023 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 30.04.2008 року укладено договір Іпотеки, за умовами якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 65,78 кв.м., житловою площею 39,20 кв.м, яка розташована за адресою:м. Кривий Ріг, АДРЕСА_2 яка належить їм на праві власності. на підставі свідоцтва про право власності. У зв'язку із невиконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21.12.2012 року звернуто стягнення на вищевказану квартиру шляхом продажу вказаного предмета іпотеки.
Посилаючись на ст. 40 ЗУ "Про іпотеку", ст. 109 ЖК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», позивач ПАТ КБ «Приватбанк» просив суд виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіальне поширюється на адресу вказаної квартири.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 лютого 2015 року провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про виселення, закрито у зв'язку зі смертю.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 лютого 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про виселення.
В апеляційній скарзі представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що Закон України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не містить заборони на виселення та не поширюється на спірні правовідносини.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_7, просять рішення суду як законне та обґрунтоване , на їх думку, залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача ОСОБА_7 в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проте, рішення суду першої інстанції не відповідає у повному обсязі зазначеним вимогам, з огляду на наступне.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи ПАТ КБ «ПриватБанк», в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався Законом України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та дійшов висновку, що позивачем не надано доказів вручення відповідачам письмової вимоги про виселення, крім того, спірне майно є єдиним житлом для відповідачів, тому під час дії мораторію вимоги про виселення не підлягають задоволено.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 30.04.2008 року укладено кредитний договір №KRKWGA00151100 за умовами якого позивач надав ОСОБА_4 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 21584,56 доларів США строком до 29.04.2023 року. ( а.с. 5-8).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 30.04.2008 року укладено договір Іпотеки за умовами якого ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надали в іпотеку нерухоме майно, належне їм на праві спільної сумісної власності, а саме: квартиру загальною площею 65,78, житловою площею 39,20 кв.м, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_2
Як убачається з копії рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21.12.2012 року, яким задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KRKWGA00151100 від 30.04.2008 року в розмірі 24647,44 долари США звернуто стягнення на трикімнатну квартиру загальною площею 65,78, житловою площею 39,20 кв.м, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, АДРЕСА_2 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу ( а.с. 12-13 ).
Як убачається з копії паспортів та відомостей адресно- довідкового підрозділу ГУДМС України ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, акту про проживання відповідачі зареєстровані та проживають проживають у м. Кривий Ріг, АДРЕСА_2 ( а.с. 17, 129, 176).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідач ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. ( а.с.177).
У квітні 2013 року у порядку ст. 40 Закону України «Про іпотеку» ПАТ КБ «ПриватБанк» направив відповідачам, кожному окремо, вимогу у тридцятиденний термін звільнити приміщення зазначеної вище квартири. Згідно копії зворотних поштових повідомлень, вимога отримана відповідачами 03 травня 2013 року ( а.с.14,15, 168,169,170).
Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК УРСР, статтями 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Застосувавши зазначений Закон України, як єдину підставу для відмови в позові, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як встановлено судами, рішення про звернення стягнення на указаний предмет іпотеки було ухвалено Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу 21.12.2012 року, набрало законної сили і не виконане. Тобто примусово звернуто стягнення на предмет іпотеки до набрання чинності Законом України, який застосували суди.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предметом позову є не звернення стягнення на майно, а виселення з житлового будинку, як наслідок невиконання рішення суду та умов кредитного договору, тому колегія суддів звертає увагу на доводи апеляційної скарги в цій частині та вважає їх такими, що заслуговують на увагу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» доведені та підлягають частковому задоволенню, у зв'язку із чим, рішення суду першої інстанції на підставі п.1,3.ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про виселення.
Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині зняття з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіальне поширюється на адресу вказаної квартири, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.
Рішення суду про виселення відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_2 - є правовою підставою для зняття їх з реєстраційного обліку за зазначеною адресою. Тому в задоволенні цієї частини позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити.
Частиною 1 ст.88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Частиною 5 ст.88 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення, або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції по 175,60 грн., з кожного.
Керуючись ст.ст. 217, 303, 309,314-316 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про виселення задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_2.
В задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» у відшкодування судових витрат з кожного по 175,60 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: