Постанова від 16.04.2015 по справі 357/18258/14-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 357/18258/14-а , 2а/357/117/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кошель Л.М. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., розглянувши в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2015 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Білоцерківському районі Київської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання провести перерахунок і виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання неправомірними дій управління Пенсійного фонду України у Білоцерківському районі Київської області (надалі за текстом - «Управління») щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язання здійснити з 01.01.2014 року перерахунок додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії, як пенсіонеру, що проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. № 796-XII (надалі за текстом - «Закон №796-XII»).

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення місцевим загальним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 має правовий статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні, отримуючи пенсію як непрацюючий пенсіонер і постійно проживає в м. Узин, Білоцерківський район, Київської області, яке відповідно до додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 року (Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи) віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ст. 39 Закону № 796-XII громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 3 статті 51 Закону № 796-XII особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни у статті 39, 51 Закону № 796-XII.

Відповідно до цих змін громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо змін, унесених до ст.ст. 39, 51 Закону № 796-XII.

В силу вимог частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення ст.ст. 39, 51 Закону № 796-XII в їх первинній редакції.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 № 719-VІI не було передбачено, що норми і положення, ст.ст. 39,51 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Такі зміни були внесені Законом України від 31.07.2014 року, № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», які набрали чинності 03 серпня 2014 року.

Таким чином, у період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року Управління повинно виплачувати позивачу додаткову пенсію та підвищення до пенсії відповідно до Закону №796-XII.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання Управління провести перерахунок та виплатити основної та додаткової пенсії з 01 січня 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Особа, право, свобода чи інтерес якої порушуються, не визнаються чи оспорюються, має право на звернення до суду за їх захистом чи поновленням. Проте позивач звернувся до суду лише 29 листопада 2014 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, що строк звернення до суду нею не порушено та посилання скаржника на положення Віденської конвенції «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» від 21 травня 1963 року, де зазначено, що позовна давність на вимоги про відшкодування ядерної шкоди становить тридцять років, є помилковим, з огляду на наступне.

Зазначеною Конвенцією, передбачено, що права на відшкодування за цією Конвенцією втрачають силу, якщо позов не подано протягом десяти років з дня ядерного інциденту. Окрім того, Конвенція передбачає відповідальність та відшкодування за заподіяний ядерний інцидент з боку оператора - особи, призначеної або визнаної відповідальною державою в якості оператора ядерної установки. З огляду на те, що відповідач жодним чином не відповідає критеріям оператора ядерної установки, встановленим Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, її застосування у цій справі є неможливим.

Також, колегія суддів зазначає, що Конвенція не належить до нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють правовідносини, що склалися між сторонами даної справи.

Оскільки ухвалене у справі судове рішення не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості, то воно підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 160, 198, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2015 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України у Білоцерківському районі Київської області протиправними.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Білоцерківському районі Київської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 за період з 29.05.2014 року по 02.08.2014 року додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням проведених за цей період виплат.

Адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 01.01.2014 року по 28.05.2014 року залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.Е.Мацедонська

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Грищенко Т.М.

Попередній документ
43793216
Наступний документ
43793218
Інформація про рішення:
№ рішення: 43793217
№ справи: 357/18258/14-а
Дата рішення: 16.04.2015
Дата публікації: 05.05.2015
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі: