"21" квітня 2015 р. Справа № 920/141/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Россолов В.В., суддя Черленяк М.І.
при секретарі Довбиш А.Ю.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1713 С/1-32) на рішення господарського суду Сумської області від 23 лютого 2015 року у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕМЕР-УКРАЇНА”, м.Запоріжжя
до Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми
про стягнення 206001,65 грн.
ТОВ “ЕЛЕМЕР-УКРАЇНА” звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе” суми боргу за поставленими, але не сплаченими партіями товару в сумі 164382,00 грн., інфляційних втрати в сумі 42378,92 грн., 3% річних в сумі 6626,20 грн., пеню в сумі 8219,10 грн., а також сплачений судовий збір по справі (а.с.3-9).
Представник позивача 23.02.2015 року подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначив, що частина боргу сплачена відповідачем платіжним дорученням № 20651 від 08.11.2013 року в сумі 12084,00 грн. та просив суд стягнути звідповідача суми боргу за поставленими, але не сплаченими партіями товару в сумі 152298,00 грн., інфляційних втрати в сумі 39285,43 грн., 3% річних в сумі 6199,12 грн., пеню в сумі 8219,10 грн., а також суму сплаченого судового збору (а.с.76,77).
Рішенням господарського суду Сумської області від 23 лютого 2015 року (суддя В.М. Моїсеєнко) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе” на користь ТОВ “Елемер-Україна” 152298,00 грн. - основного боргу, 39285,43 грн. - інфляційних втрат, 6199,12 грн. - 3% річних, 3955,56 грн. - витрат по сплаті судового збору. В задоволенні вимог про стягнення 8219,10 грн. відмовлено (а.с.86-92).
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 23 лютого 2015 року скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 6199,12 грн. Вказує на те, що позивачем нараховано 3% річних у розмірі 462,96 грн. за видатковою накладною № РН-0001027 від 21.11.2013 року за період з 22.12.2013 року по 18.01.2015 року. За розрахунками позивача останній день для оплати за вказаною накладною є 21.12.2013 року (субота), проте, кінцевий строк для сплати становить 23.12.2011 року (понеділок).
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.
Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представників сторін за наявними в матеріалах справи документами.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2013 року між ТОВ “ЕЛЕМЕР-УКРАЇНА” та ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе” укладено Договір №3/1300102 (а.с.13-16).
Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю (відповідач), а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити на умовах цього договору продукцію, яка в подальшому іменується “Товар”. Найменування, ціна, кількість та строк поставки товару вказані у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 2.3. Договору датою поставки вважається дата передачі товару покупцю, зазначена у видатковій накладній.
У п.3.2 договору сторони визначили, що Покупець здійснює оплату на банківський рахунок продавця у розмірі 100% загальної вартості товару (партії товару), зазначеної в рахунку, протягом 30-ти календарних днів з дати поставки товару.
Зі Специфікації № 1, видаткової накладної №РН-0000325 від 17 травня 2013 року та рахунку-фактури № СФ-0000125 від 27.03.2013 р. вбачається, що уповноважений представник відповідача на підставі довіреності № 30930 від 15 травня 2013 року отримав партію товару -вимірювачі-регулятори технологічні ИРТ у загальній кількості шість штук на загальну суму 27004,80 грн. (а.с.17-20).
Зі Специфікації № 5, видаткової накладної №РН-0000550 від 12 липня 2013 року та рахунку-фактури № СФ-0000409 від 24.04.2013 року вбачається, що уповноважений представник відповідача на підставі довіреності № 31678 від 09 липня 2013 року отримав партію товару - вимірювач-регулятор технологічні ИРТ-5323Н/100П/-50...200С/22/ГП у загальній кількості п'ять штук на загальну суму 7512,00 грн. (а.с. 21-24).
Зі Специфікації № 7, Видаткової накладної №РН-0000549 від 12 липня 2013 року та рахунку-фактури № СФ-0000661 від 07.06.2013 року вбачається, що уповноважений представник відповідача на підставі довіреності № 31678 від 09 липня 2013 року отримав партію товару-термометр багатоканальний ТМ-5103 у загальній кількості дві штуки на загальну суму 12084,00 грн. (а.с. 25-27).
Зі Специфікації № 8, видаткової накладної № РН- 0000710 від 27 серпня 2013 року та рахунку-фактури № СФ-0000867 від 25.07.2013 року вбачається, що уповноважений представник відповідача на підставі довіреності № 32351 від 23 серпня 2013 року отримав партію Товару - термометр багатоканальний ТМ-5103 у загальній кількості шістнадцять штук на загальну суму 96672,00 грн. (а.с.28-31).
Зі Специфікації № 9, видаткової накладної РН - 0001027 від 21 листопада 2013 року та рахунку-фактури № СФ-0000997 від 30.08.2013 року вбачається, що уповноважений представник відповідача на підставі довіреності № 33321 від 21 листопада 2013 року отримав партію Товару - струміньвипрямляч ЭМИС-ВЕКТРА 1200-100-Ст у загальній кількості три штуки на загальну суму 9259,20 грн. (а.с. 32-35).
Зі Специфікації № 10, видаткової накладної №РН-0000880 від 15 жовтня 2013 року та рахунку-фактури №СФ-00001032 від 09.09.2013 року вбачається, що уповноважений представник відповідача на підставі довіреності № 32909 від 14 жовтня 2013 року отримав партію Товару - механізм виконавчий електричний однообертовий МЭО-40/63-0,25Р-01К-У2 у загальній кількості дві штуки на загальну суму 5808,00 грн. (а.с. 36-39).
З Видаткової накладної № РН-0001126 від 20 грудня 2013 року та рахунку-фактури № СФ-00001162 від 04.10.2013 року вбачається, що уповноважений представник відповідача на підставі довіреності № 33647 від 20 грудня 2103 року отримав партію товару - термометр багатоканальний ТМ-5103 у загальній кількості одна штука на загальну суму 6042,00 грн. (а.с. 40-42).
В уточненій позовній заяві позивач вказує на те, що після звернення з даним позовом до суду, відповідач платіжним дорученням № 20651 від 08.11.2013 року сплатив вартість товару, отриманого згідно Специфікації № 7 за видатковою накладною № РН-0000549 від 12.07.2013 року в сумі 12084,00 грн. (а.с.79)
Решта товару, поставлена відповідачем за вищезазначеними документами, відповідачем не оплачена, у зв'язку з чим його заборгованість за Договором № 3/1300102 від 25.03.2013 року складає 152298,00 грн.
З аналізу діючого законодавства вбачається, що відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Приймаючи до уваги, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за Договором №3/1300102, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 152298,00 грн.
Також позивач просив стягнути з відповідача інфляційних втрати в сумі 39285,43 грн. та 3% річних в сумі 6199,12 грн.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до Листа Верховного Суду України № 62-97 р. від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що інфляційні втрати складають 39285,43 грн., 3% річних - 6199,12 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрати в сумі 39285,43 грн. та 3% річних в сумі 6199,12 грн.
Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що господарським судом безпідставно стягнуто 3% річних в сумі 6199,12 грн., оскільки позивачем невірно нараховано 3% річних за видатковою накладною № РН-0001027 від 21.11.2013 року у розмірі 462,96 грн., колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки з розрахунку вбачається, що за вказаною накладною 3% річних складає 299,08 грн. (а.с.77).
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 8219,10 грн. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 6.3 Договору № 3/1300102 у випадку прострочення оплати товару (партії товару), вказаної в рахунку, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% вартості простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 5% вартості простроченого платежу.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати наслідків спливу позовної давності щодо нарахованої по справі № 920/141/15 пені у розмірі 8219,10 грн., посилаючись на те, що позовна давність по стягненню неустойки складає 1 рік з моменту виникнення обов'язку по оплаті за договором і не прив'язується до строку дії самого договору, як зазначено позивачем.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Згідно з ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Таким чином, перебіг позовної давності починається зі спливом 30-ти денного строку від дня поставки кожної окремої партії товару.
З матеріалів справи вбачається, що остання партія товару за Договором № 3/1300102 від 25.03.2013 року поставлена відповідачу 20.12.2013 року, у зв'язку з чим перебіг позовної давності за останньою партією товару почався з 01.01.2014 року і сплинув 01.01.2015 року (а.с.40)
За попередніми партіями товару, строк позовної давності сплинув до 01.01.2015 року.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 8219,10 року не підлягають задоволенню у зв'язку із спливом строку позовної давності.
Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Доводи відповідача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах не вбачається.
За таких обставин, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Сумської області від 23 лютого 2015 року підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 23 лютого 2015 року у справі № 920/141/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили
Повна постанова складена 27.04.2015 року.
Головуючий суддя Шепітько І.І.
Суддя Россолов В.В.
Суддя Черленяк М.І.