ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.04.2015Справа №910/2650/15-г
За позовом Публічного акціонерного товариства «Унікомбанк»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімзбут»
про визнання недійсними банківських гарантій
Суддя Яковенко А.В.
Представники сторін:
від позивача -Вітів М.Б. дов. №21-01/15-01 від 21.01.2015р.
від відповідача -не з'явився
Позивач - Публічне акціонерне товариство «Унікомбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімзбут» про визнання недійсними банківських гарантій, крім того просив судові витрати у розмірі 2 436,00 грн. також покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору банківської гарантії № БГ-05/2013 від 19.02.2013, договору банківської гарантії № БГ-08/2013 від 26.04.2013, позивачем було видано банківську гарантію № БГ-05/2013 від 19.02.2013 та банківську гарантію № БГ-08/2013 від 26.04.2013, які, на думку позивача, суперечать вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 порушено провадження у справі №910/2650/15-г та призначено розгляд вказаної справи на 23.03.2015.
10.03.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі №910/2650/15-г від 10.02.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 розгляд справи №910/2650/15-г відкладався на 06.04.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судове засідання 06.04.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представники відповідача у судові засідання, призначені на 23.03.2015 та 06.04.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/2650/15-г від 10.02.2015 не виконали, заяв та клопотань не подавали.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, відповідно до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/2650/15-г.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 06.04.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Між Публічним акціонерним товариством «Унікомбанк» (далі - Гарант, Банк, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрохімзбут» (далі - Принципал, Відповідач) укладено Договір про надання банківської гарантії №БГ-05/2013 від 19.02.2013 (далі - Договір №БГ-05/2013) та Договір про надання банківської гарантії №БГ-08/2013 від 26.04.2013 (далі - Договір №БГ-05/2013).
Відповідно до пункту 2.1 Договору №БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 Гарант у забезпечення належного виконання Принципалом своїх зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сокар Україна» (далі - Бенефіціар) (код ЄДРПОУ 37037544), що знаходиться за адресою: 04080, Україна, м. Київ, вул. Юрківська, буд. 28, оф. 3, зобов'язується протягом двох робочих днів з дати виконання Принципалом умов пунктів 2.2, 4.1.1, 5.1.1 цього Договору надати Бенефіціару банківську гарантію (далі - гарантія).
Пунктом 2.2. вказаних Договорів передбачено, що виконання Принципалом своїх зобов'язань щодо відшкодування суми, яка може бути сплачена Гарантом за гарантією забезпечується всім майном та коштами Принципала відповідно до чинного законодавства України.
У пункті 3.1. Договору № БГ-05/2013 визначено, що гранична сума відповідальності за Гарантією, що надається згідно з п. 2.1 цього Договору, складає 4 000 000,00 грн.
У пункті 3.1. Договору № БГ-08/2013 визначено, що гранична сума відповідальності за Гарантією, що надається згідно з п. 2.1 цього Договору, складає 10 000 000,00 грн.
Пунктом 3.2 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 сторони погодили, що Гарантією за цим Договором забезпечено виконання Принципалом зобов'язань, які виникають за Договором постачання нафтопродуктів №521-2012 від 29.10.2012 зі змінами та доповненнями, укладеним між Принципалом та Бенефіціаром (далі - Договір постачання), зокрема: якщо Принципал, як Покупець по Договору постачання, не виконав своїх зобов'язань і не здійснив оплату за товар на підставі виставленого Бенефіціаром, як Постачальником по Договору постачання, рахунку для сплати та/або на умовах додаткових угод до Договору постачання.
Згідно з пунктом 3.3 Договору №БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 сума гарантії, визначена в пункті 3.1 цього Договору, перераховується на рахунок Бенефіціара за умови отримання Гарантом від Бенефіціара (банка Бенефіціара) письмової вимоги Бенефіціара про необхідність здійснення такого платежу з обов'язковим наданням оригіналів документів, що підтверджують невиконання принципалом своїх зобов'язань, визначених пунктом 3.2 цього Договору, разом із карткою із зразками підписів та відбитком печатки Бенефіціара, завіреної нотаріально.
Пунктом 3.4 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 від 26.04.2013 передбачено, що у разі настання гарантійного випадку, а саме - невиконання Принципалом своїх зобов'язань перед Бенефіціаром, визначених пунктом 3.2. цього Договору, Гарант відповідає перед Бенефіціаром в межах суми, визначеної пунктом 3.1 цього Договору.
У відповідності до пункту 3.5 вказаних Договорів строк дії гарантії - до 31.12.2013.
Відповідно до пункту 3.6 та пункту 3.7 Договору №БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013, надання Гарантії відбувається шляхом її передачі на паперовому носії безпосередньо Принципалу для подальшого надання Бенефіціару. Гарантія вважається чинною з дати її передачі бенефіціару. Якщо гарант не отримав протягом строку дії гарантії від банку Бенефіціара або від Бенефіціара відмову про прийняття умов гарантії, то ця Гарантія вважається прийнятою.
Пунктом 3.8 Договору №БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 визначено, що зобов'язання Гаранта за Гарантією припиняються достроково у випадку відмови бенефіціара від своїх прав за Гарантією шляхом її повернення Гаранту або шляхом подання Гаранту письмової заяви про звільнення його від відповідальності за Гарантією.
Сторони погодили, що Гарант зобов'язаний за умови належного виконання Принципалом п.п. 4.1.1. та п.п. 5.1.1. Договору надати Принципалу Гарантію в забезпечення належного виконання Принципалом своїх зобов'язань, визначених п. 3.2. Договору (п. 4.3.1. Договору №БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013)
Пунктом 7.3 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 визначено, що питання, за якими сторони не дійшли згоди, вирішуються відповідним судом у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначає що у виданих ним банківських гарантіях відсутні реквізити: назва банку Бенефіціара - його назва та адреса, SWІFT-код (BІC kod) або номер телекса; умови, за яких можна вносити зміни до тексту гарантії принципалом, бенефіціаром, банком-гарантом, що є, на думку, останнього, порушенням п. 3 глави 2 розділу ІІ Постанови НБУ «Про затвердження положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах» від 15.12.2014 за №639, у зв'язку з чим указані банківські гарантії є недійсними в силу положень ст. 203 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Згідно з пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсним» №11 від 29.05.2013, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Виходячи зі змісту статей 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Одним із видів фінансових послуг є надання гарантії.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», з урахування змісту Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, гарантія, як фінансова послуга, надається суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (далі - Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України №639 від 15.12.2004, гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.
Відповідно до пунку 4 глави І розділу ІІ Положення заява про надання гарантії обов'язково має містити такі реквізити:
- назву та місцезнаходження банку-гаранта або умови визначення банку-гаранта банком-контргарантом;
- назву документа - «Заява про надання гарантії»;
- дату складання та номер заяви про надання гарантії (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами). Цю дату може зазначати банк-гарант;
- повну або скорочену назву принципала, що збігається з назвою, яка зазначена ним у картці, із зразками підписів і відбитка печатки [для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові та документ, що її засвідчує (серія, номер, дата, ким виданий, місце проживання)], його місцезнаходження;
- назву національної валюти або іноземної валюти, в якій надається гарантія, словами та цифровий або літерний код іноземної валюти відповідно до Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 за №34 (v0521500-98) (у редакції постанови Правління Національного банку України від 02.10.2002 за №378 (z0841-02), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.2002 за N 841/7129), зі змінами (далі - Класифікатор);
- суму гарантії цифрами та словами;
- номер договору або іншого документа, який згідно із законодавством України має силу договору (за наявності), або посилання на реквізити тендерної документації про проведення тендера, де передбачено основне зобов'язання;
- назву бенефіціара (для бенефіціара фізичної особи - прізвище, ім'я, по батькові), його місцезнаходження або місце проживання (за наявності такої інформації);
- назву банку бенефіціара - його назву та місцезнаходження, SWIFT-код (BIC kod) або номер телекса (зазначається за потребою);
- вид гарантії;
- умови гарантії;
- строк дії гарантії;
- посилання на Уніфіковані правила для гарантій за вимогою, розроблені Міжнародною торговою палатою (публікація Міжнародної торгової палати №458), або інші міжнародні документи (за потребою);
- відбиток печатки, якщо заява подається на паперовому носії, підписи відповідальних осіб принципала (зазначаються відповідно до пункту 3 цієї глави), які зазначені ним у картці із зразками підписів і відбитком печатки (для фізичної особи, яка її не має, - лише її підпис).
Судом встановлено, що між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про надання банківської гарантії №БГ-05/2013 від 19.02.2013 та Договір про надання банківської гарантії №БГ-08/2013 від 26.04.2013, на підставі яких Позивачем було надано відповідні гарантії № БГ-05/2013 та № БГ-08/2013.
Приписами п. 3 глави 2 розділу ІІ Положення встановлено, що гарантія має містити такі реквізити:
- назву документа - «Гарантія»;
- номер, дату та місце складання;
- повну або скорочену назву принципала, що збігається з назвою, яка зазначена ним у картці із зразками підписів і відбитка печатки [для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові та документ, що її засвідчує (серія, номер, дата, ким виданий, місце проживання)], його місцезнаходження;
- назву валюти, в якій надається гарантія, словами та цифровий або літерний код іноземної валюти відповідно до Класифікатора;
- суму гарантії цифрами та словами і валюту платежу;
- дату, номер і назву (у разі наявності таких реквізитів) договору або іншого документа, який згідно із законодавством України має силу договору (за наявності), або посилання на тендерну документацію про проведення тендера, в яких передбачена вимога щодо надання гарантії;
- назву бенефіціара (для бенефіціара фізичної особи - прізвище, ім'я, по батькові), його місцезнаходження або місце проживання (за наявності такої інформації);
- назву банку бенефіціара - його назву та адресу, SWIFT-код (BIC kod) або номер телекса (зазначається за потребою);
- назву банку-гаранта;
- термін дії або строк дії гарантії чи обставини, за яких строк дії гарантії вважається закінченим;
- умови, за яких надається право вимагати платіж;
- умови щодо зменшення/збільшення суми гарантії (у разі потреби);
- умови, за яких можна вносити зміни до тексту гарантії принципалом, бенефіціаром, банком-гарантом;
- підпис і відбиток печатки банку-гаранта (у разі оформлення та надання гарантії на паперовому носії) або електронні цифрові підписи (у разі надання гарантії за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», «телефонний банкінг»;
- інші умови.
До того ж, згідно з п. 4. глави 2 розділу ІІ Положення гарантія, яка надана на користь іншого банку бенефіціара, надсилається у формі повідомлення безпосередньо на його адресу з проханням підтвердити її отримання, а копія цієї гарантії передається принципалу, який подав заяву про її надання.
Як зазначалося раніше, відповідно до п.п. 3.6.-3.7. Договору №БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013, надання Гарантії відбувається шляхом її передачі на паперовому носії безпосередньо Принципалу для подальшого надання Бенефіціару.
Таким чином, зазначення у банківській гарантії, як обов'язкового реквізиту, назви банку бенефіціара - його назви та адреси, SWIFT-коду (BIC kod) або номеру телекса, не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки цей реквізит указується «За потребою».
Крім того, відповідно до укладених Договорів про надання гарантії (до п.п. 3.6.-3.7. Договору №БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013) визначається зовсім інший порядок передачі гарантії, як то передбачено п. 4. глави 2 розділу ІІ Положення, згідно якого банк-бенефіціара є сполучною ланкою гарантійних правовідносин.
Як на підставу визнання виданих банківських гарантій недійсними Банк посилається на відсутність положення про умови, за яких можна вносити зміни до тексту гарантії принципалом, бенефіціаром, банком-гарантом.
Разом з тим, зі змісту оспорюваних гарантій вбачається, що по всім іншим питанням, які не передбачені цією Гарантією, Гарант, Бенефіціар, Принципал керуються чинним законодавством України, що дає підстави для здійснення висновку, про дотримання усіх необхідних вимог чинного законодавсва.
При цьому, суд відмічає, що вдповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсним» №11 від 29.05.2013 за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. На виняток з цього правила відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»). При цьому вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 названого Закону істотної умови суд має застосовувати цю ж норму у редакції, що була чинною на момент укладення договору, а не на момент його державної реєстрації.
Крім того, згідно з ч.ч. 1-2 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви зобов'язання виникає в той момент і в тому місці, коли і де зобов'язання залишає сферу контролю відповідного гаранта/емітента. Зобов'язання може бути видано у будь-якій формі, яка дозволяє забезпечити повну реєстрацію тексту зобов'язання і здійснити перевірку автентичності його джерела за допомогою загальновідомих засобів або процедури, узгодженою між гарантом/емітентом і бенефіціаром.
При цьому, згідно ст. 14 вищенаведеної Конвенції при виконанні своїх зобов'язань гарант/емітент діє добросовісно і виявляє розумну обачливість, належним чином враховуючи загальновизнані стандарти міджнародної практики незалежних гарантій або резервних акредитивів. Гарант/емітент не може бути звільнений від відповідальності за недобросовісні дії або грубу необережність.
Судом враховуються положення чинного законодавства, відповідно до якого банківська гарантія надається на виконання договору про надання гарантії безпосередньо самим гарантом і є за своєю правовою природою одностороннім абстрактним правочином, що свідчить про відсутність можливості впливу сторонніх осіб, включаючи самого принципала та бенефіціара, на процес видачі банківської гарантії.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Водночас, частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами порушення своїх прав та необхідність їх захисту.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З огляду на положення статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси господарюючих суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається цим кодексом, іншими законами.
Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.
Даної правової позиції притримується також Вищий господарський суд України у постанові від 07.11.2012 року у справі № 5011-54/5770-2012.
Слід зазначити, що, захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.
Таким чином, в даній справі, право Позивача взагалі не є порушеним, оскільки саме він безпосередньо та одноособово видавав банківські гарантії, які є самостійними односторонніми абстрактними правочинами, на виконання вимог Договору №БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Відповідач взагалі не порушував прав і охоронюваних законом інтересів Позивача.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про недійсність банківських гарантій, виданих Банком на виконання Договору №БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013, а й про сам факт порушення прав Банку зі сторони Принципала.
Суд приходить до висновку, що Позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких банківські гарантії № БГ-05/2013 та № БГ-08/2013, мають бути визнані недійсними. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірні правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторони, а волевиявлення Банку є вільне і відповідає його внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Унікомбанк» про визнання недійсними банківської гарантії №БГ-05/2013 від 19.02.2013 та банківської гарантії №БГ-08/2013 від 26.04.2013 задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, у якому відмовлено у задоволенні позовних вимог, покладаються на Позивача.
За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, 82-85,Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
3. Дата складання повного тексту рішення 22.04.2015.
Cуддя А.В.Яковенко