Провадження № 11-кп/774/748/15 Справа № 206/6189/14-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
28 квітня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Апеляційного суду Дніпропетровської області
у складі головуючого- судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі- ОСОБА_5
за участю обвинуваченого, стосовно якого винесено обвинувальний вирок- ОСОБА_6
захисника- адвоката ОСОБА_7
прокурора- ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську за матеріалами кримінального провадження № 12014040700001380 апеляційну скаргу прокурора прокуратури Самарського району м.Дніпропетровська, який затвердив обвинувальний акт та приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції- ОСОБА_9 на вирок Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2015 року відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця м.Дніпропетровська, раніше не судимого в силу ст.89 КК України,-
В апеляції /а.с.94-97 т.4/ прокурор просить вказаний вище вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідністю призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочинів за ч.1, ч.2 ст.186 КК України та призначити покарання: за ч.1 ст.186 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки; за ч.2 ст.186 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, відповідно до ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 4 років позбавлення волі. Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд мав виходити з положень ст.65 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання». Окрім того апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому недостатньо врахував: ступінь тяжкості і характер суспільної небезпеки вчинених ним злочинів; особу винного- який раніше вчиняв умисні, корисливі правопорушення, за які відбував покарання у місцях позбавлення волі; характеристику з його місця проживання, згідно якої обвинувачений характеризується посередньо; вчинення злочинів, щодо осіб похилого віку та невідшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_10 . Тобто з вищевикладеного, сторона обвинувачення вважає, що суд необґрунтовано призначив обвинуваченому покарання із застосування положень ст.75 КК України та ст.76 КК України.
При розгляді справи судом апеляційної інстанції прокурор, яка приймала участь у розгляді справи, підтримала апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, обґрунтовуючи свою позицію доводами, викладеними в апеляції, прохала суд апеляційної інстанції постановити свій вирок, яким призначити обвинуваченому покарання у виді 4 років позбавлення волі, з реальним його відбуттям.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник- адвокат ОСОБА_7 прохали залишити апеляцію прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції- без змін, вказуючи на те, що суд першої інстанції врахував як тяжкість та обставини скоєних ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, так і особу винного, який повністю визнав свою вину, допомагав слідству, відшкодував майже всю шкоду потерпілим, які на мали до нього ніяких претензій, звертали увагу суду на те, що судимість, яка була отримана ОСОБА_6 у неповнолітньому віці на момент скоєння злочинів була погашена у встановленому законом порядку, в теперішній час обвинувачений створив сім'ю, опікується дітьми своєї дружини, намагається влаштуватися на роботу.
Стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 судом першої інстанції винесено обвинувальний вирок за те, що він, 08 серпня 2014 року приблизно о 17 годині 50 хвилин, знаходячись по провулку садового товариства «Придніпровець», яке розташоване навпроти будинку № 6, по вул.Роторній у м.Дніпропетровську, шляхом ривку, викрав пакет у ОСОБА_11 з правої руки, в якому знаходилось майно: жіноча сумочка, яка не представляє матеріальної цінності; мобільний телефон марки «Нокіа- 1280» вартістю 380 гривень; грошові кошти у сумі 100 гривень- заподіявши останній шкоду на загальну суму 480 гривень, після чого з викраденим майном ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд.
10 серпня 2014 року, приблизно о 23 годині 20 хвилин, ОСОБА_6 проходячи біля будинку № 5, по вул.Карагандинській у місті Дніпропетровську, діючи умисно, з корисливих мотивів, скоюючи злочин повторно, наблизився до ОСОБА_10 з заду та шляхом ривку, викрав у неї пакет з правої руки, в якому знаходилися: гаманець вартістю 90 гривень з грошима у сумі 200 гривень; мобільний телефон марки «Самсунг» вартістю 500 гривень; зв'язка ключів; пенсійне посвідчення, які не представляють матеріальної цінності- заподіявши останній шкоду на загальну суму 790 гривень, після чого з викраденим майном ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд.
Крім того, 11 серпня 2014 року, приблизно о 10 годині, ОСОБА_6 , проходячи по провулку садового товариства «Придніпровець», яке розташоване навпроти будинку № 6 по вул.Роторній у місті Дніпропетровську, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, шляхом ривку, з правої руки ОСОБА_12 викрав пакет, в якому знаходились: пенсійне посвідчення- матеріальної цінності не представляє; мобільний телефон марки «Самсунг» - вартістю 200 гривень; грошові кошти у сумі 70 гривень, заподіявши останній шкоду на загальну суму 270 гривень, після чого з викраденим майном ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд.
В цей же день, тобто 11 серпня 2014 року, приблизно о 14 годині, ОСОБА_6 проходячи біля будинку № 19, по вул.А.Барто діючи умисно, з корисливих мотивів, скоюючи злочин повторно, шляхом ривку, викрав у ОСОБА_13 пакет, в якому знаходилось: пенсійне посвідчення; дисконтні та кредитні картки, які не представляють матеріальної цінності; грошові кошти у сумі 160 гривень, після чого ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, частково дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляції та матеріали кримінального провадження колегія суддів приходить до наступного.
Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_6 у скоєнні кримінальних правопорушень, за які він засуджений, кваліфікація його дій за ч.1 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж) та за ч.2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, учасниками судового провадження не оспорюються, тому, відповідно до вимог ст.404 КПК України судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Що стосується апеляції прокурора в частині обраної міри покарання обвинуваченому ОСОБА_6 то колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до вимог ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Крім того, відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з його ролі у скоєнні злочинів, даних про особу винного, який на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, перебуває з 2007 року на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом «легка розумова відсталість», за місцем проживання характеризується посередньо, раніше не судимий в силу ст.89 КК України, обставин, що пом'якшують покарання- щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів та добровільне часткове відшкодування збитків, а також обставини, що обтяжує покарання- скоєння злочину стосовно осіб похилого віку, і пославшись у вироку на тяжкість скоєних обвинуваченим кримінальних правопорушень, фактично, при призначенні покарання не врахував їх у повній мірі, як не врахував і наслідки скоєння злочину для потерпілої ОСОБА_10 , призначивши покарання, яке є явно недостатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів, тобто з порушенням вимог ст.50 КК України та ст.65 КК України і вказуючи на можливість застосування вимог ст.75 КК України, ст.76 КК України, не давши належної оцінки зазначеним вище обставинам, прийшов до хибного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Таким чином, що стосується доводів апеляції прокурора про невідповідність фактичних висновків суду обставинам справи в частині особи обвинуваченого, а також невідповідності призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання з застосуванням вимог ст.75 КК України, ст.76 КК України тяжкості скоєних ним злочинів та особі обвинуваченого, внаслідок його м'якості, колегія судів вважає їх такими що частково заслуговують на увагу, тому вирок Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2015 року в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає скасуванню відповідно до вимог п.4) ч.1 та ч.2 ст.409 КПК України, п.2) ч.1 ст.413 КПК України, ст.414 КПК України- у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, через його м'якість, з ухваленням судом апеляційної інстанції, у відповідності до вимог п.2) ч.1 ст.420 КПК України свого вироку.
Разом з тим, відповідно до вимог ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Приймаючи до уваги наведене вище, з урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , його ролі та обставин скоєння ним, в тому числі ряду тяжких корисних кримінальних правопорушень, їх наслідки для потерпілих, стану здоров'я обвинуваченого, який хворіє на легку розумову відсталість, зазначених вище як обставини що обтяжує покарання, так і декількох обставин, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів та добровільне часткове відшкодування збитків, вважаючи їх такими, що істотно знижують тяжкість скоєних обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 КК України, колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_6 слід призначити покарання за ч.2 ст.186 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч.2 ст.186 КК України, тобто з застосуванням вимог ч.1 ст.69 КК України, у виді позбавлення волі, хоча й на менший термін, ніж той, який був призначений йому судом першої інстанції і той, про який ставить питання прокурор у своїй апеляції, і на підставі вимог ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.186 КК України та ч.2 ст.186 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно до відбування призначити покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі, без застосування вимог ст.75 КК України, зарахувавши, на підставі вимог ч.5 ст.72 КК України, в строк відбуття покарання строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 у місцях попереднього ув'язнення в період з 02 вересня 2014 року по 09 люте 2015 року, тобто 5 (п'ять) місяців 7 (сім) днів, задовольнивши частково апеляцію прокурора, скасувавши вирок Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2015 року стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного обвинуваченому покарання, з ухваленням, в цій частині, свого вироку, в решті вказаний вирок суду першої інстанції залишивши без змін.
Що стосується доводів сторони захисту про наявність на утриманні у обвинуваченого двох неповнолітніх дітей його теперішньої дружини, то вказані обставини суперечать заявам самого обвинуваченого про лише його намагання влаштуватися на роботу, а крім того, колегія суддів вважає, що останні можливо віднести лише до даних, які характеризують особу обвинуваченого.
Яких-би то не було даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінальної справи та її розгляді істотних вимог норм кримінального процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування вироку у повному обсязі, по справі не встановлено.
На підставі наведеного вище, керуючись ст.376 ч.2 КПК України, ст.404 КПК України, п.1), п.6) ч.1 ст.407 КПК України, п.4) ч.1 та ч.2 ст.409 КПК України, п.2) ч.1 ст.413 КПК України, ст.414 КПК України, ст.418 КПК України, п.2) ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Самарського районного суду міста Дніпропетровска від 09 лютого 2015 року в частині призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання- скасувати.
Вважати засудженим ОСОБА_6 до покарання за ч.2 ст.186 КК України з застосуванням вимог ч.1 ст.69 КК України у виді ТРЬОХ років позбавлення волі, за ч.1 ст.186 КК України до покарання у виді ДВОХ років позбавлення волі, на підставі вимог ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.186 КК України та ч.2 ст.186 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно до відбування призначити- ТРИ роки позбавлення волі з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.
Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_6 рахувати з моменту фактичного затримання, зарахувавши, на підставі вимог ч.5 ст.72 КК України у строк відбуття покарання строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 у місцях попереднього ув'язнення в період з 02 вересня 2014 року по 09 люте 2015 року, тобто 5 (п'ять) місяців 7 (сім) днів.
В решті вирок Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2015 року стосовно ОСОБА_6 - залишити без змін.
Апеляцію прокурора Самарського району м.Дніпропетровська, який затвердив обвинувальний акт та приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції- ОСОБА_9 на вказаний вирок- задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4