"16" квітня 2015 р.Справа № 916/537/15-г
За позовом: державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Мілленіум 2003"
про стягнення 56 697,36 грн.
Суддя Цісельський О.В.
Представники сторін:
Від позивача: Перейма Д.О. (за довіреністю)
Від відповідача: Терещенко В.Е. (за довіреністю)
Відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва в судовому засіданні з 23.02.2015р. до 10 год. 00 хв. 12.03.2015р., з 12.03.2015р. до 12 год. 20 хв. 30.03.2015р., з 09.04.2015р. до 09 год. 20 хв. 16.04.2015р.
СУТЬ СПОРУ: позивач, державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Мілленіум 2003" 56 697,36 грн., де 42 748,80 грн. - борг, 5 196,05 грн. - пеня, 2 992,42 грн. - штраф, 736,82 грн. - 3% річних, 5 023,27 грн. - інфляційних збитків.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.02.2015р. позовну заяву (вх.№565/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/537/15-г та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Письмове клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи (вх.№2-1872/15 від 09.04.2015р.) судом задоволено, у зв'язку з чим, строк розгляду справи було продовжено до 24.04.2015р.
16.04.2015р. позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (вх.№2-2095/15), згідно якої просить суд стягнути з відповідача 42 748,80 грн. - боргу, 5 196,05 грн. - пені, 2 992,42 грн. - штрафу, 1 000,34 грн. - 3% річних, 14 715,96 грн. - інфляційних збитків, яка судом прийнята до розгляду.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№4784/15 від 23.02.2015р.).
В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
01 квітня 2014р. між державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (Порт) та товариством з обмеженою відповідальністю "Мілленіум 2003" (Сервітуарій) було укладено договір майнового сервітуту (користування бетонованим майданчиком) №104-0, згідно умов п.1.1. якого, Порт, на визначених цим Договором умовах, надає Сервітуарію право обмеженого користування належним Порту частиною бетонованого майданчику загальною площею 100 м2, розташованого на 5-му терміналі Іллічівського морського торговельного порту (інвентарний №4646), далі за текстом - майно, відповідно до план схеми, що зазначена у Додатку №1 доданого Договору та є його невід'ємною частиною.
У відповідності до п.1.2. Договору право користування Сервітуарієм майданчиком обмежується установкою автомобільних ваг для виконання зважувальних робіт силами і засобами Сервітуарія.
Пунктом 1.4. Договору встановлено, що строк сервітуту - з моменту набрання чинності Договором і до 31.07.2014р. строк сервітуту може бути продовжено або достроково припинено за взаємною згодою Сторін.
Відповідно до п.п.2.1., 2.3., Договору плата за сервітут становить 3,50 грн./м2 на добу з урахуванням ПДВ. Сторони щомісяця підписують акт наданих послуг. Прийом-передача акту для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженим представникам під особистий підпис. Сервітуарій зобов'язаний не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, направити до Порту уповноваженого представника для отримання екземплярів акту наданих послуг та повернути Порту підписаний та засвідчений власною печаткою належний Порту екземпляр акту. У разі невиконання Сервітуарієм зазначених зобов'язань акт наданих послуг вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документу, підписаного Сервітуарієм. При цьому, у разі неотримання Сервітарієм за його вини акту наданих послуг, належний йому екземпляр акту надсилається Портом на адресу Сервітуарія рекомендованим листом.
Згідно п.2.4. Договору оплата сервітуту здійснюється щомісяця, протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку.
Зі змісту п.4.3. Договору вбачається, що за затримку розрахунку (несвоєчасну оплату платежу) Сервітуарій сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми належного платежу за кожний день затримки. За прострочення платежу понад 15 днів Сервітуарій сплачує Порту штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.
Цей Договір набуває чинності з дня його укладення і діє до 31.07.2014р., а в частині розрахунків - до повного їх здійснення. Строк дії Договору може бути продовженого або достроково припинення за взаємною згодою сторін. Договір також може бути припинено на вимогу Порту в порядку, передбаченому п.7.3. Договору (п.7.1. Договору).
На виконання умов вищезазначеного договору, позивачем були направлені на адресу відповідача для подальшої оплати рахунки №Пр/15354 від 31.07.2014р. на суму 10 862,40 грн., №Пр/12 053 від 30.06.2014р. на суму 10 512,00 грн., №Пр/10 164 від 31.05.2014р. на суму 10 862,40 грн., №Пр/7928 від 30.04.2014р. на суму 10 512,00 грн. (докази направлення наявні в матеріалах справи).
Проте, як зазначає позивач, відповідач (Сервітуарій) виставлені рахунки не оплатив у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 42 748,80 грн.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором майнового сервітуту (користування бетонованим майданчиком) №104-0 в частині оплати виставлених рахунків і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 3 ст.18 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту
Відповідно до ч.1 ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Адміністрація як особа, у господарському віданні якої знаходиться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.
Відповідно до положень ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Статтею 406 Цивільного кодексу України визначені випадки припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193).
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів закону та вищенаведеного договору, договірні зобов'язання в частині здійснення оплати в сумі 42 748,80 грн. не виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 42 748,80 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сама заборгованості, встановлена судом в розмірі 42 748,80 грн.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 000,34 грн., інфляційних збитків в розмірі 14 715,96 грн., пені в розмірі 5 196,05 грн., штрафу в розмірі 2 992,42 грн.
У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.
Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в річних в сумі 1 000,34 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних збитків, суд зазначає наступне:
Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Перевіривши розрахунок позивача інфляційних збитків, судом встановлено, що його здійснено належним чином, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача слід стягнути суму інфляційних збитків в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 14 715,96 грн.
Оцінюючи вимоги про стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне:
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Оцінюючи вимоги про стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне:
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).
Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу у відповідності до приписів договору пеню в сумі 2 780,07 грн. та штраф в розмірі 4 234,20 грн., при цьому судом встановлено що надані позивачем розрахунки пені та штрафу здійснені належним чином.
Відповідно до ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 ЦК України, встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує те, що з пояснень представників сторін, судом встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, прострочка відповідача по розрахункам з позивачем виникла із-за фінансових труднощів, та оскільки, на думку суду, пеня та штраф - це фінансові санкції, спрямовані на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суд вважає за доцільне зменшити розмір неустойки (штрафу та пені), яку слід стягнути з відповідача на користь позивача пеню та встановити її в розмірі 500,00 грн. та штраф в розмірі 500,00 грн.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", у зв'язку з чим стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Мілленіум 2003" на користь позивача підлягає 42 748,80 грн. - боргу, 500,00 грн. - пені, 500,00 грн. - штрафу, 1 000,34 грн. - 3% річних, 14 715,96 грн. - інфляційних збитків. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє.
Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 1 827,00 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" - задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мілленіум 2003" (68000, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Леніна, буд. 5-Р, код ЄДРЮОФОП 32429363) на користь державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (68001, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Праці, 6, код ЄДРЮОФОП 01125672) 42 748 (сорок дві тисячі сімсот сорок вісім) грн. 80 коп. - боргу, 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. - пені, 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. - штрафу, 1 000 (одна тисяча) грн. 34 коп. - 3% річних, 14 715 (чотирнадцять тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 96 коп. - інфляційних збитків, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат на оплату судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України
Повний текст рішення складено 21 квітня 2015 р.
Суддя О.В. Цісельський