"20" квітня 2015 р.Справа № 916/115/15-г
За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрАгро";
до відповідача Фермерське господарство "ОЛЕКСАНДР"
про стягнення 172627,81грн.
Суддя Гуляк Г.І.
Представники:
Від позивача: Єфтеній С.В. - довіреність;
Від відповідача: не з'явився.
Суть спору: позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрАгро", звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Фермерського господарства "ОЛЕКСАНДР" грошову суму процентів за користування чужими коштами у розмірі 165 638 гривень, пеню в сумі 3882,20 гривень та інфляційні в сумі 3107,61 гривень.
Ухвалою суду від 15.01.2015 р. порушено провадження у справі №916/115/15-г та призначено до розгляду.
Приймаючи до уваги те, що суддя Погребна К.Ф. з 11.03.2015р. перебуває на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, за розпорядженням В.о. керівника апарату господарського суду Одеської області № 305 від 11.03.2015р. призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/115/15-г
Згідно довідки про повторний автоматичний розподіл справ між суддями від 11.03.2015р., по справі № 916/115/15-г призначено суддю-доповідача - Гуляк Г.І. та ухвалою від 11.03.2015 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Представник позивача у судове засідання з'явився, позов підтримує та просить суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, причини неявки суду не повідомив, справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України.
Згідно із приписами ст.85 ГПК України в судовому засіданні 20.03.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, заслухавши пояснення представника позивача , суд встановив:
12 березня 2013 року між ТОВ «УКРАГРО» (далі - позивач) та ФГ «ОЛЕКСАНДР» (далі - відповідач) був укладений Контракт № 12/03/2013 (далі-контракт) відповідно до якого відповідач (постачальник) зобов'язується передати у власність позивача (покупця) зернові культури та насіння соняшнику (далі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар відповідно до умов даного Контракту.
Згідно п.3.2 контракту, сума передоплати складає 500 000 гривень, яку позивачем було сплачено за платіжними дорученнями №6004 від 15.03.2013 року на суму 250 000 гривень, №6005 від 18.03.2013 року на суму 50 000 гривень та №187від 18.03.2013 року на суму 200 000 гривень
Відповідно до п.3.3 контракту, товар за даним контрактом поставляється загальною кількістю 300 МТ протягом періоду з дати укладення контракту до 10 вересня 2013 року.
Відповідач зобов'язання щодо поставки Товару не виконав, Товар Позивачу не поставив та згідно п.8.5 контракту у разі прострочення поставки товару більше ніж на 5 днів, покупець вправі відмовитися від поставки товару та вимагати повернення сплачених за товар коштів.
Так відповідач згідно виписки банку від 17.09.2013 року повернув частину авансу в сумі 100 000 гривень, 19.09.2013 року повернув ще 100 000 гривень, 10.12.2013 року повернув 100 000 гривень, 16.12.2013 року повернув 100 000 гривень та 14.03.2014 року відповідач повернув ще 100 000 гривень.
Як зазначає позивач, відповідач незаконно користувався коштами позивача протягом року. Відповідно до пунктів 3.5. та 8.7. контракту, розмір плати за користування грошовими коштами покупця, виражений у процентах на рік - 48%, але відповідач проценти за користування чужими коштами не сплатив. На звертання позивача щодо повернення коштів відповідач не реагує жодним чином, на думку позивача, поведінка відповідача порушує майнові інтереси Позивача та змушує його звертатися за захистом своїх прав до суду.
Так позивачем нараховано проценти за користування чужими коштами у сумі 165 638 гривень, пеню в сумі 3882,20 гривень та інфляційні в сумі 3107,61 гривень, крім того позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у сумі 5000 гривень.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 8.7 контракту, сторони домовились, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами складає 48% у рік.
Так судом перевірено наданий позивачем розрахунок та приходить висновку про його правомірність нарахувань, розрахунок позивачем здійснено з моменту зарахування суми авансу тобто з 18 березня 2013 року та до повного повернення суми авансу тобто до 13.03.2014 року та складає 165 638 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача.
Також ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума інфляційних втрат за період прострочення з 11.09.2013 року по 28.02.2014 року складає 3107,61 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері: господарювання шляхом застосування до правопорушника господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеня.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
Право на неустойку, як зазначено у ст. 550 Цивільного кодексу України, виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Перевіривши розрахунок пені у сумі 3882,20 гривень та інфляційних збитків у сумі 3107,61 гривень, наданий позивачем, суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній частині підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Крім того, приписами статті 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати правої сторони відшкодовуються за рахунок винної.
Згідно приписів статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.
За змістом статей 44 і 48 Господарського процесуального кодексу України сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат і її розмір визначається в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, яка є адвокатом наводиться у статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно ст. 26 цього Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність;
Статтею 30 цього ж Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
В контексті цих норм, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Так як доказ наданих послуг адвокатом, судом прийнято копію договору про надання правової допомоги №2/14-с від 01.12.2014 року, докази сплати за послуги в сумі 5000 гривень, копія квитанції до прибуткового касового ордеру №0009 від 01.12.2014 року та посвідчення адвоката
У зв'язку з чим суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 5000 гривень.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
За правилами ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фермерського господарства "ОЛЕКСАНДР" (67331 Одеська область Березівський район, с. Шевченкове, вул.Степова,11, код ЄДРПОУ 25024817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрАгро" (65000, м. Одеса, вул.. Чорноморського козацтва, 115, код ЄДРПОУ 32904793) проценти за користування чужими коштами у сумі 165 638 (сто шістдесят п'ять тисяч шістсот тридцять вісім) гривень, пеню в сумі 3882 (три тисячі вісімсот вісімдесят дві) гривни 20 копійок, інфляційні в сумі 3107 (три тисячі сто сім) гривень 61 копійка, витрати на правову допомогу адвоката в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень, витрати по сплаті судового збору в сумі 3452 ( три тисячі чотириста п'ятдесят дві) гривни 60 копійок.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України..
Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.
Повне рішення складено 22 квітня 2015 р.
Суддя Г.І. Гуляк