04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" квітня 2015 р. Справа№ 910/27025/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Куксова В.В.
Ільєнок Т.В.
За участю представників сторін:
від прокуратури: Вакулюк Д.С. - за посвідченням,
від позивача: Федоровський В.Г. - представник за довіреністю,
від відповідача: Хоменко А.В. - представник за довіреністю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.02.2012р.
у справі №910/27025/14 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до Федерації професійних спілок України
про визнання права власності та витребування майна.
В грудні 2014 року Заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі-позивач) до Господарського суду міста Києва з позовом до Федерації професійних спілок України (далі-відповідач) про визнання права власності держави в особі Фонду на майновий комплекс Учбово-спортивну базу "Святошин", що знаходиться за адресою: Житомирське шосе, 19 км у м. Києві, загальною площею 5 803,90 кв.м., а саме: спальний корпус №1 (літера "Г") площею 1 304,20 кв.м.; транспортну підстанцію (літера "Е") площею 52,10 кв.м.; котельню (літера "Ж") площею 360,90 кв.м.; медико-відновлювальний центр (літера "З") площею 224,70 кв.м.; насосу (літера "К") площею 132,60 кв.м.; спальний корпус №2 (літера "Л") площею 334,60 кв.м.; клуб-їдальню (літера "М") площею 1 738,80 кв.м. (далі - майновий комплекс).
Позов мотивовано наступним:
- майновий комплекс за вказаною адресою побудований за радянських часів та перебував у віданні організацій профспілок Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР);
- Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України, далі - Федерація) укладено договір від 18.11.1990 про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном (далі - Договір), за умовами якого за відповідачем було закріплено майновий комплекс;
- 22.09.2004 відповідачем було зареєстровано право власності на майновий комплекс, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.09.2004 серія САА № 384289;
- майновий комплекс є державною власністю;
- професійні спілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзними громадськими організаціями;
- постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР постановлено до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР передати тимчасово Фонду майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій;
- постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP" встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP Фонд здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій;
- Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю;
- таким чином, майно, яке перебувало у віданні профспілкових організацій, в силу названих законодавчих актів є державним, а будь-які дії щодо зміни власника такого майна суперечать державному суверенітету і економічним інтересам держави.
Крім того, прокуратура зазначає, що належним власником спірного майнового комплексу є держава в особі Фонду; відповідач неправомірно володіє державним майном та оспорює право власності держави на нього; Фонд будь-яких рішень щодо передачі спірного майна у володіння чи розпорядження відповідачу не приймав, а тому Федерація заволоділа спірним майном без відповідної правової підстави; таким чином, є всі підстави для витребування спірного майна у державну власність на підставі статті 387 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. у справі №910/27025/14 у задоволенні позову відмовлено.
Присуджено до стягнення з Федерації професійних спілок України до Державного бюджету України 41 460,30 грн. судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 09.02.2015р., прокуратура звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Прокуратура стверджує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з невірним застосуванням ст.ст.257, 261, 267 Цивільного кодексу України.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
Як встановлено до суду першої інстанції, 18.11.1990 Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація) укладено Договір, за умовами якого:
- закріплено на праві власності за Федерацією майно відповідно до додатку;
- Договір набирає чинності з моменту його підписання.
З додатку до Договору (далі - Додаток) вбачається, що Федерації було передано майновий комплекс балансовою вартістю 1 974 300 карбованців, 1974 року введення в експлуатацію (пункт 210 Додатку).
Постановою Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 24.08.1991 № 1427-XII "Про проголошення незалежності України" було проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.
Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України є державною власністю.
Постановою Верховної Ради України від 14.02.1992 № 2116-XII "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" визначено, що функції по управлінню державним майном покладено на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-XII "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" - на Фонд.
Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР постановлено до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР передати тимчасово Фонду майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.
Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP" встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP Фонд здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.
У відповідності до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, спірний майновий комплекс не відносився до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому залишився у державній власності.
Згідно із ст.4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління СPCP після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 № 1427-XII "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української PCP від 03.08.1990 №143-ХІІ "Про реалізацію Закону "Про економічну самостійність Української PCP" встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української PCP, визнаються недійсними і забороняються.
Як свідчать матеріали справи, 22.09.2004р. відповідачем було зареєстровано право власності на майновий комплекс, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.09.2004 серія САА № 384289.
Вказане свідоцтво було видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 22.09.2004 №1281-В.
У відповідності до ч.1 ст.20 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній на дату реєстрації права власності відповідачем, далі - Закон) суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.
Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод (частина перша статті 21 Закону).
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).
Відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували наявність підстав для реєстрації права колективної власності на спірний майновий комплекс.
Разом з тим, відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
Так, відповідач зазначає, що строк позовної давності закінчився 24.09.2007р., а позовна заява подана лише 28.11.2014р..
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Прокуратура та позивач заперечили проти задоволення клопотання відповідача, посилаючись на таке.
Прокуратура зазначає, що про порушення права власності держави на спірний майновий комплекс дізнався із таких листів: від 31.10.2014 № 05/2/1-9146-14 та від 24.10.2014 № 7519/91.
На підставі названих листів було проведено перевірку і з'ясовано, що спірний майновий комплекс є державною власністю.
У свою чергу, Фонд посилається на те, що він дізнався про порушення свого права з позовної заяви, яку згідно з вхідним штемпелем отримав 04.12.2014р., а тому відлік строку позовної давності для позивача почався саме з цієї дати.
На думку прокуратури та позивача, строк позовної давності не пропущений, а тому підстав для застосування статті 267 Цивільного кодексу України немає.
Постановою Верховного Суду України від 27.05.2014 зі справи № 5011-32/13806-2012, що була допущена до провадження з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було скасовано постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2013, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012 про задоволення позову та поновлення заступнику прокурора міста Києва позовної давності, яку пропущено з поважних причин, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
У постанові Верховного Суду України від 27.05.2014 зі справи № 5011-32/13806-2012 вказано таке:
- коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту;
- при цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права;
- початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 ЦК України;
- за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України);
- згідно з частинами першою та четвертою статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди;
- отже, норми, установлені частиною першою статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Таким чином, початок перебігу строку позовної давності, яку встановлено для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист прав цієї особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 02.09.2014р. у справі №6/17-3062-2011 та від 25.03.2015р. у справі №11/163/2011/5003.
У даній справі порушення права власності держави відбулося 22.09.2004р., тобто в день, коли було зареєстровано право колективної власності на спірний майновий комплекс за відповідачем.
Отже, строк позовної давності у даному випадку сплинув 22.09.2007р.
Заступник прокурора та позивач не пояснили і документально не підтвердили причини зволікання із поданням даної позовної заяви.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що Фонд, на який було покладено обов'язок з управління державним майном, починаючи з 1992 року не вчиняв жодних дій, направлених на з'ясування статусу спірного майнового комплексу та не вживав заходів, спрямованих на повернення вказаного майна державі, після видачі свідоцтва від 22.09.2004р. На спростування зазначеного сторони доказів суду не надали.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені прокуратурою в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2012р. у справі №910/27025/14 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 року у справі №910/27025/14 залишити без змін.
3.Матеріали справи №910/27025/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Дата підписання повного тексту постанови 27.04.2015р.
Головуючий суддя П.В. Авдеєв
Судді В.В. Куксов
Т.В. Ільєнок