ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.04.2015Справа №910/4184/15-г
За позовом Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві
до Національного музею Тараса Шевченка
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство культури України
про стягнення 367 389, 60 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Терещенко В.М.
від відповідача: Больба О.В.
від третьої особи: Дзюба І.Ю.
Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного музею Тараса Шевченка про стягнення витрат на організацію та здійснення охорони об'єктів відповідача з 01.05.2013р. по 31.12.2013 р. за договором № 249-Д/2013/Шв/Крп від 04.12.2013 р. у розмірі 367 389, 60 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2015 р. порушено провадження у справі № 910/4184/15-г призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.03.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2015 р. залучено до участі у розгляді даної справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство культури України.
У процесі провадження у справі відповідач подав заяву про припинення провадження у справі, у якій зазначає, що 04.11.2014 р. припинено провадження у справі № 910/21198/14 за позовом Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві до Національного музею Тараса Шевченка, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство культури України про визнання факту надання послуг та зобов'язання укласти договір в частині розгляду вимог про визнання факту надання Управлінням Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві послуг з організації та здійснення охорони Національного музею Тараса Шевченка за адресою: бульвар Шевченка, 12 та провулок Тараса Шевченка, 8-а в місті Києві в період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. на загальну суму понесених позивачем витрат у розмірі 401 423, 65 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 66 903, 94 грн.
В обґрунтування свого клопотання відповідач зазначає, що предметом позову у справі № 910/21198/14 було визнання факту надання позивачем послуг зі здійснення охорони за період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. на загальну суму 401 423, 65 грн. та зобов'язання відповідача укласти договір на вказану суду, в той час як у даній справі заявлені вимоги про стягнення витрат на організацію та здійснення охорони об'єкта у сумі 367 389, 60 грн. в період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р., тобто позов поданий з тих же підстав.
Розглянувши вищевказане клопотання відповідача, суд відмовив у його задоволенні з тих підстав, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Під предметом позову слід розуміти певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення та яка кореспондує із встановленими законом способами захисту порушених прав.
Водночас, суд відзначає, що предметом позову у справі № 910/21198/14 є визнання певних фактів та зобов'язання вчинити дій, в той час як в межах справи № 910/4184/15-г розглядаються вимоги Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про стягнення з Національного музею Тараса Шевченка заборгованості з підстав порушення останнім зобов'язань зі сплати послуг, тобто предмет спору у вказаних справах не є тотожнім, а відтак - відсутні обумовлені п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підставами для припинення провадження у справі.
Позивач подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що факт надання позивачем послуг з охорони у 2013 році підтверджується листами відповідача та актом підтвердження надання послуг працівниками Шевченківського районного управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, розрахунок заборгованості проведений з цінами, що погоджені сторонами при укладенні договору від 04.12.2013 р. № 249-Д/2013/ШВ/Крп.
Нормативно обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на ст. 629, 610, 612 Цивільного кодексу та ст. 193, 218 Господарського кодексу України.
Також 06.04.2015 р. Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві подало заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача витрати на організацію та здійснення охорони об'єктів відповідача в період з 01.05.2013 р. до 31.12.2013 р. у розмірі 401 423, 62 грн.
При цьому, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на приписи ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України якими передбачено порядок та підстави відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язань, а також ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідально до якої завдана шкода підлягає відшкодуванню особо, яка її завдала.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п.п. 3.10., 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Як вбачається зі змісту заяви Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, останнім збільшено розмір заявлених позовних вимог, тобто кількісні показники за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, у зв'язку з чим суд вважає за доцільне прийняти її до розгляду та задовольнити.
Відповідач подав відзив на позову заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що між сторонами відсутній договір на суму відшкодування, в той час як розрахунки за надані позивачем послуги здійснювались на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України в межах кошторису на 2013 рік, затвердженого Міністерством культури України та за рахунок власних надходжень.
Крім того, відповідач відзначає, що договір від 04.12.2013 р. № 249-Д/2013/ШВ/Крп не може вважатись продовженим, оскільки ним чітко визначений строк надання послуг з 25.02.2013 р. до 30.04.2012 р., його умови сторонами виконані у повному обсязі та заборгованість за вказаним договором у Національного музею Тараса Шевченка станом на 31.12.2013 р. відсутня.
Також відповідач вказує, що листування між сторонами, на яке посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог не свідчить про продовження договірних відносин, оскільки у своїх листах Національний музей Тараса Шевченка неодноразово попереджав про відсутність державних асигнувань та, відповідно, змоги оплачувати послуги з охорони та, при цьому, ані в листах, ані в актах не було погоджено істотні умови договору.
Національний музей Тараса Шевченка зазначає, що охорона музеїв не відноситься до захищених статей видатків загального фонду бюджетів та вирішення питання щодо охорони музейних закладів, своєчасності планування та обсягів виділення фінансування для забезпечення виконання державних завдань з питань організації та здійснення охорони музею належить до компетенції Міністерства культури України.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи, в усному порядку заявив що заперечує проти позову.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 15.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -
За твердженням позивача Управлінням Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві протягом 2013 року здійснювались заходи з охорони Національного музею Тараса Шевченка на підставі укладених договорів № 94-Д/2012/Шв/Крп від 21.03.2012 р. та № 249-Д/2013/Шв/Крп від 04.12.2013 р.
При цьому, позивач зазначає, що в період з 01.01.2013 р. до 02.03.2013 р. охорона Національного музею Тараса Шевченка здійснювалась на підставі договору № 94-Д/2012/Шв/Крп від 21.03.2012 р., а в період з 25.02.2013 р. до 30.04.2013 р. - на підставі договору № 249-Д/2013/Шв/Крп від 04.12.2013 р. та на виконання умов вказаних договорів відповідачем оплачено послуги з охорони музею за період з 25 лютого по 30 квітня 2013 року по технічній охороні та з 26 березня по 30 квітня 2013 року по фізичній охороні.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що з 01.05.2013 р. відповідач, посилаючись на відсутність фінансування, послуги з охорони не сплачував, в той час як фактично відповідні послуги у 2013 році Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві продовжувало надавати, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. на суму 401 423, 65 грн.
Листом від 08.10.2013 р. № 486/014 відповідач повідомив позивача про намір застосувати процедуру закупівлі послуг охорони на 2013 рік (з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р.) в одного учасника, - позивача та просив позивача надати належним чином оформлені та завірені документи для проведення процедури закупівлі в одного учасника до договору на надання послуг у сфері охорони громадського порядку і безпеки на 01.10.2013 р.
04.11.2013 р. Управлінням Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві опубліковано оголошення про проведення процедури закупівлі на суму 886 146, 01 тис. грн., у т.ч. ПДВ - 147 691, 00 грн.
10.11.2013 р. головою комісії з конкурсних торгів Національного музею Тараса Шевченка відповідача було надано позивачу повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника та визначено, що кінцевий строк укладення договору про закупівлю - 06.12.2013 р.
Однак, як зазначається сторонами, в подальшому відповідний договір між сторонами не укладався.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, листом від 08.07.2014 р. № 24/9-2413/Ан позивач направив позивачу проект договору про надання послуг у сфері охорони громадського порядку та безпеки на об'єктах музею на 2013 рік на розгляд та підписання.
Листом від 15.07.2014 р. відповідач повідомив позивача про те, що музей не може підписати договір за 2013 рік, оскільки відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України він, як бюджетна установа, може брати бюджетні зобов'язання лише в межах затверджених кошторисних призначень. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що усі надходження та витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони здійснені, що визначено ст. 57 Бюджетного кодексу України.
Нормативно обґрунтовуючи позов, Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві посилається на норми ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України відповідно до яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено, а також приписи ст. 1166 Цивільного кодексу України, за якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При цьому, позивач зазначає, що у зв'язку з бездіяльністю відповідача щодо планування видатків на охорону у 2013 році, позивачу було нанесено матеріальну шкоду у вигляді понесених витрат на організацію та здійснення заходів охорони в період з 01.05.2013 р. до 31.12.2013 р. на загальну суму у розмірі 401 423, 62 грн., які позивач просить стягнути в судовому порядку.
В той же час, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення Національним музеєм Тараса Шевченка приписів ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України відповідально до яких договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615 "Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності", Державна служба охорони є підпорядкованою Міністру внутрішніх справ єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ, яка складається з управлінь, відділів Державної служби охорони при головних управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях та м. Севастополі та підпорядкованих їм підрозділів охорони: міських, районних, міжрайонних відділів, відділень, підрозділів воєнізованої охорони та охоронних підрозділів, стройових підрозділів міліції охорони, спеціальних підрозділів "Титан", інкасації та груп затримання, пунктів централізованого спостереження, у тому числі на окремих об'єктах, а також установ та навчальних закладів професійної підготовки працівників охорони. Державна служба охорони створена для здійснення заходів щодо охорони нерухомих об'єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації на договірних засадах в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п. 3 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615 одним із основних завдань Державної служби охорони є здійснення за договорами заходів щодо охорони особливо важливих об'єктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, інших об'єктів, вантажів, інкасації, перевезення, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації в порядку, встановленому законодавством.
У відповідності з Переліком об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615, до об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами відносяться, зокрема, державні музеї, картинні галереї, історико-культурні заповідники, інші важливі об'єкти культури, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення.
Згідно з ч. ч. 3, 7 ст. 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Тож, виходячи з вищенаведеного, охорона Національного музею Тараса Шевченка має здійснюватись виключно на договірній основі.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
В той же час, у даному випадку відповідачем не було прийнято пропозиції позивача щодо укладення договору та не вчинялись дії, які б свідчили про виникнення між сторонами договірних відносин відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим доводи позивача про продовження договірних відносин між ним та Національним музеєм Тараса Шевченка на підставі листування, суд визнає необґрунтованими.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про музеї та музейну справу" визначено, що держава гарантує забезпечення охорони музеїв державної та комунальної форм власності.
При цьому, відповідно до Указу Президента України від 22.03.2010 р. № 89/2000 "Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв України" Кабінету Міністрів України доручено заборонити зняття охорони з музеїв, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення.
Порядок організації охорони пам'яток Музейного фонду України, історичних та культурних цінностей загальнодержавного значення, які зберігаються в державних музеях, історико-культурних заповідниках, інших важливих об'єктах культури, незалежно від їх виду, форм власності і відомчого підпорядкування, підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, а також головні вимоги до технічної укріпленості приміщень об'єктів культури, місць розміщення особливо цінних експонатів та до технічного оснащення приміщень об'єктів культури засобами охоронної, пожежної та тривожної сигналізації, визначено Інструкцією з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших об'єктів культури підрозділами Державної служби охорони при МВС України, затвердженої спільним Наказом МВС України та Міністерства культури і мистецтв України № 846/489 від 30.07.2004 р.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.
Умови, порядок та процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно цим Законом, крім випадків, передбачених цим Законом.
Національний музей Тараса Шевченка є бюджетною установою, а отже, закуповуючи товари і послуги в обсягах, визначених ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель", він зобов'язаний дотримуватися відповідної процедури закупівлі, визначеної ст. 12 Закону.
За приписами ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" в редакції, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір про закупівлю укладається в письмовій формі, а у разі здійснення закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону - у формі електронного документа, відповідно до положень Цивільного та Господарського кодексів України, законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно зі ст. 42 Закону України "Про здійснення державних закупівель" договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону, а також у разі його укладення з порушенням строків, передбачених абзацами третім, четвертим частини другої статті 31, абзацом четвертим частини п'ятої статті 36 абзацом першим частини третьої статті 39 та статтею 39-10 цього Закону, крім випадку порушення зазначених строків у зв'язку з оскарженням процедури закупівлі.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України "Про здійснення державних закупівель" було визначено, що замовник укладає договір про закупівлю з учасником, пропозицію конкурсних торгів якого було акцептовано, не пізніше ніж через 30 днів з дня акцепту пропозиції відповідно до вимог документації конкурсних торгів та акцептованої пропозиції. З метою забезпечення права на оскарження рішень замовника договір про закупівлю не може бути укладеним раніше ніж через 14 днів з дати публікації у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів.
Таким чином, договір про закупівлю з учасником, пропозицію конкурсних торгів якого було акцептовано має бути укладений замовником не пізніше ніж через 30 днів з дня акцепту пропозиції.
Судом встановлено, що договір у передбаченому законом порядку щодо надання послуг з охорони на період з 01.05.2013 р. до 31.12.2013 р. сторонами не укладений.
Тож, виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що відносини сторін щодо надання послуг з охорони у період з 01.05.2013 р. до 31.12.2013 р. не врегульовані відповідним договором, укладеним за правилами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про здійснення державних закупівель", суд визнає необґрунтованими посилання позивача на порушення відповідачем приписів ст. ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України в обґрунтування заявлених вимог.
Що ж до тверджень позивача про понесення ним понесених витрат на організацію та здійснення заходів охорони Національного музею Тараса Шевченка в період з 01.05.2013 р. до 31.12.2013 р. на загальну суму у розмірі 401 423, 62 грн. бездіяльності відповідача щодо планування видатків на охорону у 2013 році, суд відзначає, що відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
В той же час, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Тож, для відшкодування збитків слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії, в той час як відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
В той жне час, заявлена до стягнення позивачем сума не може бути кваліфікована як збитки у розумінні ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Тож, здійснивши оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявлених грошових коштів та, відповідно, необґрунтованість позову.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 20.04.2015 р.
Суддя Пригунова А.Б.