04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" квітня 2015 р. Справа№ 910/25781/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Гончарова С.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Гордієнко І.С. - дов. № 116 від 20.03.2015р.
від третьої особи: не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2015р. (повний текст підписано 03.02.2015р.)
у справі № 910/25781/14 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких
цін Полтава»
до Публічного акціонерного товариства Банк «Київська Русь»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Альба Україна»
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги
№ 70378-20/14-7 від 05.06.2014р.
В судовому засіданні 22.04.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
В листопаді 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 70378-20/14-7 від 05.06.2014р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2014р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство «Альба Україна».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2015р. у справі № 910/25781/14 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава» 17.03.2015р. передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 22.04.2015р.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.04.2015р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники позивача та третьої особи, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились, причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
29.11.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава» (позивач, покупець за договором) та Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» (третя особа, продавець за договором) укладено договір купівлі-продажу № 1107, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати (поставляти) лікарські засоби і вироби медичного призначення (надалі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору.
Судом встановлено, що 05.06.2014р. між Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» (третя особа, первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (відповідач, новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 70378-20/14-7, відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває (купує) за 106 264, 66 грн. у порядку та на умовах, визначених вказаним договором, право вимоги за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава» на 106 264, 66 грн., відповідно договору купівлі-продажу № 1107 від 29.11.2013р., укладеного між боржником та первісним кредитором, в цілому надалі по тексту - основне зобов'язання.
Відповідно п. 1.1.1. договору відступлення права вимоги № 70378-20/14-7 від 05.06.2014р. право вимоги первісного кредитора за зобов'язаннями боржника на суму зазначену у п. 1.1 вказаного договору, яка випливає з договору купівлі-продажу, підтверджується випискою з балансового рахунку боржника.
Пунктом 1.1.3 договору відступлення права вимоги сторони погодили, що первісний кредитор підтверджує, що документи складені ним або за його участю, надані новому кредитору для виконання та/або у зв'язку з умовами вказаного договору та є повними, виключно правдивими і підтверджують дійсність права вимоги, що відступається за цим договором; договір купівлі-продажу наданий з усіма його невід'ємними частинами, додатками/додатковими угодами до нього та відповідно не містить заборони/обмеження на відступлення права вимоги новому кредитору з боку боржника.
Згідно п. 2.1 договору відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язаний сплати ціну за відступлення права вимоги, в порядку визначеному договором, яка вказана у п. 1.1 у повному обсязі на користь первісного кредитора не пізніше наступного дня настання будь-якого з перелічених випадків: після зарахування (перерахування) в повному обсязі всіх грошових коштів боржником за договором купівлі-продажу, право вимоги за яким відступлено новому кредитору на рахунок нового кредитора; після передачі новому кредитору підписаних та належним чином оформлених та завірених, у формі, яка задовольняє нового кредитора: оригіналу акту звірки взаєморозрахунків за договором купівлі-продажу між боржником та первісним кредитором, що підтверджує наявність заборгованості боржника за договором купівлі-продажу на всю суму, права вимоги на яку відступаються за цим договором; оригіналів видаткових накладних, специфікацій, інших документів, що підтверджують наявність заборгованості боржника за договором купівлі-продажу на всю суму, права вимоги на яку здійснюється відступлення прав за договором; після зарахування частини грошових коштів боржником за договором купівлі-продажу на рахунок нового кредитора та передачі підписаних та належним чином оформлених та завірених у формі, яка задовольняє нового кредитора: оригіналу акту звірки взаєморозрахунків за договором купівлі-продажу; оригіналів видаткових накладних, специфікацій, інших документів за договором купівлі-продажу, що будуть підтверджувати наявність боргу боржника в сумі, що дорівнюватиме сумі залишку, яка підлягає подальшій сплаті боржником за договором купівлі-продажу.
Відповідно до 3.1. договору відступлення права вимоги новий кредитор набуває (купує) права вимоги, що відступається (продається) за цим договором після підписання сторонами договору.
Згідно п. 3.2. договору виконання грошових зобов'язань за вказаним договором може здійснюватись в грошових коштах або шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог (за вибором нового кредитора).
До обов'язків нового кредитора віднесено сплату ціни права вимоги шляхом перерахування коштів на рахунок первісного кредитора або шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог (п. 4.1.1. договору відступлення права вимоги).
Пунктами 4.2.1., 4.2.2. договору відступлення права вимоги встановлено обов'язки первісного кредитора, зокрема передача в день укладення вказаного договору новому кредитору за актом приймання передачі договору купівлі-продажу із всіма його невід'ємними частинами /додатками/ додатковими угодами; передача у строк до 01.07.2014р. новому кредитору: акту звірки взаєморозрахунків між боржником та первісним кредитором; видаткових накладних, специфікацій, інших документів, що підтверджують наявність заборгованості боржника за договором купівлі-продажу на всю суму, права вимоги на яку здійснюється відступлення прав за цим договором.
Договір, згідно п. 6.1., набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.
Крім права вимоги, новий кредитор набуває право на стягнення з боржника неустойки/штрафних санкцій і збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням ним зобов'язань за договором купівлі-продажу (п. 7.2 договору відступлення права вимоги).
Відповідно акту приймання передачі від 05.06.2014р., підписаного уповноваженими представниками та скріпленого печатками Приватного акціонерного товариства «Альба Україна» та Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» первісний кредитор (третя особа) зняв з балансу, а новий кредитор (відповідач) взяв на баланс дебіторську заборгованість 106 264, 66 грн.
25.06.2014р. позивачу направлено повідомлення про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу № 1107 від 29.11.2013 року на 106 264, 66 грн., що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав, що 29.11.2013р. між Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №1107, за умовами якого продавець зобов'язується передавати (поставляти) лікарські засоби і вироби медичного призначення (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору.
04.11.2014р. під час ознайомлення із матеріалами господарської справи №922/4266/14 Господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава» про стягнення 122 300, 45 грн., як стверджує позивач, йому стало відомо про існування договору відступлення права вимоги №70378-20/14-7 від 05.06.2014р., укладеного між Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (новий кредитор), згідно умов якого первісний кредитор відступає (продає), а новий кредитор (відповідач) набуває (купує) за 106 264,66 грн. у порядку та на умовах, визначених цим договором, право вимоги за зобов'язаннями ТОВ «Аптека низьких цін Полтава» у сумі 106 264, 66 грн., що випливає з договору купівлі-продажу № 1107 від 29.11.2013р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач вказував на те, що зміст договору відступлення прав вимоги №70378-20/14-7 від 05.06.2014р. суперечить чинному законодавству України, укладений з порушенням прав та законних інтересів позивача (без надання згоди на його укладення), не містить всіх істотних умов господарського договору, без підтвердження суми, що відступається, належними первинними документами, договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Посилаючись на положення договору купівлі-продажу, а саме п.10.1., яким передбачено внесення змін у договір за згодою сторін, ТОВ «Аптека низьких цін Полтава», вказує на обов'язковість повідомлення його про здійснення відступлення права вимоги та стверджує, що заміна кредитора у договорі купівлі-продажу відбулася без згоди позивача і без його повідомлення про це, що є порушенням як умов договору купівлі-продажу, так і норм чинного законодавства.
До того ж, позивач стверджує, що розмір його зобов'язань за договором купівлі-продажу, право вимоги за яким відступлено на користь відповідача, у сумі 106 264, 66 грн. не підтверджено документально.
Як на підставу недійсності договору відступлення права вимоги, позивач посилається на те, що сторони не визначили строк дії договору, так як п. 6.1 договору суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому відповідно до ст. 180 ГК України, сторонами договору не досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, тому він вважається неукладеним.
Посилаючись на наявність порушеної справи про банкрутство ПрАТ «Альба Україна» та наявність безспірних грошових вимог кредиторів у розмірі 21 770 993, 34 грн., позивач стверджував, що при наявності такої значної дебіторської заборгованості, укладений первісним кредитором договір про відступлення прав вимоги на суму 106 264, 66 грн. не відповідає економічним інтересам первісного кредитора та навпаки завдає йому збитків, у зв'язку із чим спірний договір про відступлення права вимоги на думку позивача не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з відповідності спірного договору вимогам чинного законодавства.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Так, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, виходячи з наведених приписів, позивач, звертаючись із даним позовом до суду та вимагаючи визнати недійсною угоду про реструктуризацію заборгованості, зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наслідки невиконання обов'язку повідомлення боржника щодо відступлення прав вимоги передбачені ст. ст. 516-518 ЦК України.
Чинне законодавство не передбачає такої підстави недійсності правочину, як неповідомлення боржника про відступлення прав вимоги.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частина 2 статті 517 Цивільного кодексу України).
Виходячи з положень даної норми, слідує, що позивач жодним чином не звільнений від виконання зобов'язання перед первісним кредитором, а тому ризики та негативні наслідки недотримання процедури сповіщення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні має нести лише новий кредитор, відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що неповідомлення позивача на момент укладення оспорюваного договору про його укладення не є порушенням прав останнього і не ставить дійсність спірного договору в залежність від такого повідомлення.
Так, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
З огляду на викладене, доводи позивача щодо визнання спірного договору недійсним у зв'язку з неповідомлення боржника про відступлення прав вимоги, не заслуговують на увагу.
Щодо твердження позивача про не підтвердження суми 106 264, 66 грн., що відступається за договором відступлення прав вимоги № 70378-20/14/7 від 05.06.2014р., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Колегія суддів зазначає, що фактичним доказом існування договірних правовідносин між відповідачем, як новим кредитором, і позивачем, як боржником, а також підтвердженням грошового зобов'язання останнього є наявні у відповідача первинні документи - видаткові накладні на суму 106 264, 66 грн., реєстр яких наявний в матеріалах справи.
З врахуванням вищевикладеного первинні документи є беззаперечним доказом існування невиконаного грошового зобов'язання позивача, право вимоги за яким належить відповідачу на підставі договору відступлення прав вимоги № 70378-20/14/7 від 05.06.2014р.
Посилання позивача на норми ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки стосуються зміни умов договору, проте не регулюють правовідносини щодо заміни кредитора в зобов'язанні.
Доводи позивача щодо того, що спірний договір не спрямований на настання реальних наслідків, обумовлених ним, не ґрунтуються на матеріалах справи.
Згідно п. 2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Однак, позивачем не доведено обставини, з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання кредитного договору недійсним.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, колегія суддів вважає, що укладаючи договір відступлення права вимоги № 70378-20/14/7 від 05.06.2014р., сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду, погодили взаємні права та обов'язки, а отже умови спірного договору не суперечать вимогам чинного законодавства.
В свою чергу, позивач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували той факт, що спірний договір не містить всіх істотних умов господарського договору, без підтвердження суми, що відступається, належними первинними документами, договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не довів необхідність отримання відповідачами згоди позивача на укладання спірного договору відступлення права вимоги, а також, що спірний договір відступлення права вимоги суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що правові підстави для визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 70378-20/14/7 від 05.06.2014р., з підстав викладених в позові, відсутні.
Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 27.01.2015р.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2015р. у справі № 910/25781/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2015р. у справі № 910/25781/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/25781/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Є.Ю. Шаптала
С.А. Гончаров