ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
21 квітня 2015 р. Справа № 909/266/15
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гриняк Б. П. , при секретарі судового засідання Михайлюк А. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 громади Української Православної Церкви Київського Патріархату " Констянтина і ОСОБА_2", вул. Грюнвальдська , 3, м. Івано-Франківськ ,76018
до відповідача: ОСОБА_3 комітету Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, 21 , м. Івано-Франківськ ,76018
до відповідача: ОСОБА_4 управління виконавчого комітету Івано-Франківської ради, вул. Дністровська , 28 , м. Івано-Франківськ ,76018
про: визнання недійсним Договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_5 (довіреність б/н від 25.02.2015р. ) - представник ;
від відповідача ОСОБА_3 комітету Івано-Франківської міської ради: ОСОБА_6, (довіреність №2197/01-20/66-в від 06.01.2015р. );
від відповідача ОСОБА_4 управління виконавчого комітету Івано-Франківської ради: ОСОБА_7. (довіреність № 6-01/89 від 24.02.2015)- представник ;
ВСТАНОВИВ: до господарського суду Івано-Франківської області подано позов ОСОБА_1 громадою Української Православної Церкви Київського Патріархату "Констянтина і ОСОБА_2" до ОСОБА_3 комітету Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_4 управління виконавчого комітету Івано-Франківської ради про визнання недійсним Договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні 31.03.2015 р..
В судовому засіданні 31.03.2015 р. оголошувалась перерва до 21.04.2015р. відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_3 комітету Івано-Франківської міської ради в судовому засіданні заявлені позовні вимоги заперечує, мотивуючи їх безпідставністю та необґрунтованістю, з підстав викладених у відзиві на позов ( вх.№6295/15 від 21.04.2015 р.).
Представник відповідача ОСОБА_4 управління виконавчого комітету Івано-Франківської ради заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов ( вх.№5155/15 від 31.03.2015 р.).
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що 12.08.2014 року між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 громадою Української Православної Церкви Київського Патріархату "Констянтина та ОСОБА_2" ( замовник) укладено Договір №48 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста ( Договір), а 19 .09. 2014 р. укладено Додаткову угоду до даного Договору.
Відповідно п. 1.1.,1.2 Договору №48 від 12.08.2014 р., замовник, що здійснює будівництво церкви "Констянтина і ОСОБА_2" УПЦ КП з багатоквартирним житловим будинком на вулиці Є. Коновальця, 110-114, в порядку та на умовах, визначених Договором, бере участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Івано-Франківська.
Земельна ділянка, на якій здійснюється будівництво об'єкта, розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Є Коновальця, 110-144, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 09 червня 2010 року серія ЯЯ №132504.
Згідно п. 3.3. даного Договору замовник сплачує пайову участь у сумі 953771,39 грн. в 7-денний термін з моменту реєстрації Договору.
Позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що ч. 9 ст. 40 Закону України " Про регулювання містобудівної діяльності" ( Закон), якою передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, аледо прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до п.п. 2, 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011р. №461, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І- ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації або видачі сертифіката.
Позивач зазначив, що об'єкт будівництва по вул. Коновальця, 110-114 в м. Івано-Франківську завершений будівництвом та введений в експлуатацію до укладення Договору №48 від 12.08.2014р., про що свідчить Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, затверджена Інспекцією Держархбудконтролю в Івано-Франківській області 13.06. 2014 року №ІФ14311640486.
На день укладення Договору №48 від 12.08.2014 р. позивач по відношенню до об'єкту будівництва по вул. Коновальця, 110-114 був особою, що вже здійснила та завершила будівництво, а не особою, що має намір щодо забудови.
Таким чином, позивач стверджує, що Договір №48 від 12 серпня 2014 р. суперечить нормам ч. 2 ст. 40 Закону України " Про регулювання містобудівної діяльності" ( щодо суб'єктів , які мають укладати договори такого характеру) та ч. 9 ст. 40 цього ж Закону ( такі договору укладаються виключно до введення об'єктів в експлуатацію).
Позивач стверджує, що Договір №48 від 12.08.2015 р. також не відповідає та суперечить Положенню " Про пайову участь замовників будівництва у створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста" затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 18 жовтня 2013 року №1231-38.
Так, згідно умов спірного Договору, замовник зобов'язувався сплатити пайовий внесок в 7-денний термін з моменту реєстрації Договору, в той час, коли Типовим договором що є Додатком №1 до Положення , визначено строк сплати пайової участі замовником будівництва - до прийняття об'єкту в експлуатацію ( п. 3.5, 3.6 Типового договору).
Даний Типовий договір не передбачає можливості іншого строку сплати пайової участі, окрім як до введення об'єкту в експлуатацію.
Разом з тим, відповідно до п. 12.4 Положення виключно рішенням міської ради може бути встановлений інший, ніж передбачений Положенням, порядок визначення пайової участі конкретного замовника по об'єктах будівництва.
Таким чином, спірний Договір містить інші умови, аніж ті, що визначені Типовим договором, оскільки передбачає обов'язок сплати до введення в експлуатацію, а спірний Договір - в 7-денний термін.
За таких умов, виходячи із змісту п. 12.4 Положення, позивач вказує на необхідність рішення Івано-Франківської міської ради, яке б встановлювало інший порядок сплати пайової участі, який відмінний від того, що визначений Типовим Договором та Положенням.
Проте, таке рішення органу місцевого самоврядування відсутнє, що свідчить про невідповідність Положенню.
Позивач зазначив, що про невідповідність спірного Договору умовам Положення свідчить і те, що згідно п. 8.3.3. Положення єдиний розмір пайового внеску сплачується в повній сумі або частинами за графіком, що визначається договором. Сплата пайового внеску здійснюється до введення об'єкту в експлуатацію.
Оскільки, інших термінів сплати ні Положення ні Типовий договір не містять, позивач вважає, що спірний Договір з умовою про сплату пайового внеску на протязі 7 днів з дня реєстрації Договору вже після введення об'єкту в експлуатацію суперечить п. 8.3.3. Положення, ст. 648 Цивільного кодексу України та ст. 40 Закону України " Про регулювання містобудівної діяльності", що є підставою для визнання його недійсним.
Відповідач, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, заявлені позовні вимоги заперечує, вказуючи на те, що Договір №95 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста укладено 28.05.2012р., а Декларація про готовність об'єкта до експлуатації №ІФ143141640486 зареєстрована Інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області 13.06.2014 р. , тобто договір укладено до здачі об'єкта в експлуатацію.
Що стосується Договору №48 від 12.08.2014 р., то така умова укладання передбачена п.3.4 Договору №95.
Укладання сторонами спірного Договору №48 після завершення релігійною громадою будівництва і прийняття об'єкта в експлуатацію, спрямовано на набуття цивільних прав та обов'язків сторін відповідно до Договору №95 від 28.05.2012 р..
Сторонами Договору №8 від 12.08.2014 р. додержані загальні вимоги, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, які є необхідними для чинності правочину, а отже відсутні підстави для визнання їх недійсними.
Відповідач, фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської ради , заперечує заявлені позовні вимоги з аналогічних підстав.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову з наступних підстав.
Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Вказаною статтею Цивільного кодексу України закріплено положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 ст.207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Приписами п.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, цим Законом, законами України "Про Генеральну схему планування території України", "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", "Про землеустрій", іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до Закону України " Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VІ від 17.02.2011р. ( п.2 ст. 40) встановлений виключний обов'язок замовника будівництва взяти участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Згідно із ч. 9 ст. 40 Закону України " Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладання, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилаться на те, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається виключно до введення об"єкту в експлуатацію, а не після , тому Договір №48 від 12.08.2014 р. суперечить нормам ч.2, 9 ст. 40 Закону України " Про регулювання містобудівної діяльності".
Однак, матеріалами справи встановлено, що 22.05.2012 р. ОСОБА_1 громада Української Православної Церкви Київського Патріархату " Констянтина і ОСОБА_2" звернулась до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста .
28 травня 2012 р. виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з однієї сторони, та ОСОБА_1 громада Української Православної Церкви Київського Патріархату " Констянтина і ОСОБА_2" ( замовник) , у відповідності до Положення " Про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста", уклали Договір №95 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Отже, Договір №95 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста укладено 28 травня 2012 р., а Декларація про готовність об'єкта до експлуатації №ІФ143141640486 зареєстрована Інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області 13.06.2014 року , тобто договір укладено до здачі об'єкта в експлуатацію .
Згідно п. 1.1 Договору, предметом Договору є визначення для релігійної громади, яка є замовником будівництва церкви " Констянтина і ОСОБА_2" Української Православної Церкви Київського Патріархату з багатоквартирним житловим будинком на вул. Коновальця, 110-14, участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Івано-франківська.
Відповідно до п.3.3 Договору , попередній розмір пайового внеску складає 764 462,86 грн..
Пунктом 3.4 Договору визначено, що розрахунок остаточного розміру пайового внеску здійснюється відповідно до остаточного Договору, який оформляється після затвердженого в установленому порядку архітектурно-технічного паспорту та загальної вартості будівництва.
Договір набуває чинності з моменту його реєстрації і діє до моменту повного виконання умов Договору.
Договір №95 від 28.05.2012 р. укладено відповідно до норм Закону України " Про регулювання містобудівної діяльності" та відповідає вимогам ст. 40 даного Закону, що підтверджується рішення господарського суду Івано-Франківської області у справі №099/665/13 від 21.08. 2013 р., яким стягнуто з відповідача ОСОБА_1 громади Української Православної Церкви Патріархату " Констянтина і ОСОБА_2" 20% попереднього розміру пайового внеску.
Пунктом 3.4 зазначеного Договору , передбачено, що розрахунок остаточного розміру пайового внеску здійснюється відповідно до остаточного Договору, який оформляється пісяля затвердженого в установленому порядку архітектурно-технічного паспорту та загальної вартості будівництва.
Таким чином, Договір №48 від 12.08.2014 р. про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 12.08.2014 р. укладений відповідно до вимог Договору №95 від 28.05.2012 р..
Тобто, після затвердженого в установленому порядку архітектурно-технічного паспорту релігійна громада звернулась про укладання Договору про пайову участь при цьому термін такого укладання договору в Договорі не вказано.
Дії сторін щодо укладання спірного Договору №48 після завершення будівництва і прийняття об'єкта в експлуатацію свідчать про їх добровільне волевиявлення на укладання даного правочину на умовах, які містяться в Договорі №95.
Отже, укладення сторонами спірного Договору №48 після завершення релігійною громадою будівництва і прийняття об'єкта в експлуатацію свідчать про набуття цивільних прав та обов'язків сторін відповідно до Договору №95 від 28.05.2012 р. .
Щодо твердження позивача щодо недодержання умов типового договору при укладанні Договору №48 , слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Закон, який регулює відносини пайової участі є Закон України " Про регулювання містобудівної діяльності" , п. 9 ст.40 якого передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладання, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є
- розмір пайової участі;
- строк ( графік) сплати пайової участі;
- відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
В даному Законі немає жодних посилать на укладання договору про пайову участь відповідно до затвердженого Типового договору .
Зокрема, в рішенні №1231-38 Івано-Франківської міської ради від 18.10.2013 р. немає жодного посилання на затвердження Додатку 1 тобто на затвердження типової форми договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі: вільного воєвиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору , що не суперечать законодавству;
- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Отже, Додаток 1 договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста є по своїй природі примірним договором.
У силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову (п.2.10 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13р. № 11).
Відповідно до пункту другого і четвертого частини третьої статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобод в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Спір повинен вирішуватися на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім сторонам у справі відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування та відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень на сторони.
Сторони, які беруть участь у справі, активно впливають на судову діяльність, оскільки їхні розпорядчі волевиявлення можуть бути обов'язковими для суду.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Тобто, обов'язок щодо доведення наявності складу цивільного правопорушення, наявність всіх елементів якого є обов'язковою передумовою деліктної відповідальності, покладається на позивача.
Всупереч цьому позивач не довів належними та допустимими доказами своїх позовних вимог, у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на позивача.
Судові витрати за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України , залишити за позивачем.
Керуючись ст. 179 Господарського кодексу України, ст.6, 203, 204, 207, 215,216, 627 Цивільного кодексу України, ст. 40 Закону України " Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VІ від 17.02.2011р., ст. 33, 34, 42,43 ,49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 громади Української Православної Церкви Київського Патріархату "Констянтина і ОСОБА_2" до ОСОБА_3 комітету Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_4 управління виконавчого комітету Івано-Франківської ради про визнання недійсним договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста .
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.04.15
Суддя Гриняк Б. П.
Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"
________________ ОСОБА_2 23.04.15