ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.04.2015Справа №910/4015/15-г
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»
до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»
про стягнення 48036 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача - Томін О.О. (представник за довіреністю);
від відповідача - Мезецький М.С. (представник за довіреністю).
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (далі - Відповідач) заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в розмірі 48036 грн., оскільки Відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував Позивачу матеріальну шкоду, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП.
На запит суду в порядку ст. 65 ГПК України від МТСБУ надійшла інформація по полісу обов'язкового страхування № АІ/3666599.
Позивачем через канцелярію суду 14.04.2015 було подано заяву «про збільшення позовних вимог», у якій, окрім вимог про стягнення 48036 грн. відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, Позивач також заявляє вимоги про стягнення з Відповідача 5187,89 грн. втрат від інфляції та 4216,64 грн. пені.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті - змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.
У пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України та зазначені в цій постанові.
Таким чином, «збільшуючи» позовні вимоги у заяві від 14.04.2015, Позивач фактично заявив додаткові вимоги, які не заявлялися раніше: про стягнення з Відповідача 5187,89 грн. втрат від інфляції та 4216,64 грн. пені.
Отже, ця заява Позивача не є збільшенням позовних вимог, а по суті є поданням іншого (ще одного) позову про стягнення з Відповідача втрат від інфляції та пені, що є недопустимим у розумінні статті 22 ГПК України, тому суд відмовляє у задоволенні вищевказаної заяви, оскільки вона не є завою «про збільшення позовних вимог» як її називає Позивач. Разом із цим Позивач не позбавлений права звернутися із таким окремим позовом до суду.
З огляду на наведене, спір вирішується в частині первісно заявленої позовної вимоги - стягнення заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в розмірі 48036 грн.
Відповідач позов не визнав, але пояснень, чому саме ним не визнаються позовні вимоги, не навів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
23.11.2014 по вул. Винниченка, 12, у м. Львові була скоєна ДТП, а саме відбулося зіткнення автомобіля «ВАЗ», д.р.н. Д4386ЛВ, яким керував Набит І.І., з автомобілем «Опель», д.р.н. ВС6194СО, яким керував Войцеховський М.Я. Причинами ДТП стало те, що водій Набит І.І., керуючи автомобілем «ВАЗ», д.р.н. Д4386ЛВ, не вибрав безпечної швидкості та дистанції руху, не врахував дорожньої обстановки та її змін, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Опель», д.р.н. ВС6194СО, чим порушив п. 12.1 ПДР України. Дані обставини підтверджуються довідками ДАІ про обставини ДТП, копії яких містяться у матеріалах справи.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Опель», д.р.н. ВС6194СО (Застрахований автомобіль), який належить Войцеховському М.Я. на праві власності, був під його керуванням на час ДТП, та який був застрахований Позивачем на підставі Договору добровільного страхування, копія якого залучена до справи (далі - Договір добровільного страхування). Вигодонабувачем за вказаним договором є Войцеховський М.Я.
На підставі вищевказаного, за умовами Договору добровільного страхування, враховуючи Висновок № 4846 від 02.12.2014 про визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП Застрахованого автомобіля (54460,06 грн., коефіцієнт зносу відсутній), рахунок-фактуру ремонтного СТО Застрахованого автомобіля від 09.12.2014 (48536 грн.), Позивачем було складено страховий акт, відповідно до якого Позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 48536 грн. на ремонтне СТО Застрахованого автомобіля.
При цьому, закон не зобов'язує страховика запитувати згоду вигодонабувача на виплату страхового відшкодування на відновлення Застрахованого автомобіля, та матеріали справи не містять доказів, що вигодонабувач за Договором страхування заперечував проти виплати Позивачем суми страхового відшкодування на ремонтне СТО Застрахованого автомобіля для відновлення останнього, та оскільки відновлення пошкодженого майна (Застрахованого автомобіля) не суперечить ні інтересам вигодонабувача, ні страхувальника за вказаним договором, і Відповідачем не доведено протилежного.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Як убачається з матеріалів справи, шкоду було заподіяно водієм автомобіля «ВАЗ», д.р.н. Д4386ЛВ, Набит І.І., під час експлуатації вказаного автомобіля, і його вину у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП встановлено залученою до матеріалів справи постановою районного суду.
На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність Набит І.І., як особи, яка експлуатує автомобіль «ВАЗ», д.р.н. Д4386ЛВ, на законних підставах, була застрахована Відповідачем на підставі договору (полісу) № АІ/3666599 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50000 грн., франшиза - 500 грн. Отже, Відповідач є особою на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля «ВАЗ», д.р.н. Д4386ЛВ, на час ДТП.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до Висновку № 4846 від 02.12.2014 вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП Застрахованого автомобіля становить 54460,06 грн., коефіцієнт фізичного зносу складових автомобіля (Ез) відсутній; фактично відновлювальний ремонт Застрахованого автомобіля згідно рахунку СТО коштував 48536 грн.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленого Позивачем розміру матеріального збитку, завданого власнику Застрахованого автомобіля, внаслідок його пошкодження в ДТП, коефіцієнту фізичного зносу складових автомобіля, а також не спростовано розрахованої Позивачем суми страхового відшкодування. Клопотання про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України та про призначення експертизи в порядку ст. 41 ГПК України Відповідачем також не заявлялося.
Судом встановлено, що наведені у вищеописаному Висновку матеріли, деталі та роботи не суперечать описаним у рахунку СТО, та знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з завданими Застрахованому автомобілю пошкодженнями внаслідок ДТП, що відображені в довідках ДАІ, і Відповідачем не надано доказів протилежного, а також, як зазначалось вище, не спростовано належними засобами доказування, що розмір матеріального збитку, завданого власнику Застрахованого автомобіля, внаслідок його пошкодження в ДТП, та обрахований Позивачем розмір страхового відшкодування є необґрунтованими або завищеними.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (стаття 9 Закону України «Про страхування»).
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АІ/3666599 та положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у Відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати Позивачу шкоду, не більше встановленої вищеописаним Звітом вартості відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП Застрахованого автомобіля (54460,06 грн.), у межах ліміту відповідальності Відповідача за спірним страховим випадком, яка встановлена полісом (50000 грн.), і при цьому в межах суми, право на вимогу якої перейшло до Позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (48536 грн.), за мінусом франшизи (500 грн.), та отже в сумі 48036 грн.
З матеріалів справи слідує, що Позивач з метою отримання коштів від Відповідача звернувся до останнього з вимогою (заявою) про виплату страхового відшкодування за полісом № АІ/3666599. Дана вимога та документи, які необхідні для виплати страхового відшкодування на користь Позивача, були отримані Відповідачем, та отже він міг дослідити спірний страховий випадок, та запитати, у випадку необхідності для його дослідження, додаткові документи, пояснення тощо.
Проте Відповідач після настання страхового випадку та отримання вищезазначеної заяви суми страхового відшкодування на користь Позивача не виплатив, обґрунтованих заперечень до Позивача не висунув, і до суду не подав.
Суд також зауважує, що Позивач у справі, що розглядається, отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 (справа № 3-165гс14), і відповідно до ст. 111-28 ГПК України вона є обов'язковою до застосування та для всіх судів України.
З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги про стягнення 48036 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.
Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на Відповідача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (м. Київ, вул. Саксаганського, 77; ідентифікаційний код 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (м. Київ, вул. Білоруська, 3; ідентифікаційний код 20344871) 48036 (сорок вісім тисяч тридцять шість) грн. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.04.2015
Суддя Сташків Р.Б.