ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.04.2015Справа №910/3535/15-г
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "АЛЬФАРУС"
до: публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Київ" про: стягнення 68 203,89 грн.
Суддя: Шкурдова Л.М.
Представники:
від позивача: Миськів С.О. - пред.по дов.
від відповідача: не з'явився
Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "АЛЬФАРУС" до публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Київ" про стягнення 68 203,89 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2015 року порушено провадження у справі №910/3535/15-г.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором банківського рахунку №01-Т-02600/22 від 22.03.2011р.
25.03.2015 року від відповідача надійшли пояснення по справі, в яких банк просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, враховуючи те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2015 року № 128 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №39 від 24.02.2015 року, згідно з яким в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а відтак, враховуючи положення ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації примусове стягнення коштів банку не здійснюється.
У судовому засіданні 21.04.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Враховуючи наявність доказів належного повідомлення відповідача про час і місце проведення судового засідання, відсутність доказів неможливості прибуття в судове засідання представника відповідача, надходження від відповідача пояснень по справі, достатність матеріалів для прийняття рішення по суті, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -
22 березня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «АЛЬФАРУС» (клієнт) та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ» (банк) укладено Договір № 01-Т-02600/22 банківського рахунку від 22.03.2011 року (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору банк здійснює обслуговування поточного(-их) рахунка(-ів) Клієнта, що використовується(-ються) для зберігання грошових коштів (в національній валюті України, та/або в іноземних валютах) та здійснення усіх видів операцій, у відповідності з чинним законодавством України, в національній валюті України, та/або в іноземних валютах, а саме: № 2600.2.16.20165.01 /980.
Згідно з п.2.1.1. Договору банк зобов'язаний проводити комплексне обслуговування Рахунків Клієнта та здійснювати за дорученням Клієнта розрахункові та касові операції у відповідності з чинним законодавством України.
Відповідно до п.2.1.9. Договору банк зобов'язаний приймати до виконання розрахункові та касові документи Клієнта за умови, якщо сума цих документів не перевищує залишок грошових коштів на відповідному Рахунку.
Відповідно до п.8.4. Договору дійсний договір може бути розірвано, а рахунок закрито на підставі заяви клієнта.
Позивачем надано відповідачу заяву №04/09/14 від 26.09.2014 року про розірвання договору банківського рахунку та закриття рахунків позивача.
Листом №04/09/14 від 26.09.2014 позивачем було надано банку на виконання платіжне доручення №2599 від 26.09.2014р. на суму 66 895,54 грн.
Листом від 02.10.2014 року відповідач повідомив позивача про невиконання платіжного доручення №2599 від 26.09.2014р., у зв'язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку банку та взяття на облік на позабалансовому рахунку розрахункового документу «Документи клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані в строк з вини банку».
Листом від 03.10.2014 року за вих. № 08.1.2/1452 відповідач повідомив про неможливість закрити рахунок позивача.
Позивач вказує, що 03.02.2015 року він надав банку платіжне доручення № 2600 на суму 1308,35 грн., до виконання, яке відповідачем виконано не було.
Невиконання банком платіжних доручень позивача стало підставою звернення позивача з позовом до суду.
Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Постановою правління Національного банку України від 24 лютого 2015 року № 128 ПАТ «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №39 від 24.02.2015 року розпочато процедуру виведення публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ» з ринку та запроваджено тимчасову адміністрацію з 25.02.2015 року.
Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Пунктом 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Згідно з частиною 2 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, відповідно до п. 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Отже, враховуючи викладене та положення ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, зобов'язання щодо стягнення з відповідача 68 203,89 грн є майновим зобов'язанням.
Тому, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Тому, враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 68 203,89 грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2, 3 ст.49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено: 23.04.2015.
Суддя Шкурдова Л.М.