16 квітня 2015 рокусправа № 333/9106/14-ц (2-а/333/225/14)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Нагорної Л.М.
суддів: Юхименка О.В. Мельника В.В.
за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя
на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя (далі - Відповідач), в якому просила суд визнати незаконними дії Відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком та зобов'язати Відповідача призначити їй пенсію за віком, починаючи з 08.09.2014 року.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що проживаючи на даний час в Ізраїлі, досягла пенсійного віку та має право на виплату пенсії за віком відповідно до ст..ст. 49,51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009.(а.с.2-4)
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2014 року, прийнятою у порядку скороченого провадження, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадянин України, який проживає на території України, що передбачено приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року. (а.с.29-30)
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2014 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що для призначення пенсії за віком має пред'являтися саме паспорт громадянина України, в той час як паспорт громадянина України для виїзду за кордон призначений для посвідчення особи під час перетинання кордону та перебування її за кордоном. Крім того, пенсійні виплати здійснюються за місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, що має бути підтверджено належними документами. (а.с.33-34)
Позивач заперечень на апеляційну скаргу до суду не подавав, постанову суду не оскаржував.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явились, клопотань про розгляд справи за їх участі до суду не надходило, а тому, відповідно до ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою України на підставі закордонного паспорту громадянина України та з 2000 року проживає в Ізраїлі. (а.с.5-8)
У зв'язку з досягненням пенсійного віку 08.09.2014 року Позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з суперечливих питань про призначення і виплату пенсії Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя від 17.09.2014 року № 40 пенсійним органом було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки немає документів про місце проживання (реєстрації) особи, передбачених Порядком, що суперечить чинному законодавству. (а.с.11).
Оскарження відмови Відповідача у призначенні пенсії за віком та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя призначити їй з 08.09.2014 року указану пенсію і є предметом судового спору.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадянин України, який проживає на території України, що передбачено приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі змісту рішення УПФУ, підставою для відмови Позивачу у призначенні пенсії за віком стали відсутність документів, які б посвідчували місце проживання (реєстрації) Позивача на території України та його громадянство.
Однак така позиція пенсійного органу не узгоджується з правовими нормами, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року, вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України) .
Таким чином, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами та позбавляти особу права на пенсію у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
З огляду на зазначене дії пенсійного органу, як і винесене 17.09.2014 року рішення щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав відсутності документів, які б посвідчували місце проживання (реєстрації) Позивача та його громадянство, не можна визнати правомірними та такими, що узгоджуються з приписами частини 3 статті 2 КАС України та частини 2 статті 19 Конституції України.
Поновлення порушених прав Позивача має відбутись шляхом зобов'язання пенсійного органу вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з дня її звернення до пенсійного органу та надання необхідних документів.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198 ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя - залишити без задоволення.
Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Л.М. Нагорна
Суддя: О.В. Юхименко
Суддя: В.В. Мельник