ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.04.2015Справа №910/2189/15-г
За позовом Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"
До Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії
"Нафтогаз України"
Про стягнення 6 022,70 грн.
Суддя Картавцева Ю.В.
Представники сторін:
від позивача Печерний С.Л. - представник (дов. № 2-269 від 29.12.2014 р.)
від відповідача Ковригін О.В. - представник (дов. № 5-У від 26.12.2014 р.)
Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в розмірі 6 022,70 грн. (3741,32 грн. - основний борг, 688,40 грн. - пені, 261,89 грн. штрафу, 373,31 грн. 3% річних, 957, 78 грн. інфляційних втрат).
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманої продукції за договором купівлі-продажу № 250-К/263/11-К від 15.09.2011 р., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 р. порушено провадження у справі № 910/2189/15-г та призначено розгляд справи на 02.03.2015 р.
У судовому засіданні 02.03.2015р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву. Згідно даного відзиву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав викладених у відзиві.
Також, представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності, згідно якої просить суд застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у позові.
У судовому засіданні 02.03.2015р. оголошено перерву до 16.03.2015р.
Представник позивача у судовому засіданні 16.03.2015р. подав суду клопотання про витребування доказів. Згідно даного клопотання, позивач просить суд витребувати у відповідача письмові пояснення щодо того, чи входить стягувана у спірних правовідносинах сума основного боргу до суми, яка відображена в акті взаємних розрахунків від 14.10.2013р., що підписаний між позивачем та відповідачем.
Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість останнього, а тому з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору у справі, клопотання про витребування доказів судом задовольняється.
Окрім того, представник позивача у судовому засіданні 16.03.2015 р. подав суду клопотання про продовження строку розгляду спору відповідно до ст. 69 ГПК України
Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів, то суд задовольнив зазначене клопотання.
У зв'язку з задоволенням клопотання про витребування доказів та необхідністю витребування додаткових доказів, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 06.04.2015 р., про що виніс відповідну ухвалу.
У судовому засіданні 06.04.2015 р. оголошено перерву до 14.04.2015 р.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 14.04.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -
15.09.2011 р. між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (продавець) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 250-К/263/11-К (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язується продати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити взуття відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Як встановлено у п. 3.2. Договору, загальна сума цього Договору становить 3741, 32 грн.
Як встановлено сторонами у п.п. 3.4., 3.5 Договору, продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції згідно зі специфікацією до цього Договору. Покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 Договору (реквізити сторін).
Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується поясненнями представників сторін, позивач виконав свій обов'язок за Договором належним чином, зокрема, на замовлення відповідача передав останньому товар за Договором на загальну суму 3 741, 32 грн., що підтверджується видатковою накладною № 21р/9/250-К від 27.11.2011 р.
Відповідач заявлену до стягнення суму коштів не сплатив, доказів іншого суду не надано.
Таким чином, станом на день подання даного позову до суду сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за Договором становить 3 741, 32 грн., яку і просить стягнути позивач.
Крім суми основного боргу позивач ставить вимогу про стягнення 688,40 грн. пені, 261,89 грн. штрафу, 373,31 грн. 3% річних, 957, 78 грн. інфляційних втрат.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Отже, внаслідок укладення договору купівлі-продажу № 250-К/263/11-К між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.
Спірний Договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).
Під час судового розгляду справи судом було встановлено, що свої зобов'язання щодо оплати коштів за поставлений позивачем товар, відповідач у встановлений строк не виконав.
Станом на день розгляду справи, сума основної заборгованості за Договором становить 3 741, 32 грн.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивачем доказів надання відповідачу рахунку-фактури на оплату поставленої продукції в порядку п. 3.4. Договору не надано.
Разом з цим, суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а отже ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009 р.
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання відповідачем накладної підтверджує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.
Як встановлено судом товар був переданий відповідачу 27.09.2011р., відтак, з наступного дня одержання товару у відповідача виник обов'язок оплатити протягом 5 днів цей товар, а у позивача відповідно вимагати його оплати.
Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлено.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 3 741, 32 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу у розмірі 688,40 грн. та 261,89 грн., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, з положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:
- вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту;
- вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за виконані роботи).
Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 688,40 грн. та 261,89 грн. штрафу є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 373,31 грн. в якості 3% річних та 957, 78 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача сума 3% річних становить 373, 31 грн. сума інфляційних втрат становить 957, 78 грн.
Перевіривши розрахунок суми 3% річних та інфляційних збитків за заявлений період з 03.10.2011 р. по 28.01.2015 р., суд зазначає що наданий розрахунок є обґрунтований, а отже позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач у поданих заяві та відзиві просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.
Відповідач вважає, що строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлену продукцію почався з дати поставки 27.11.2014 р. з урахуванням строку оплати та сплинув 03.10.2014 р.
Посилання відповідача на пропуск строку позовної давності на приймається судом з огляду на наступне
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Матеріали справи свідчать, що сторонами 14.10.2013 р., тобто в межах строку давності, складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 р. на загальну суму 1 091 584,19 грн., який включає борг за договором в сумі 3 741, 32 грн. Даний акт з боку покупця (відповідача) підписаний головним бухгалтером.
При цьому, відповідачем у судовому засіданні 06.04.2015 р. надано суду деталізовану розшифровку до вказаного акту звірки взаєморозрахунків із вказівку на спірний Договір та суму заборгованості 3 741, 32 грн.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог станом на день звернення до суду з позовом (03.02.2015 р.) не пропущено.
Доводи відповідача про те, що головний бухгалтер як підписант акту звірки взаєморозрахунків від імені відповідача є не уповноваженою на це особою, не приймаються судом з огляду на таке.
Як вбачається з наказу № 284 від 29.11.2012 р. «Про виготовлення, облік, зберігання та використання печаток і штампів» ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України», а саме п. 6.2., в тому числі головний бухгалтер мають право підписувати документи, а в подальшому ставити на них відбитки основної печатки виключно з питань своїх повноважень і посадових обов'язків. При цьому, до завдань головного бухгалтера юридичної особи відповідача відповідно до посадової інструкції в тому числі належить обов'язок забезпечення ведення бухгалтерського обліку.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що підписант акту звірки взаєморозрахунків від імені відповідача є уповноваженою особою на підписання таких документів, а отже, відповідно суд приходить до висновку, що зазначені дії свідчать про визнання відповідачем боргу за Договором.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» є обґрунтованими, однак такими, що підлягають задоволенню частково.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 3 741 (три тисячі сімсот сорок одну) грн. 32 коп. основного боргу, 957 (дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 78 коп. інфляційних збитків, 373 (триста сімдесят три) грн. 31 коп. 3% річних та 1 538 (одну тисячу п'ятсот тридцять вісім) грн. 73 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення
складено 20.04.2015 р.
Суддя Ю.В. Картавцева