33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"22" квітня 2015 р. Справа № 918/1215/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Демидюк О.О.
судді Огороднік К.М. ,
судді Коломис В.В.
при секретарі Головченко Д.М.
За участю представників:
позивача - Василюк М.М. (договір №Ю-1/14 від 07.07.2014)
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" на рішення господарського суду Рівненської області від 24.02.2015 року у справі №918/1215/14
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"
Відповідач: Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс"
про стягнення заборгованості з оплати відсотків які нараховані за розстрочений платіж за договором поставки сільськогосподарської техніки в сумі 130 383,09 грн.
Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" 130383,09 грн. процентів на розстрочений платіж по договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів №1310/ХМ від 24 вересня 2010 року.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 12 вересня 2014 року позов ТзОВ "Приват Лізинг" задоволено, вирішено стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" 130383,09 грн. процентів на розстрочений платіж.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Рівненської області Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане рішення.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2014 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" залишено без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області від 12.09.2014 року у справі № 918/1215/14 - залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 24 грудня 2014 року рішення господарського суду Рівненської області від 12.09.2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 року у справі № 918/1215/14 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Рішенням господарського суду Рівненської області №918/1215/14 від 24.02.2015 року (суддя Марач В.В.) позов ТОВ "Приват Лізинг" задоволено частково, стягнуто з приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на користь позивача 39 444,74 грн. відсотків, 788 грн. 82 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення в частині стягнення 39 444,74 грн. відсотків мотивоване тим, що всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок по сплаті кінцевого платежу, встановленого пунктом 2.4.3 договору виконав несвоєчасно.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Рівненської області в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ "Приват Лізинг" про стягнення з приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" відсотків нарахованих на розстрочений платіж в сумі 90938,35 грн., позивач оскаржив його в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі позивач просить суд змінити рішення місцевого господарського суду в цій частині та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача відсотків нарахованих на розстрочений платіж в сумі 130383,09 грн. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права та недостатньо дослідив усі обставини, що мають істотне значення для справи.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду №918/1215/14 від 19.03.2015 року прийнято до провадження апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" на рішення господарського суду Рівненської області від 24.02.2015 року у справі №918/1215/14.
08.04.2015 року представник позивача подав додаткові пояснення до апеляційної скарги в якому посилається на те, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти зазначені у ст. 536 УК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми.
Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, заслухала представника позивача, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, додаткові пояснення до апеляційної скарги, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 вересня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг", як Постачальником та приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс", як Покупцем був укладений договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів №1310/ХМ, за умовами якого позивач взяв на себе обов'язок у передбачені цим договором строки передати відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення, а останній, у свою чергу, - прийняти і оплатити вартість вказаного товару, а також сплатити проценти за придбання товару у розстрочку в сумі, визначеній відповідно до умов договору.
Відповідно до пункту 1.2 цього договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки покупцю, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та строки оплати ціни товару (в тому числі тієї частини ціни товару, яка оплачується авансовим платежем, а також частин(и), яка(і) оплачується на умовах розстрочення платежів) та нарахованих процентів, інші умови, погоджені сторонами, визначені в договорі та додатках до договору, які складають невід'ємну його частину.
Пунктом 2.1 зазначеної угоди встановлено, що ціна придбання товару в розстрочку (ціна договору) вказана у додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку.
У додатку № 1 до договору сторони передбачили, що ціна даного договору становить 3 800 000 грн. 00 коп.
Згідно з пунктом 2.3 цієї угоди покупець проводить оплату ціни (та процентів, якщо таке передбачено договором) придбання товару у розстрочку шляхом перерахування коштів у розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень пункту 2.2 договору, на банківський рахунок постачальника.
У пункті 2.4 договору (з урахуванням додатку № 3 від 12 жовтня 2010 року) сторони погодили, що авансовий платіж у розмірі 47,37 % в сумі 1 800 000 грн. 00 коп., що еквівалентно 170 668, 64 євро, покупець проводить до 30 вересня 2010 року.
Другий платіж у розмірі 2,63 % в сумі 104 517 грн. 93 коп., що еквівалентно 9 481,60 євро, покупець проводить до 22 серпня 2011 року.
Кінцевий платіж у розмірі 50% в сумі 1 985 838 грн. 57 коп., що еквівалентно 180 150, 22 євро, покупець проводить до 29 вересня 2011 року.
На виконання умов вищезазначеного договору позивач передав відповідачу обумовлену в даній угоді продукцію виробничо-технічного призначення, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 21 грудня 2010 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.
Всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок по сплаті кінцевого платежу, встановленого пунктами 2.4.3 договору, у розмірі 50% в сумі 1 985 838 грн. 57 коп. , що еквівалентно 18 150,22 євро , виконав несвоєчасно, повністю розрахувавшись з позивачем лише 23.12.2011 року. Факт несвоєчасного проведення розрахунків підтверджується належним чином завіреними платіжними дорученнями із зазначенням призначень відповідних платежів.
Як вбачається з матеріалів справи, у пункті 2.5 договору (з урахуванням додатку № 3 до вказаної угоди від 12 жовтня 2010 року) сторони погодили, що у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по пункту 2.4.2 більше ніж на 5 днів, постачальник нараховує, а покупець сплачує проценти на розстрочені платежі, починаючи з дня отримання товару. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару в розстрочку, встановлюється в розмірі 25% річних від ціни товару, отриманого покупцем. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень пункту 2.2 цього договору для визначення суми до сплати.
За умовами пункту 2.5.1 договору на відстрочений кінцевий платіж згідно з пунктом 2.4.3 додатку № 3 до договору №1310/ХМ постачальник нараховує, а покупець сплачує проценти за розстрочений платіж, починаючи з 1 вересня 2011 року. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару у розстрочку, встановлюється в розмірі 25 % річних від ціни товару, отриманого покупцем. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень пункту 2.2 цього договору для визначення суми до сплати.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частинами 1 - 3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 536 ЦК України).
Частиною 1 статті 695 ЦК України встановлено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.
До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.
У силу частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (абзац 2 частини 5 цієї статті).
Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
З вищевикладеного вбачається, що проценти є платою, яку згідно умов договору отримує продавець від покупця за користування останнім утримуваними грошовими коштами як від дня передання товару продавцем до дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, так і до дня його фактичної оплати останнім.
Відповідно до п.п.2.5.1 п.2.5 Договору, на відстрочений кінцевий платіж згідно з пунктом 2.4.3 додатку № 3 до договору №1310/ХМ постачальник нараховує, а покупець сплачує проценти за розстрочений платіж, починаючи з 1 вересня 2011 року. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару у розстрочку, встановлюється в розмірі 25% річних від ціни товару, отриманого покупцем. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень пункту 2.2 цього договору для визначення суми до сплати.
При цьому пунктом 2.5.1 Договору не встановлено розміру процентів у випадку прострочення виконання зобов'язання, передбаченого п.2.4.3 Договору, зокрема, у разі прострочення сплати кінцевого платежу у розмірі 1 985 838 грн. 57 коп. після 29.09.2011року.
Нарахування і сплата процентів не є відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання, на відміну від пені, яку, виходячи зі змісту частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, слід розглядати саме як санкцію за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе грошового зобов'язання боржником.
Згідно умов договору кінцевий платіж у розмірі 50 відсотків у сумі 1 985 838 грн. 57 коп. покупець мав провести до 29 вересня 2011 року (пункт 2.4.3 договору). Стягнення відсотків після цієї дати не ґрунтується на приписах пункту 2.5.1. договору, оскільки даним пунктом не передбачено стягнення з покупця відсотків у разі несвоєчасної оплати.
У разі прострочення платежу боржник несе відповідальність відповідно договору чи закону. Зокрема, відповідальність покупця за неналежне виконання грошових зобов'язань встановлена пунктом 7 договору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватись неустойкою. За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Вищий господарський суд України в оглядовому листі від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", роз'яснив, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (Постанова Вищого господарського суду України від 25.09.2012 року № 32/5005/3471/2012).
Таким чином, передбачені пунктом 2.5 договору грошові кошти не є пенею в розумінні положень ЦК України, оскільки останні нараховуються не за кожний день прострочення платежу, а як проценти за рік. Проценти за користування товарним кредитом та пеня за правовою природою не є тотожними поняттями.
За своєю правовою природою проценти за користування чужими коштами є платою за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Оскільки, зазначені проценти є платою за користування чужими грошовими коштами і є самостійним грошовим зобов'язанням, в той час як пеня є неустойкою у випадку порушення грошового зобов'язання.
Окрім того, відповідно до умов договору кінцевий платіж покупець мав провести до 29 вересня 2011 року (пункт 2.4.3 договору). Стягнення відсотків після цієї дати не ґрунтується на приписах пункту 2.5.1. договору, оскільки даним пунктом не передбачено стягнення з покупця відсотків у разі несвоєчасної оплати.
У разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов'язань покупець несе відповідальність відповідно договору чи закону, в даному випадку відповідальність покупця за неналежне виконання грошових зобов'язань встановлена пунктом 7.2. договору поставки №1310/ХМ від 24.09.2010 року.
А тому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з Відповідача 39 444, 74 грн. процентів нарахованих на відстрочений кінцевий платіж в сумі 1 985 838,57 грн. лише за період з 01.09.2011 року по 29.09.2011 року.
Судова колегія вважає, що посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до апеляційної скарги, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, скаржник, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
1.Рішення господарського суду Рівненської області від 24.02.2015 року у справі №918/1215/14 залишити без змін, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" - без задоволення.
2. Справу №918/1215/14 повернути до господарського суду Рівненської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом XII-1 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Демидюк О.О.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.