Справа № 206/7017/14-ц
Провадження № 2/206/58/15
22 квітня 2015 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська
у складі:
головуючий суддя: Маштак К.С.
при секретарі: Колісник В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, -
30 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що вона є рідною сестрою померлого ОСОБА_3. Її брат проживав РРФСР до 1984 року із своєю законною дружиною. Подружнє життя брата не склалось: весь час він зловживав алкогольними напоями, не міг у достатній мірі контролювати свою агресію. Вказане спричинило загибель дворічної дитини, батьком якої він був, після чого шлюбні відносини між братом та його дружиною фактично були припинені. У 1984 році ОСОБА_3 переїхав на Україну у м. Дніпропетровськ, в будинок, переданий у власність батьками за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Ігрень, вул. Керамічна, буд. 6/1. Після переїзду її брат постійно зловживав алкогольними напоями, а тому перебував на обліку у Дніпропетровській клінічній психіатричній лікарні Дніпропетровської обласної ради. За останні три роки життя стан здоров'я брата значно погіршився. В цей же період часу її брат почав проживати однією сім'єю із відповідачкою за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Ігрень, вул. Керамічна, буд. 6/1. 16 травня 2014 року її брат, ОСОБА_3 помер. У встановлений законом строк вона, як спадкоємець другої черги звернулась до 8ДДНК з заявою про прийняття спадщини і дізналась, що у 2002 році від імені брата був складений заповіт на ім'я відповідача, на будинок за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Ігрень, вул. Керамічна, буд. 6/1. Позивач вважає, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки її брат, ОСОБА_3 ніколи не мав наміру розпорядитись будинком на випадок смерті. При житті і спілкуванні з ним він ніколи про це не говорив, хоча з нею завжди обговорював усі свої важливі рішення, підтримував дружні, родинні відносини. Відповідач за весь час спільного проживання з ОСОБА_3 заохочувала постійне пияцтво, чим доводила його до безпорадного стану, а потім скористалась таким станом та домоглася від нього складання заповіту. Позивач вважає, що внаслідок тимчасового психічного розладу, через постійне пияцтво та зловживання спиртними напоями ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому вказаний заповіт має бути визнано недійсним. Позивач просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_3, посвідчений у 2002 році.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях та поясненнях (а.с. 61-64, 211-212).
Вислухавши доводи та пояснення учасників процесу, допитавши свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, експерта ОСОБА_11 вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 07.04.1983 року ОСОБА_12 та ОСОБА_13 подарували, а ОСОБА_1 прийняла у дар шістдесят п'ять сотих частин житлового будинку, що знаходиться у м. Дніпропетровську, вул. Керамічна, 6, розташований на земельній ділянці, розміром 1478 кв.м., що підтверджується договором дарування (а.с. 17-18).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.06.1989 року спадкоємцями майна померлої 14.03.1988 року ОСОБА_13 є дружина ОСОБА_12, син - ОСОБА_3, проживаючі за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 86).
09.08.1990 року ОСОБА_12 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар 105/400 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних побудов, що знаходяться в м. Дніпропетровську по вул. Керамічній, 6 (а.с. 87-88).
Ухвалою Самарського районного народного суду м. Дніпропетровська від 09.06.1989 року визначено порядок користування земельною ділянкою за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Керамічна, 6, наступним чином: ОСОБА_1 виділено в користування земельну ділянку, площею 674 кв.м., ОСОБА_12 - земельну ділянку, площею 798 кв.м. (а.с. 19).
Державним актом на право приватної власності на землю ОСОБА_3, на підставі рішення виконавчого комітету ДМР передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0770 га., яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Керамічна, 6 (а.с. 93).
16.09.2002 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів усе належне йому майно де б воно не було, та з чого б воно не складалось, і взагалі все, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право ОСОБА_2, що підтверджується копією заповіту, посвідченого державним нотаріусом 8ДДНК ОСОБА_14 (а.с. 40, 45, 95).
14.04.2008 року ЗАТ «Ренесанс життя» та ОСОБА_3 підписано заяву на укладання договору страхування життя № АП 000257, вигодонабувачем зазначено ОСОБА_2, дружину, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 97).
16.05.2014 року ОСОБА_3 помер, про що 26.05.2014 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції видано свідоцтво, що також підтверджується актовим записом про смерть № 503 від 26.05.2014 року (а.с. 34, 36, 94).
03.10.2014 року ОСОБА_2 до 8ДДНК подано заяву, відповідно до якої спадщину після померлого ОСОБА_3 приймає за всіх підстав, за заповітом, за законом (а.с. 32).
21.08.2014 року ОСОБА_1 звернулась до 8ДДНК з заявою, відповідно до якої спадщину після померлого ОСОБА_3 приймає за всіх підставі, за законом згідно ст. 1262 ЦК України (а.с. 33).
Відповідно до епікризів з історій хвороб № 111/12 та 4872/13 на хворого ОСОБА_3 встановлено, що з 04.01 по 17.01.2012 року останній мав діагноз психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром відміни з важким синдромом абстинента та з 15.05.2013 року по 28.05.2013 року з діагнозом психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності. Соціальне функціонування не порушено, що також підтверджується довідкою від 12.11.2014 року № 4084 виданою КЗ «ДКПЛ» ДОР (а.с. 56-57).
Згідно архівної довідки № 17/07 від 11.01.2009 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно працював повний робочий день з 11.06.1979 року по 16.10.1979 року та з 02.02.1982 року по 31.08.1983 року в якості слюсаря-ремонтника на об'єктах видобутку нафти та газу (а.с. 67, 69).
Згідно свідоцтва про державну-реєстрацію фізичної особи - підприємця, ОСОБА_3 значиться, як фізична особа-підприємець (а.с. 73).
Проведеною документальною перевіркою фінансово-господарської діяльності приватного підприємця ОСОБА_3 порушення не встановлені, що підтверджується довідкою від 13.08.2007 року виданою ЛМДПІ м. Дніпропетровська (а.с. 74-76).
09.10.2007 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (а.с. 77).
Згідно медичної довідки серії №2МДЗ - 1 № 155178, щодо придатності до керування транспортним засобом виданої 11.04.2007 року, яка дійсна до 11.04.2009 року ОСОБА_3 дозволено керувати транспортними засобами категорії А, В, С, D, E (а.с. 78).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ ОСОБА_3 є власником транспортного засобу, марки ЗА3968М, 1986 року випуску на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 81).
Листом № 759 від 02.11.2010 року КП «Міськсвітло» ДМР повідомлено заступника голови Самарської у місті ради ОСОБА_15 та ОСОБА_3, що вул. Керамічна буде включена в проект титульного списку поточного ремонту зовнішнього освітлення на 2011 рік (а.с. 82).
Також, листом від 11.11.2010 року Т-953 зазначених вище адресатів, а саме: ОСОБА_3 (для повідомлення мешканцям вулиці) та заступнику голови Самарської районної у м. Дніпропетровську ради направлено відповідь на звернення, щодо передачі у комунальну власність мережі водопроводу, прокладеного по вул. Керамічній (а.с. 83).
15.11.2010 року ОСОБА_3 виконавчим комітетом Самарської районної у м. Дніпропетровську ради направлено відповідь на колективне звернення мешканців вул. Керамічної, щодо відновлення зовнішнього освітлення та передачі на баланс підприємства «Дніпроводоканал» кооперативного водогону (а.с. 84).
19.08.2011 року ОСОБА_3 направлено відповідь на колективне звернення мешканців вул. Керамічної, щодо ремонту вулиць, відновлення зовнішнього освітлення та передачі на баланс підприємства «Дніпроводоканал» кооперативного водогону (а.с. 85).
Відповідно до трудової книжки та вкладишу до неї АТ - I №4526273 та АТ - II 3464537, ОСОБА_3 працював на різних підприємствах та установах з 26.07.1966 року по 13.05.2013 рік (а.с. 98-104).
Згідно характеристики, складеної головою квартального комітету № 28 від 09.12.2014 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1983 року і до дня своєї смерті 16.05.2014 року. За час проживання зарекомендував себе з позитивної сторони, люди до сих пір згадують його з хорошої сторони. Громадський працівник, завжди хотів, щоб людям краще було жити: освітлення вулиці, ремонт ям на вулиці та її асфальтування, приватний підприємець, працював столяром. Проживав в цивільному шлюбі з ОСОБА_2 з 1983 року. З дружиною в них були чудові відносини, скарг від сусідів не надходило (а.с. 113).
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 працював в КЗО «НВК №122» з 02.01.2013 року по 13.05.2013 року охоронцем основної будівлі. За час роботи зарекомендував себе як порядна, ініціативна людина. Свої обов'язки виконав добросовісно, трудову дисципліну не порушував, до співробітників відновився з повагою. Зауважень та нарікань не мав, що також підтверджується характеристикою виданою КЗ «НВК № 122» (а.с. 114).
Відповідно до довідки виданої квартальним комітетом № 28 ОСОБА_2 в тому, що вона дійсно зареєстрована та проживає з сім'єю у м. Дніпропетровську по вул. Керамічній, 6/1, та в тому що, на момент смерті ОСОБА_3 в будинку проживали його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_16 (а.с. 119).
Довідкою виданою КЗ «ДСПЦ» ДОР 15.12.2014 року № 14/314 підтверджено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, на обліку у лікаря-нарколога в КЗ «ДСПЦ» ДОР станом на 16.09.2002 року не перебував (а.с. 146).
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 12 від 12.02.2015 року ОСОБА_3 за життя на момент складання та підписання заповіту від 16.09.2002 року, яким-небудь хронічним стійким психічним розладом не страждав. За своїм психічним станом в той період часу він міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. 192-194).
Вказані вище спірні правовідносини регулюються ЦК України, ЗУ «Про нотаріат», ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Так, згідно ст. 55 ЦК УРСР угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
Статтею 541 ЦК УРСР визначено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Згідно ст. 545 ЦК УРСР якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.
Відповідно до ст.ст. 43, 44 Закону України «Про нотаріат» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. При посвідченні угод з'ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах.
Згідно вимог ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить законові та якщо з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень.
Пунктами 11, 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом № 18/5 від 14.06.94 Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при посвідченні угод з'ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається.
Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом та законом.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК, суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Відповідно до п. 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
Так, заповіт був підписаний ОСОБА_3 особисто, та посвідчено державним нотаріусом Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстровано заповіт за номером 2-2381, що підтверджено ОСОБА_14 в судовому засіданні. Остання зазначила суду, що вона завжди під час посвідчення заповітів візуально перевіряє дієздатність особи. Якби ОСОБА_3 поводив себе якось не адекватно, то вона б відмовила йому у вчиненні нотаріальної дії.
Допитані в судовому засіданні свідки навпаки спростували твердження та доводи позивача про те, що ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх та керувати ними на момент посвідчення заповіту.
Так, само з письмових доказів, які містяться в матеріалах справи встановлено, що ОСОБА_3, працював, позитивно характеризувався за місцем мешкання та роботи та вів активний спосіб життя.
Твердження позивача та його представника щодо вживання заповідачем лікарських препаратів, що мали вплив на психіку заповідача до і після написання заповіту ні чим об'єктивно не підтвердженні.
Доводи позивача та його представника, що через хронічне пияцтво та зловживання спиртними напоями ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, свого підтвердження в процесі розгляду справи не знайшли та навпаки спростовуються показами свідків, експерта та письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, які підтверджують дійсні наміри ОСОБА_3 щодо ОСОБА_2, зокрема: склавши заповіт на її ім'я в 2002 році, після чого в 2005 році зареєструвавши її за адресою свого проживання та відповідно підписавши заяву на укладання договору страхування свого життя, з зазначенням своєї цивільної дружини, тобто ОСОБА_2 вигодонабувачем. Всі ці дії беззаперечно мають логічну послідовність, що підтверджує добрі стосунки між дружиною та чоловіком та волевиявлення спадкодавця.
Викладене вище свідчить про те, що заповіт укладений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 16.09.2002 року відповідає вимогам закону. Заповідач виявив бажання скласти заповіт. Заповіт посвідчений нотаріусом. На момент складання заповіту ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними. За час життя та момент укладення і підписання заповіту 16.09.2002 року психічними розладом не хворів, по своєму психічному стану міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно норм ст. 3 ЦПК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів, а в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог та заперечень. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом неодноразово роз'яснювались учасникам процесу положення ст.ст. 10, 11, 57-60, 61 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.
Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши та з'ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи усі наявні докази по справі, досліджені в судовому засіданні в їх сукупності, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що відсутні будь-які законні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним необхідно відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 1216, 1217, 1223, 1257 ЦК України, ст.ст. 55, 534, 542, 545 ЦК УРСР України, ст.ст. 43, 44, 49 Закону України «Про нотаріат» ст.ст. 3-8, 10, 11, 15, 18, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений відповідачем судовий збір у розмірі 121 грн. 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий суддя: К.С. Маштак