23 квітня 2015 рокусправа № 804/17691/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередниченко В.Є.,
суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі №804/17691/14 за позовом ОСОБА_1 до начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 29 жовтня 2014 року звернувся до суду з позовом до начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, згідно з яким просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась в не розгляді заяви позивача №2419 від 29.09.2014 року по суті, в порядку передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», та вжити заходів передбачених цим Законом;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача в порядку передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», та видати розпорядження, щодо приватизації квартири, яку займає позивач на підставі ордеру №42 від 14.02.1997 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він, керуючись ст.ст. 40,47 Конституції України, ст.ст. 1,2,6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», наказом міністра оборони України № 1 від 03.01.1993 року, звертався 29.09.2014 року з заявою №2419 до начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська п/п-ка Зубкова Г.С., щодо приватизації однокімнатної квартири по АДРЕСА_1 в якій він прописаний та мешкає на підставі ордера №42 від 14.02.1997 року, проте листом № 3093 від 17.10.2014 року йому було відмовлено у приватизації зазначеної квартири.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача, щодо неприйняття рішення за заявою позивача від 29.09.2014р. №2419 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1 згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Зобов'язано відповідача прийняти рішення по суті заяви позивача від 29.09.2014р. №2419 згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
У решті позовних вимог відмовив.
Постанова суду мотивована тим, що органом приватизації є саме квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська згідно з наказом Міністра оборони України від 03.01.1993 року № 1 «Про приватизацію житлового фонду військовослужбовцями та іншими особами, що мешкають у будинках Міністерства оборони України», а не начальник квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, розташовані на територіях закритих військових поселень. Оскільки, квартира в якій проживає позивач знаходиться саме на території такого військового поселення, то у відповідача були відсутні правові підстави для передачі її у власність позивачу згідно з вимогами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач проживає в квартирі за адресою: Дніпропетровська обл., Новомосковський район., АДРЕСА_1.
Суттю правовідносин є правомірність вжиття/невжиття заходів щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 відповідно до заяви від 29.09.2014 року, поданої позивачем до відповідача.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з частиною 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.
Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Аналіз даної норми свідчить про те, що орган приватизації зобов'язаний не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина прийняти рішення про передачу у власність або про відмову у передачі квартири у власність.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся із заявою від 29.09.2014 року до відповідача, що є уповноваженим органом з приватизації в смт. Гвардійське. Відповідачем на звернення позивача було надано лист №3093 від 17.10.2014 року, який не містить рішення в сенсі статті 8 Закону України №2482-XXII, а саме: у ньому не зазначено ані про прийняття рішення про приватизацію квартири, ані про відмову у приватизації квартири. У листі № 3093 від 17.10.2014 року зазначено про те, що питання про передачу в приватну власність квартири не розглядається.
Таким чином, квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська розглянув заяву позивача, про те не прийняв по ній відповідного рішення згідно з Законом України №2482-XXII, а відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції вірно задоволено позов в частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, яка виразилась в не розгляді заяви позивача №2419 від 29.09.2014 року по суті, в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», та зобов'язання відповідача вжити заходи, передбачені цим Законом та в частині другої позовної вимоги щодо зобов'язання начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська розглянути заяву ОСОБА_1 в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Доводи відповідача про те, що оскільки, квартира, в якій проживає позивач, знаходиться на території закритого військового поселення, у зв'язку з чим не може бути об'єктом приватизації, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки вказані обставини не звільняють відповідача від обов'язку розглянути заяву позивача у порядку, визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення.
Крім того суд першої інстанції вірно зазначив, що питання щодо вжиття заходів щодо приватизації квартири має розглядати орган приватизації при прийнятті рішення за заявою позивача, яким на сьогодні у спірних правовідносинах є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська.
В цьому випадку, суд не вправі втручатись у внутрішню діяльність суб'єкта владних повноважень та вказувати наперед яке він повинен прийняти рішення.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в іншій частині.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі №804/17691/14 - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлений 23 квітня 2015 року.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун
Суддя: О.М. Панченко