33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"16" квітня 2015 р. Справа № 918/148/15
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укоопспілка" (далі - Банк) до фермерського господарства "АКО" (далі - Господарство) про стягнення заборгованості в сумі 2 746 644 грн. 31 коп.,
за участі представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: Смоловик О.Ю. за дов. від 16 березня 2015 року № 1,
Терещенко О.М. за дов. від 16 березня 2015 року № 2,
У лютому 2015 року Банк звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 4 лютого 2011 року між ним та Господарством був укладений кредитний договір № 15, на виконання якого позивач надав останньому кредит у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії в сумі 1 512 000 грн. 00 коп. Оскільки Господарство у порушення умов зазначеної угоди в повному обсязі своїх зобов'язань за цим договором не виконало, позивач, посилаючись на статті 526, 610-611, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 229, 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача 1 511 250 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 502 542 грн. 96 коп. заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, 116 097 грн. 12 коп. пені, нарахованої на тіло кредиту, 43 680 грн. 28 коп. пені, нарахованої на проценти за користування кредитом, 434 341 грн. 28 коп. інфляційних втрат, нарахованих на тіло кредиту, 78 914 грн. 88 коп. інфляційних втрат, нарахованих на проценти за користування кредитом, три проценти річних у розмірі 51 299 грн. 69 коп., нараховані на тіло кредиту, та три проценти річних у розмірі 8 518 грн. 10 коп., нараховані на проценти за користування кредитом.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2015 року порушено провадження у справі № 918/148/15, розгляд якої було призначено на 3 березня 2015 року.
Ухвалою суду від 3 березня 2015 року розгляд справи відкладено на 17 березня 2015 року.
Ухвалою суду від 17 березня 2015 року розгляд справи відкладено на 31 березня 2015 року.
До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява Банку про збільшення розміру позовних вимог від 10 березня 2015 року № 406 (т. 1, а.с. 91-92), згідно якої останній просив суд стягнути з відповідача 1 511 250 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 523 700 грн. 46 коп. заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, 116 097 грн. 12 коп. пені, нарахованої на тіло кредиту, 43 680 грн. 28 коп. пені, нарахованої на проценти за користування кредитом, 434 341 грн. 28 коп. інфляційних втрат, нарахованих на тіло кредиту, 78 914 грн. 88 коп. інфляційних втрат, нарахованих на проценти за користування кредитом, три проценти річних у розмірі 51 299 грн. 69 коп., нараховані на тіло кредиту, та три проценти річних у розмірі 8 518 грн. 10 коп., нараховані на проценти за користування кредитом. Вказана заява прийнята судом до розгляду.
Крім того, до початку розгляду даної справи по суті через канцелярію суду надійшов зустрічний позов Господарства до Банку про розірвання укладеного між сторонами кредитного договору від 4 лютого 2011 року № 15.
Ухвалою суду від 19 березня 2015 року вищезазначену зустрічну позовну заяву Господарства було прийнято для спільного розгляду з позовом Банку.
Слід також зазначити, що 30 березня 2015 року через канцелярію суду надійшло клопотання Господарства про здійснення фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів. Вказане клопотання було задоволено судом.
До початку судового засідання, призначеного на 31 березня 2015 року, через канцелярію суду надійшли заперечення Банку на вищезазначену зустрічну позовну заяву Господарства (т. 1, а.с. 128), в яких дана кредитна установа заперечила проти задоволення зустрічних вимог Господарства з огляду на те, що умови оспорюваного договору були повністю виконані Банком шляхом відкриття позичальнику відкличної відновлювальної кредитної лінії в розмірі 1 512 000 грн. 00 коп. У той же час посилання Господарства на дострокове стягнення з нього заборгованості за кредитом як на підставу розірвання кредитного договору від 4 лютого 2011 року № 15, на думку позивача, є необґрунтованим, оскільки відповідно до умов цього правочину строк повернення кредитних коштів сплив 26 грудня 2013 року, тобто до моменту звернення Банку з даним позовом до суду.
Також до початку даного судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив Господарства на позовну заяву Банку від 30 березня 2015 року (т. 1, а.с. 129-132), в якому відповідач за первісним позовом заперечив проти задоволення пред'явлених до нього позовних вимог з огляду на те, що Банком не було надано суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження видачі Господарству спірних кредитних коштів та існування заборгованості позичальника, а надані позивачем розрахунки заборгованості містять неправдиву інформацію та були проведені останнім з порушеннями приписів чинного законодавства. Крім того, Банк у встановленому законом та договором порядку не повідомив Господарство про збільшення процентної ставки за кредитом, що призвело до необґрунтованого збільшення заборгованості позичальника. Також у даному відзиві Господарство просило суд застосувати строк позовної давності до вимог Банку про стягнення з відповідача нарахованої пені.
Ухвалою суду від 31 березня 2015 року розгляд справи відкладено на 14 квітня 2015 року.
До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява Господарства, в якій останнє просило суд прийняти його відмову від зустрічної позовної заяви до Банку про розірвання укладеного між сторонами кредитного договору від 4 лютого 2011 року № 15 та припинити провадження у даній справі в цій частині.
Ухвалою суду від 14 квітня 2015 року вищезазначену заяву було задоволено, прийнято відмову Господарства від зустрічного позову та припинено провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог Господарства до Банку про розірвання договору.
Водночас до початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшов новий зустрічний позов Господарства до Банку про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 858 295 грн. 98 коп. (т. 1, а.с. 189-192). В обґрунтування даних позовних вимог Господарство посилалося на те, що Банк фактично не надавав позичальнику спірних кредитних коштів у розмірі 1 512 000 грн. 00 коп. в рамках укладеного між сторонами кредитного договору від 4 лютого 2011 року № 15. Відтак, перераховані Господарством в рахунок погашення кредитної заборгованості перед Банком за даним правочином грошові кошти у розмірі 858 295 грн. 98 коп. були безпідставно набуті останнім, у зв'язку з чим підлягають поверненню Господарству. Крім того, у даному зустрічному позові Господарство просило суд відновити процесуальний строк для його подання.
У судовому засіданні 14 квітня 2015 року оголошувалася перерва до 16 квітня 2015 року.
Відповідно до статті 60 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.
Зі змісту даної норми вбачається, що право відповідача на подання зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом пов'язується з початком розгляду господарським судом справи по суті.
Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду, відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК України порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).
У судовому засіданні 31 березня 2015 року після завершення підготовки справи до розгляду, відкриття судового засідання та розгляду всіх заявлених представниками сторін клопотань суд перейшов до розгляду справи по суті, про що було зазначено у протоколі даного судового засідання (т. 1, а.с. 166). Будь-яких заперечень проти переходу судом до розгляду справи по суті представниками сторін заявлено не було.
У той же час, як вже було зазначено, відповідач має право подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.
З вищезазначених приписів вбачається, що у разі подання зустрічного позову після початку розгляду справи по суті слід відмовляти в його прийнятті на підставі пункту 1 частини 1 статті 62 ГПК України як такого, що поданий з порушенням припису частини 1 статті 60 ГПК України. При цьому не має значення, з яких причин (поважних чи неповажних) зустрічний позов не було подано до початку такого розгляду.
Вказана правова позиція відображена і в пункті 3.15 Постанови.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо, зокрема, заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
Водночас клопотання Господарства про відновлення процесуального строку для подання вищенаведеної зустрічної позовної заяви задоволенню не підлягає, оскільки встановлений статтею 60 ГПК України термін для подання відповідачем зустрічного позову є присічним, у зв'язку з чим відновленню не підлягає.
За таких обставин, враховуючи подання Господарством вищезазначеного зустрічного позову після переходу судом до розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про те, що останній не підлягає вирішенню в рамках даного провадження, а відтак у прийнятті цієї зустрічної позовної заяви слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 62 ГПК України.
Слід також зазначити, що Господарство не позбавлене можливості звернутися до Банку з новим позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 858 295 грн. 98 коп. у загальному порядку.
До початку даного судового засідання через канцелярію суду надійшло клопотання Господарства від 14 квітня 2015 року (т. 1, а.с. 201-202), в якому останнє просило суд призначити у даній справі судову економічну експертизу з метою встановлення факту надання Банком відповідачу спірних кредитних коштів та правильності проведених позивачем розрахунків заявлених до стягнення сум грошових коштів. Крім того, у судовому засіданні 16 квітня 2015 року представники Господарства зазначили, що у матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази видачі Банком відповідачу спірних кредитних коштів. Також дані представники зазначили, що необхідність призначення судової експертизи зумовлена тим, що між Банком та відповідачем було укладено декілька кредитних договорів, погашення заборгованості за якими здійснювалося багатьма платіжними дорученнями без чіткого посилання в них на реквізити конкретного кредитного договору. На підтвердження вказаних обставин Господарство надало ряд копій вищезазначених платіжних доручень (т. 1, а.с. 202-205).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судовою експертизою є дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Згідно з частиною 1 статті 41 ГПК України експертиза призначається для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.
У той же час зі змісту даних законодавчих приписів вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Аналогічна правова позиція відображена у пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби в спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Водночас, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що підстави для призначення судової економічної експертизи у даній справі відсутні, оскільки з'ясування фактичних обставин, на які посилається відповідач у своєму клопотанні, не потребує застосування спеціальних знань та входить до компетенції господарського суду Рівненської області. Так, правильність розрахунку заявленої до стягнення позивачем суми грошових коштів може бути перевірена судом.
Також суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що необхідність призначення судової експертизи зумовлена наявністю декількох кредитних договорів, укладених між Банком та Господарством, погашення заборгованості за якими здійснювалося багатьма платіжними дорученнями без чіткого посилання в них на реквізити конкретного правочину. Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно платіжного доручення від 30 листопада 2011 року № 31-11-11 відповідач погасив заборгованість перед Банком за договором від 29 червня 2011 року № 61, про що прямо зазначено у графі даного платіжного документа "Призначення платежу" (т. 1, а.с. 202). Згідно платіжного доручення від 17 грудня 2013 року № 17-12 Господарство здійснило погашення наявної у нього заборгованості по нарахованим відсоткам згідно спірного договору (від 4 лютого 2011 року № 15). Що стосується платіжних доручень від 11 січня 2013 року № 4 та від 22 січня 2013 року № 11, то перераховані за ними кошти були направлені відповідачем на погашення заборгованості за кредитом відповідно до договору від 6 травня 2011 року № 54, що прямо зазначено в тексті даних документів.
Враховуючи вищезазначене, вищезазначені посилання відповідача є необґрунтованими та такими, що суперечать наданим Господарством документам.
Крім того, необхідною умовою для проведення призначеної судом економічної експертизи є наявність у матеріалах справи первинних бухгалтерських і фінансових документів, які свідчать про проведені між сторонами господарські операції. У той же час самі представники Господарства у судовому засіданні 16 квітня 2015 року зазначили, що, на їх думку, у матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази видачі Банком позичальнику спірних кредитних коштів та документів, які підтверджують розмір заборгованості відповідача за укладеним між сторонами кредитним договором. Відтак, такі посилання відповідача є взаємосуперечливими та необґрунтованими.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що Господарство не довело належними і допустимими доказами необхідності призначення у даній справі судової економічної експертизи, у зв'язку з чим у задоволенні вищезазначеного клопотання слід відмовити.
16 квітня 2015 року через канцелярію суду надійшла заява Банку про збільшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 723 (т. 2, а.с. 1-3), згідно якої останній просив суд стягнути з відповідача 1 511 250 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 523 700 грн. 46 коп. заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, 88 107 грн. 95 коп. пені, нарахованої на тіло кредиту, 39 871 грн. 33 коп. пені, нарахованої на проценти за користування кредитом, 534 457 грн. 62 коп. інфляційних втрат, нарахованих на тіло кредиту, 109 732 грн. 40 коп. інфляційних втрат, нарахованих на проценти за користування кредитом, три проценти річних у розмірі 51 920 грн. 75 коп., нараховані на тіло кредиту, та три проценти річних у розмірі 8 874 грн. 29 коп., нараховані на проценти за користування кредитом. Вказана заява прийнята судом до розгляду.
Позивач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого повноважного представника у судове засідання 16 квітня 2015 року не забезпечив.
Представники відповідача у даному судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог Банку з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 30 березня 2015 року. У той же час у цьому судовому засіданні зазначені представники подали клопотання про ознайомлення з матеріалами даної справи. В обґрунтування наведеного клопотання представники відповідача посилались на те, що вони не отримували розрахунок заявлених до стягнення з Господарства сум заборгованості, долучений Банком до його заяви про збільшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 723.
У судовому засіданні 16 квітня 2015 року дане клопотання було задоволено судом, у зв'язку з чим була оголошена перерва на 15 хвилин для надання можливості представникам відповідача ознайомитись з вищевказаним розрахунком. Слід також зазначити, що останні не заперечували проти оголошення перерви у судовому засіданні та її тривалості. Водночас після перерви дані представники подали клопотання, в якому просили суд відкласти розгляд справи для надання можливості Господарству більш детально ознайомитись з розрахунком Банку, долученим позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 723.
Однак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на те, що Господарству було надано достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору, надання додаткових доказів та ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, представники відповідача неодноразово ознайомлювалися з матеріалами даної справи, про що свідчать подані Господарством клопотання (т. 1, а.с. 86, т. 1, а.с. 173, т. 1, а.с. 207), зокрема, і з розрахунками Банку, які були виконані станом на 13 лютого 2015 року (т. 1, а.с. 12-19, 46-51) та станом на 16 лютого 2015 року (т. 1, а.с. 93). У той же час зі змісту долученого позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 723 розрахунку заявлених до стягнення з відповідача сум заборгованості за кредитом вбачається, що в ньому не змінився розмір заборгованості по тілу спірного кредиту та нарахованим відсоткам. Водночас Банком було донараховано суми боргу відповідача по сплаті пені, 3 % річних та інфляційних втрат лише за 1 додатковий день - 17 лютого 2015 року.
Слід також зазначити, що явка уповноважених представників сторін у призначене судове засідання обов'язковою не визнавалась, а у матеріалах справи наявні всі документи, необхідні для її повного, всебічного, неупередженого та об'єктивного розгляду.
Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання Господарства про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне відмовити в його задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
4 лютого 2011 року між Господарством та Банком був укладений кредитний договір № 15, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди до цього правочину від 3 лютого 2012 року № 1 та договору про внесення змін до нього від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011, останній зобов'язався надати позичальнику на поповнення його обігових коштів та закупівлю мінеральних добрив кредит у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії на граничну суму 1 512 000 грн. 00 коп. на строк до 26 грудня 2013 року, а відповідач, у свою чергу, - повернути даний кредит і сплатити проценти за користування ним у розмірі 22 % річних (т. 1, а.с. 6-10).
Вказаний договір, а також додаткова угода до цього правочину від 3 лютого 2012 року № 1 та договір про внесення змін до нього від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих юридичних осіб.
Відповідно до пункту 1.2 цього правочину кредит надається на строк з 4 лютого 2011 року до 3 лютого 2012 року.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту на кредитний рахунок № 20626015102313 в РФ ПАТ АБ "Укоопспілка" не пізніше 3 лютого 2012 року.
Пунктом 1.1 зазначеної угоди, з урахуванням договору про внесення змін до цього правочину від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011, було унормовано, що термін дії цього договору - 26 грудня 2013 року.
За змістом пунктів 3.1-3.2 договору Банк зобов'язується відкрити позичальнику кредитний рахунок № 20626015102313 для перерахування коштів по кредитній лінії та забезпечити останнього консультативними послугами з питань виконання договору.
Відповідно до пункту 3.3 цього правочину кошти по кредиту перераховуються Банком з кредитного рахунку № 20639013103453 на поточний рахунок № 26000001013467 в РФ ПАТ АБ "Укоопспілка" або безпосередньо на рахунки постачальників за умов отримання Банком попередньої письмової заяви позичальника про видачу кредитних коштів в рахунок кредитної лінії.
Повернення кредиту, сплата відсотків здійснюється на рахунок № 29093036102313 або відповідно на рахунки № 20626015102313, № 20682015102313. Сплата відсотків здійснюється до 25 числа кожного місяця (пункт 4.2 договору).
Даним пунктом також встановлено, що нарахування відсотків проводиться з моменту виникнення заборгованості по кредитному рахунку за фактичне число календарних днів користування кредитом. Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно у період з 1 числа до 30/31 числа поточного місяця включно. Відсоткова ставка нараховується за методом "факт-360" (передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та 360 днів у році).
Додатковою угодою до вищезазначеного правочину від 3 лютого 2012 року № 1 його було доповнено пунктом 1.5, за умовами якого позичальник у будь-якому випадку зобов'язується повернути кредит у повному обсязі, сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 22 % річних, пеню, штрафні санкції у разі їх нарахування, у строк не пізніше 1 лютого 2013 року.
У пункті 4.8 договору, з урахуванням договору про внесення змін до цього правочину від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011, сторони погодили, що позичальник зобов'язується направляти грошові кошти на відкриті в Банку поточні рахунки в обсязі, пропорційному кредитній заборгованості позичальника перед Банком, в сумі загальної кредитної заборгованості позичальника за кредитом протягом всього терміну кредитування.
Пунктом 4.13 договору, з урахуванням договору про внесення змін до цього правочину від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011, встановлено, що Банк має право за умови порушення позичальником зобов'язань, зазначених у пунктах 4.8, 4.12, 5 цього договору, збільшити плату за користування кредитом на 6 відсотків річних проти встановленої у пункті 1.4 договору ставки, яка нараховується Банком у порядку, визначеному в пункті 4.2 кредитного договору. Банк надсилає позичальнику письмове повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 5 робочих днів з дати її зміни.
За змістом пункту 5 договору про внесення змін до цього правочину від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011 позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредитної заборгованості згідно наступного графіку, без урахування нарахованих поточних відсотків: лютий 2013 року - грудень 2013 року по 137 387 грн. 00 коп. щомісячно.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеної угоди Банк надав позичальнику кредитні кошти у загальному розмірі 1 511 250 грн. 00 коп. Вказаний факт підтверджується, зокрема, наявною у матеріалах справи копією клопотання голови Господарства від 4 лютого 2011 року № 3 про відкриття відновлювальної кредитної лінії (т. 1, а.с. 176), копією заяви відповідача на отримання спірної суми кредиту № 15 (т. 1, а.с. 175), копією виписки з банківського рахунку Господарства (т. 1, а.с. 32), а також копією акту перевірки цільового використання кредиту, підписаного уповноваженим працівником Банку та головою Господарства (т. 1, а.с. 180).
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Банком умов даної угоди.
Водночас судом встановлено, що Господарство взяте на себе зобов'язання за вищевказаним договором по поверненню суми кредиту та сплаті процентів виконало не в повному обсязі, у зв'язку з чим у останнього перед Банком утворилася заборгованість по тілу кредиту в розмірі 1 511 250 грн. 50 коп., а також заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом в сумі 523 700 грн. 46 коп.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Перевіривши обґрунтованість заявленого до стягнення з Господарства розміру заборгованості за неповернутим кредитом, яка складає 1 511 250 грн. 00 коп., а також наданий позивачем розрахунок процентів у розмірі 523 700 грн. 46 коп., нарахованих за користування кредитними коштами (т. 1, а.с. 93), суд дійшов висновку, що він відповідає умовам вказаного кредитного договору та вимогам законодавства України.
Посилання Господарства на те, що Банком не було надано суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження видачі відповідачу спірних кредитних коштів та існування заборгованості позичальника не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
Як було зазначено вище, у матеріалах справи наявна копія заяви відповідача на отримання спірної суми кредиту № 15, а також копія виписки з банківського рахунку Господарства (т. 1, а.с. 32), яка підтверджує факт видачі Банком відповідачу кредиту в розмірі 1 511 250 грн. 00 коп. Крім того, у матеріалах справи наявні виписки з банківського рахунку відповідача, які свідчать про розпорядження ним даними грошовими коштами. Так, з наявних у матеріалах справи копій платіжних доручень від 10 лютого 2011 року № 10-02 на суму 789 750 грн. 00 коп. та від 14 лютого 2011 року № 11-02 на суму 721 500 грн. 00 коп. (т. 1, а.с. 179) вбачається, що в рахунок погашення заборгованості відповідача перед приватним підприємством-фірмою "Агробудсервіс" за мінеральні добрива відповідач з свого позичкового рахунку, відкритого для перерахування коштів по кредитній лінії в порядку пункту 3.1 спірного договору, сплатив на розрахунковий рахунок даної юридичної особи грошові кошти у загальному розмірі 1 511 250 грн. 00 коп., що складають загальну суму кредиту, отриманого від Банку за кредитним договором від 4 лютого 2011 року № 15. Факт цільового використання спірного кредиту додатково підтверджується копією акту перевірки цільового використання даного кредиту, власноручно підписаного головою Господарства та скріпленого печаткою відповідача (т. 1, а.с. 180).
Заперечуючи проти вищезазначених обставин, представники відповідача у судовому засіданні 16 квітня 2015 року вказали, що вищезазначені документи не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів у зв'язку з тим, що останні не були належним чином засвідчені.
Проте суд критично оцінює такі посилання представників Господарства, оскільки наявні у матеріалах справи документи, зокрема, копія заяви відповідача на отримання спірної суми кредиту № 15, копії платіжних доручень від 10 лютого 2011 року № 10-02, від 14 лютого 2011 року № 11-02 та копія акту перевірки цільового використання кредиту, містять посвідчувальний аркуш із зазначенням кількості прошитих і пронумерованих аркушів, який скріплений власноручним підписом уповноваженої особи позивача та відтиском печатки Банку. Крім того, наявні у матеріалах справи банківські виписки з рахунку відповідача підписані уповноваженою особою Банку та головним бухгалтером даної кредитної установи, а також скріплені печаткою позивача.
Щодо тверджень відповідача про те, що надані позивачем розрахунки заборгованості містять неправдиву інформацію та були проведені останнім з порушеннями приписів чинного законодавства також оцінюються судом критично з огляду на те, що Господарством не було надано суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження даних обставин. Так, у судовому засіданні 16 квітня 2015 року представники відповідача зазначили про невідповідності у наявних у матеріалах справи банківських виписок, оскільки одні й ті ж суми грошових коштів фігурували в різних за реквізитами платіжних документах. Водночас останні не надали суду обґрунтованих пояснень щодо наведених ними фактів та не змогли послатися на конкретні документи, які містять неправдиві відомості чи неточності, з посиланням на конкретні аркуші справи.
Крім того, Господарство посилалося на часткове погашення ним суми заборгованості по тілу спірного кредиту. На підтвердження даних обставин відповідачем були надані суду копії виписок з його банківського рахунку та копії платіжних доручень про перерахування Банку грошових коштів на виконання вищезазначеного кредитного договору від 4 лютого 2011 року № 15 (т. 1, а.с. 108-127). У той же час зі змісту наведених банківських документів вбачається, що Господарство здійснювало погашення лише відсотків за користування кредитом, а не заборгованості по його тілу, про що свідчать відповідні відомості про призначення його платежів. Так, частина даних документів містить посилання на погашення відсотків (прострочених відсотків) за спірним кредитом; у той же час інша частина цих документів також не містить відомостей про те, що дані платежі були направлені на погашення саме тіла кредиту. Дана обставина також підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками з рахунку Господарства.
Отже, відповідачем не було доведено того факту, що перераховані ним згідно вищезазначених платіжних доручень грошові кошти були направлені на погашення саме заборгованості по тілу кредиту.
Крім того, за змістом пункту 4.9 спірного договору позичальник зобов'язується направляти кошти для погашення заборгованості в наступній черговості: в першу чергу погашається прострочена заборгованість за нарахованими відсотками, у другу чергу - строкова заборгованість за нарахованими відсотками, у третю чергу - строкова заборгованість по кредиту.
За таких обставин вищезазначені твердження Господарства не беруться судом до уваги.
Крім того, Господарство посилалося на те, що Банк у встановленому законом та договором порядку не повідомив відповідача про збільшення процентної ставки за кредитом, що призвело до необґрунтованого нарахування позивачем заборгованості позичальника за збільшеною ставкою.
Зі змісту наданого Банком розрахунку процентів, нарахованих за користування кредитними коштами (т. 1, а.с. 93), вбачається, що Банком при його здійсненні була застосована збільшена процентна ставка у розмірі 28 % річних.
За змістом частин 1, 2 статті 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно з частиною 4 даної статті у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.
У той же час зазначена норма, на яку посилався відповідач, не містить імперативних приписів щодо неможливості застосування такої збільшеної процентної ставки у випадку неналежного повідомлення кредитодавцем позичальника про її зміну, або відсутності такого повідомлення.
За частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Як було зазначено вище, пунктом 4.13 договору, з урахуванням договору про внесення змін до цього правочину від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011, встановлено, що Банк має право за умови порушення позичальником зобов'язань, зазначених у пунктах 4.8, 4.12, 5 цього договору, збільшити плату за користування кредитом на 6 відсотків річних проти встановленої у пункті 1.4 договору ставки, яка нараховується Банком у порядку, визначеному в пункті 4.2 кредитного договору. Банк надсилає позичальнику письмове повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 5 робочих днів з дати її зміни.
Даний пункт договору повністю узгоджується з нормою частини 2 статті 10561 ЦК України.
Сторони підтверджують, що зміна розміру процентної ставки за визначених у пункті 4.13 цього договору умов здійснюється Банком та позичальником за взаємною згодою сторін, яка досягнута з підписанням цього договору, та зміна розміру процентної ставки у даному випадку здійснюється за повідомленням Банку без підписання сторонами відповідних договорів про внесення змін до цього договору (пункт 4.14 договору в редакції договору про внесення змін до цього правочину від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011).
Відповідно до пункту 7.12 вищезазначеної угоди при невиконанні вимог пунктів 4.7, 4.8 цього договору відсоткова ставка за користування кредитними коштами встановлюється у розмірі 28 % річних, починаючи з 1-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося невиконання наведених вимог. Включенням у договір цього пункту позичальник надає Банку право без попередження позичальника встановлювати вищенаведені відсоткові ставки при настанні вказаних подій.
Згідно з пунктом 4.7 спірного договору позичальник зобов'язується проводити розрахунки за контрактами, що підтверджують цільове призначення кредиту, протягом періоду кредитування через поточний або кредитний рахунок позичальника, відкритий у Банку, та надавати в Банк належним чином оформлені та засвідчені зміни до вказаних контрактів із зазначенням у реквізитах позичальника поточного рахунку, відкритого у Банку.
За пунктом 4.8 цього правочину, з урахуванням договору про внесення змін до нього від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011, позичальник зобов'язується направляти грошові потоки на поточні рахунки, відкриті у Банку, в обсягу, пропорційному кредитній заборгованості позичальника перед Банком в сумі загальної кредитної заборгованості позичальника за кредитом, протягом всього терміну кредитування.
Зі змісту вищезазначених положень спірного договору вбачається, що сторони погодили автоматичне застосування Банком збільшеної процентної ставки після порушення позичальником вимог пунктів 4.8, 4.12, 5 спірного договору. Водночас повідомлення про застосування такої ставки відбувається протягом 5 робочих днів з дати її зміни. Тобто збільшення вищезазначеної ставки не ставиться положеннями укладеного між сторонами кредитного договору в залежність від належного повідомлення Господарства про зміну процентної ставки за кредитом, а пов'язується з неналежним виконанням відповідачем умов цього правочину.
Слід також зазначити, що кредитний договір від 4 лютого 2011 року № 15 також не містить приписів щодо неможливості застосування такої збільшеної процентної ставки у випадку неналежного повідомлення кредитодавцем позичальника про її зміну, а також відповідальності Банку за неналежне повідомлення (не повідомлення) відповідача про збільшення процентної ставки за кредитом.
Як вже було зазначено, у пункті 5 договору про внесення змін до вищезазначеного правочину від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011 сторони погодили, що позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредитної заборгованості згідно наступного графіку, без урахування нарахованих поточних відсотків: лютий 2013 року - грудень 2013 року по 137 387 грн. 00 коп. щомісячно.
Водночас з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, виписок з банківського рахунку Господарства, вбачається, що останнє не виконало належним чином вищенаведені умови кредитного договору, чим порушило пункт 5 цієї угоди. Також у матеріалах справи відсутні докази належного виконання Господарством пунктів 4.7, 4.8 даної кредитної угоди.
За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтоване нарахування Банком заборгованості відповідача за збільшеною процентною ставкою у розмірі 28 % річних.
У судовому засіданні 16 квітня 2015 року представники відповідача зазначили про наявність відповідних висновків Верховного Суду України щодо застосування статті 10561 ЦК України, викладених у його постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 статті 11116 ГПК України, які передбачають неможливість застосування кредитодавцем збільшеної процентної ставки без повідомлення позичальника у встановленому законом порядку.
За змістом статей 82, 11128 ГПК України(у редакції, чинній на момент розгляду даного спору) при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу. Водночас суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Водночас вказані представники не вказали конкретних реквізитів судових рішень, в яких викладені такі висновки. Такі документи відсутні і в матеріалах даної справи.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на те, що Господарством не було доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які воно посилалось як на підставу своїх заперечень, вищезазначені твердження відповідача визнаються судом необґрунтованими. У той же час суд надав оцінку вищезазначеним твердженням відповідача з наведенням відповідних мотивів з посиланням на чинне законодавство та фактичні обставини цієї справи.
Відтак, враховуючи те, що сума основного боргу відповідача за кредитним договором від 4 лютого 2011 року № 15, яка складає 1 511 250 грн. 00 коп., а також сума заборгованості останнього по процентам за користування кредитом у розмірі 523 700 грн. 46 коп., підтверджені належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Господарство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаних сум заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Банку до відповідача про стягнення даних грошових коштів, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також Банк у своїй позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 723, згідно наданого останнім розрахунку (т. 2, а.с. 9-11) просив суд стягнути з відповідача 88 107 грн. 95 коп. пені, нарахованої у період з 17 лютого 2014 року по 26 червня 2014 року на суму несвоєчасно повернутого тіла кредиту в розмірі 1 511 250 грн. 00 коп., а також 39 871 грн. 33 коп. пені, нарахованої у період з 17 лютого 2014 року по 17 лютого 2015 року на відповідні суми несвоєчасно повернутих процентів за користування кредитом.
Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У пункті 4.4 спірної угоди сторони передбачили, що за порушення строків повернення кредиту та відсотків за кредитом позичальник зобов'язується сплачувати Банку пеню в розмірі 1 відсотка за кожен день прострочення платежу.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
У той же час з наданого позивачем розрахунку вбачається, що останній був виконаний з урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Як було зазначено вище, Банк у своїй позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 723, згідно наданого останнім розрахунку просив суд стягнути з відповідача 39 871 грн. 33 коп. пені, нарахованої у період з 17 лютого 2014 року по 17 лютого 2015 року на відповідні суми несвоєчасно повернутих процентів за користування кредитом.
Водночас відповідно до умов пункт 4.2 спірного кредитного договору сплата відсотків здійснюється до 25 числа кожного місяця.
З огляду на вищевикладені нормативні приписи чинного законодавства та умови кредитного договору від 4 лютого 2011 року № 15, а також враховуючи відсутність у даному правочині приписів щодо збільшення встановленого статтею 232 ГК України граничного терміну нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, суд дійшов висновку про те, що нарахування пені за неналежне виконання Господарством своїх грошових зобов'язань щодо своєчасного повернення відсотків за кредитом у розмірі 2 990 грн. 87 коп., нарахованих за листопад 2013 року, можливе у період з 17 лютого 2014 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 26 травня 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України); відсотків у розмірі 36 437 грн. 92 коп., нарахованих за грудень 2013 року, - у період з 17 лютого 2014 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 26 червня 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України); відсотків у розмірі 36 437 грн. 92 коп., нарахованих за січень 2014 року, - у період з 17 лютого 2014 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 26 липня 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України).
У той же час у решті нарахованих Банком до стягнення з відповідача сум пені за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом вищезазначений розрахунок відповідає приписам чинного законодавства та положенням спірного договору.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.
Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Водночас право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене частиною 4 статті 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.12 Постанови.
Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо нарахування спірних сум пені за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом, зокрема, щодо зміни періоду їх нарахування, суд позбавлений можливості вийти за межі періодів, визначених Банком у позовній заяві, та здійснює розгляд позовних вимог у межах початкових та кінцевих дат їх нарахування, визначених самими позивачем.
За таких обставин, зважаючи на зазначені у розрахунку Товариства дати нарахування вказаної штрафної санкції, які виходять за межі встановленого статтею 232 ГК України граничного строку можливості такого нарахування, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з Господарства 39 871 грн. 33 коп. пені, нарахованої у період з 17 лютого 2014 року по 17 лютого 2015 року на відповідні суми несвоєчасно повернутих процентів за користування кредитом підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача вказаної штрафної санкції, яка за обрахунком суду складає 39 389 грн. 46 коп.
Водночас у задоволенні позовної вимоги Банку до Господарства про стягнення 481 грн. 87 коп. пені за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом слід відмовити.
Як вже було зазначено, Банк у своїй позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 723, згідно наданого останнім розрахунку також просив суд стягнути з відповідача 88 107 грн. 95 коп. пені, нарахованої у період з 17 лютого 2014 року по 26 червня 2014 року на суму несвоєчасно повернутого тіла кредиту в розмірі 1 511 250 грн. 00 коп.
Водночас за змістом пункту 5 договору про внесення змін до цього правочину від 1 лютого 2013 року № 2/15/0402011 позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредитної заборгованості згідно наступного графіку, без урахування нарахованих поточних відсотків: лютий 2013 року - грудень 2013 року по 137 387 грн. 00 коп. щомісячно.
Відтак, з огляду на вищезазначені приписи укладеного між сторонами договору, а також враховуючи відсутність у даному правочині приписів щодо збільшення встановленого статтею 232 ГК України граничного терміну нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, суд дійшов висновку про те, що нарахування пені за неналежне виконання Господарством своїх грошових зобов'язань щодо своєчасного повернення тіла кредиту в розмірі 137 387 грн. 00 коп. у червні 2013 року можливе у період з 27 грудня 2013 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 1 січня 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України), основного боргу в розмірі 137 387 грн. 00 коп., що виник у липні 2013 року - у період з 27 грудня 2013 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 1 лютого 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України), основного боргу в розмірі 137 387 грн. 00 коп., що виник у серпні 2013 року - у період з 27 грудня 2013 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 1 березня 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України), основного боргу в розмірі 137 387 грн. 00 коп., що виник у вересні 2013 року - у період з 27 грудня 2013 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 1 квітня 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України), основного боргу в розмірі 137 387 грн. 00 коп., що виник у жовтні 2013 року - у період з 27 грудня 2013 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 1 травня 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України), основного боргу в розмірі 137 387 грн. 00 коп., що виник у листопаді 2013 року - у період з 27 грудня 2013 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 1 червня 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України), основного боргу в розмірі 137 380 грн. 00 коп., що виник у грудні 2013 року - у період з 27 грудня 2013 року (перший день нарахування, зазначений Банком у його розрахунку) по 1 липня 2014 року (дата спливу граничного шестимісячного строку, встановленого статтею 232 ГК України).
Водночас суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача пені, нарахованої на платежі, які мали бути сплачені у лютому - травні 2013 року у період з 27 грудня 2013 року по 26 червня 2014 року, оскільки таке нарахування було здійснене поза межами строків, встановлених частиною 6 статті 232 ГК України.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою до стягнення з Господарства сума пені за прострочення відповідачем сплати тіла кредиту у зазначений Банком період складає 36 209 грн. 95 коп.
У той же час, як було зазначено вище, у своєму відзиві на позовну заяву від 30 березня 2015 року Господарство просило суд застосувати строк позовної давності до вимог Банку про стягнення з відповідача нарахованої пені.
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова).
Судом встановлено, що Банк у своїй позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 723, згідно наданого останнім розрахунку також просив суд стягнути з відповідача 88 107 грн. 95 коп. пені, нарахованої у період з 17 лютого 2014 року по 26 червня 2014 року на суму несвоєчасно повернутого тіла кредиту в розмірі 1 511 250 грн. 00 коп.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог Банку щодо стягнення з Господарства суми нарахованої пені сплив 27 грудня 2014 року.
У той же час з відбитку календарного штемпеля, проставленого відповідальним працівником відділення поштового зв'язку на конверті, в якому дана позовна заява Банку надійшла до суду, вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права лише 17 лютого 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку на звернення до суду.
Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, зважаючи на заявлену Господарством вимогу про застосування судом строку позовної давності до спірних вимог Банку щодо стягнення з відповідача пені, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про необхідність відмови Банку в задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача 88 107 грн. 95 коп. пені, нарахованої у період з 17 лютого 2014 року по 26 червня 2014 року на суму несвоєчасно повернутого тіла кредиту в розмірі 1 511 250 грн. 00 коп.
Також на підставі статті 625 ЦК України Банк згідно наданого ним розрахунку (т. 1, а.с. 4-8) просив суд стягнути з відповідача 534 457 грн. 62 коп. інфляційних втрат, нарахованих на тіло кредиту, та 109 732 грн. 40 коп. інфляційних втрат, нарахованих на проценти за користування кредитом. Крім того, позивач просив стягнути з Господарства три проценти річних у розмірі 51 920 грн. 75 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним поверненням тіла кредиту, а також три проценти річних в сумі 8 874 грн. 29 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним поверненням процентів за користування кредитом.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлені до стягнення Банком розміри інфляційних втрат та трьох процентів річних є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відтак, даний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Частиною 3 даної статті передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
За таких обставин суд, керуючись вищезазначеними нормативними приписами, дійшов висновку про стягнення з Господарства в доход Державного бюджету України судового збору в розмірі 55 586 грн. 50 коп.
Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, пунктом 1 частини статті 62, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фермерського господарства "АКО" (35113, Рівненська область, Млинівський район, село Острожець, ідентифікаційний код: 22559624) на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укоопспілка" (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 7/11, ідентифікаційний код: 21536532) 1 511 250 (один мільйон п'ятсот одинадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 523 700 (п'ятсот двадцять три тисячі сімсот) грн. 46 коп. заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, 39 389 (тридцять дев'ять тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 46 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, 534 457 (п'ятсот тридцять чотири тисячі чотириста п'ятдесят сім) грн. 62 коп. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним поверненням тіла кредиту, 109 732 (сто дев'ять тисяч сімсот тридцять дві) грн. 40 коп. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним поверненням процентів за користування кредитом, три проценти річних у розмірі 51 920 (п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять) грн. 75 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним поверненням тіла кредиту, а також три проценти річних у розмірі 8 874 (вісім тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 29 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним поверненням процентів за користування кредитом.
Стягнути з фермерського господарства "АКО" (35113, Рівненська область, Млинівський район, село Острожець, ідентифікаційний код: 22559624) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 55 586 (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят шість) грн. 50 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У прийнятті зустрічної позовної заяви фермерського господарства "АКО" до публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укоопспілка" про стягнення 858 295 грн. 98 коп. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21 квітня 2015 року
Суддя Є.В. Павленко