Провадження № 11-кп/774/452/15 Справа № 199/2290/14-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
26 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ
26 лютого 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську, матеріали кримінального провадження № 12013040630006015 за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2014 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Кам'янка Софіївського району Дніпропетровської області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 289 КК України та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років. Відповідно ч. 1 ст. 70 КК України, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, та покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
На зазначений вирок прокурором принесена апеляційна скарга, в якій останній просить скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 185 КК України у виді 2 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 289 КК України у виді 5 років позбавлення волі, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Провадження № 11-кп/774/452/15 Головуючий в суді I інстанції ОСОБА_1
Категорія ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 289 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2 .
Автор принесеної апеляції вважає, що вирок щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особі обвинуваченого. За переконанням сторони обвинувачення застосування статті 75 КК України до ОСОБА_7 є неприпустимим, оскільки злочинні дії останнього охоплюються одразу складами двох кримінальних правопорушень, що свідчить про велику суспільну небезпечність особи, притягнутої до відповідальності. При цьому, в апеляції звертається увага на те, що застосування судом такого м'якого покарання створює негативний прецедент через який не реалізуються вимоги ст. ст. 50, 65 КК України.
Вироком суду встановлено, що у серпні 2013 року ОСОБА_7 попросив свого знайомого ОСОБА_9 пожити у нього за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з сімейними обставинами. Тимчасово мешкаючи за вищевказаною адресою, ОСОБА_7 , 26 грудня 2013 року маючи намір на залишення вказаного приміщення побачив, що у квартирі є коштовності, а у власності ОСОБА_9 є автомобіль марки «Кіa Sorento». У цей момент у останнього виник злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна та незаконне заволодіння транспортним засобом. Реалізуючи свій злочинний намір спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме чоловічої куртки, гаманця, планшету «Самсунг Гелексі ТАБ 2», мобільного телефону «Нокіа 1100», продовжуючи перебувати за місцем свого тимчасового мешкання по АДРЕСА_2 , 27 грудня 2013 року приблизно о 2 годині, ОСОБА_7 , дочекавшись коли власники приміщення пішли спати, переконавшись що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав вищенаведене майно та переніс його до автомобіля «Кіa Sorento», спричинивши потерпілому ОСОБА_9 майновий збиток на суму у розмірі 5840 гривень.
Продовжуючи знаходитися за вищевказаною адресою, біля будинку 22а по вул. Артеківській в м. Дніпропетровську 27 грудня 2013 року у вказаний час, ОСОБА_7 продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, а саме автомобілем марки «Кіa Sorento», р. н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_9 , упевнившись що за його діями ніхто не спостерігає, за допомогою раніше викрадених ним ключів, відкрив замок водійської двері, таким чином проник до салону вказаного автомобіля. Потім ОСОБА_7 , знаходячись в салоні автомобіля марки «Кіa Sorento», за допомогою ключа запустив двигун і на зазначеному автомобілі зник з місця скоєного ним кримінального правопорушення. Таким чином, ОСОБА_7 , незаконно заволодів автомобілем марки «Кіa Sorento», що належить ОСОБА_9 , вартість якого становить 154 208, 92 грн..
В суді апеляційної інстанції прокурор підтримала подану стороною обвинувачення апеляцію та просила її задовольнити.
На думку потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 призначене ОСОБА_7 покарання є занадто м'яким, а тому вони вказали на обґрунтованість апеляції прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник просили залишити апеляцію прокурора без задоволення, а вирок суду без змін, оскільки на їх думку, застосування судом ст. 75 КК України до обвинуваченого, відповідає як його особі так і тяжкості вчинених останнім кримінальних правопорушень.
Вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження та їх доводи в судових дебатах, проаналізувавши доводи, які викладені в апеляції і співставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що принесена апеляція підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Доводи апеляції прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_7 колегія суддів вважає обґрунтованими.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
Відповідно до ст. 372 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.
З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу обвинуваченого, думку потерпілого, а також обставини, що пом'якшують покарання.
Разом з тим, місцевий суд, обираючи такий вид покарання, не в повній мірі врахував визначені ст. 75 КК України умови та підстави для призначення такого покарання і які б об'єктивно вказували на можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Поза увагою суду залишились ряд конкретних обставин вчинення злочинів та дані про особу обвинуваченого, які ставлять під сумнів законність вироку в частині призначеного покарання.
Матеріалами справи підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_7 , готуючись до вчинення крадіжки та незаконного заволодіння транспортним засобом, вчинив ряд дій, які, на його думку, повинні були утруднити або зробити неможливим його викриття.
Реалізуючи свій план, після того, як потерпілий ОСОБА_9 , його дружина та малолітня дитина заснули, близько другої години ночі, обвинувачений відкрутив віконні ручки з вікон кухні та спальні, після чого кухонним ножом зробив декілька надрізів гумового газопроводу, за допомогою якого до квартири подавався газ, а переконавшись, в тому що до квартири почав надходити природній газ, заволодів всіма комплектами ключів від замків, після чого покинув квартиру, закривши із зовні вхідні двері.
Наведені обставини суттєво підвищують ступінь тяжкості вчинених злочинів та свідчать про небезпечність обвинуваченого, як особи, для суспільства.
Таким чином, призначене ОСОБА_7 покарання є несправедливим внаслідок м'якості, а тому, колегія суддів вважає за необхідне вирок відносно обвинуваченого в частині призначеного покарання скасувати і ухвалити новий вирок.
Враховуючи вищенаведені обставини та відповідно до вимог ст. 65 КК України колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання буде відповідати загальним засадам призначення покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
На підставі ст. 372 КПК України, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,
ухвалила:
апеляційну скаргу прокурора прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська задовольнити частково.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2014 року відносно ОСОБА_7 , скасувати в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 покарання:
· за ч. 1 ст. 185 КК України у виді двох років позбавлення волі;
· за ч. 1 ст. 289 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки шість місяців.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Зарахувати ОСОБА_7 в строк відбування покарання строк знаходження його під вартою з 31 грудня 2013 року по 24 грудня 2014 року.
Вирок може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3 місяців з дня його проголошення.
Судді Апеляційного суду
Дніпропетровської області