ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
14 квітня 2015 року № 826/4038/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., за участю представників сторін:
від позивача: Келембета М.В. (дов. від 05.03.2015р.)
від відповідача: Василюка Є.В. (дов. від 11.02.2015р. №515)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Кремінь» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання незаконним та скасування розпорядження.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.04.2015 року в 10 год. 25хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Кремінь» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (надалі також - відповідач), в якому просило:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг № 377 від 24.02.2015 р. про застосування заходів впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Кремінь».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що розпорядження відповідача від 24.02.2015 р. № 377 про застосування заходів впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Кремінь» є необґрунтованим та складене з порушенням норм законодавства. Також зазначав, що відповідач пропустив строк для видання приписів та розпорядження, встановлений законодавством.
Відповідач у задоволенні позову просив відмовити, позаяк на його переконання оспорювань розпорядження прийнято на підставі, у межах та у спосіб, визначений законом, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.
Матеріали справи свідчать, що на підставі доручення на проведення перевірки від 24.11.2014 № 158/13-14, виданого Т.в.о. голови Нацкомфінпослуг Поляковим М.А., проведено позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Кремінь» (код за ЄДРПОУ - 24559002).
За результатами перевірки відповідачем оформлено акт від 26.12.2014 № 229/13-8ФП, на підставі якого відповідачем щодо позивача складено акт про правопорушення законодавства про фінансові послуги від 29.12.2014 № 1370/13-15/13/7 (далі - акт про правопорушення).
Згідно вказаного акта, позивач порушив вимоги законодавства про фінансові послуги, зокрема:
- статті 14 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якої фінансова установа зобов'язана вести облік своїх операцій та надавати звітність відповідно до вимог законів та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг;
- абзацу 4 пункту 2.1 глави 2 Порядку складання звітних даних страховиків, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 03.02.2004 № 39, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2004 за № 517/9116, відповідно до якого звітні дані страховика, що надаються до Нацкомфінпослуг у паперовій та електронній формах, повинні бути достовірними та повними;
- пункту 2.20 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 28.08.2003 № 40, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.09.2003 за № 805/8126 (далі - Ліцензійні умови), відповідно до якого страховик зобов'язаний вести бухгалтерський облік, формувати фінансову звітність та інші звітні дані відповідно до вимог законодавства України;
- частини третьої статті 16 Закону України «Про страхування», відповідно до якої договори страхування укладаються відповідно до правил страхування;
- пункту 1.14 розділу 1 Ліцензійних умов, відповідно до якого вимоги, установлені законодавством України у сфері регулювання страхової діяльності, повинні виконуватись страховиками протягом дії ліцензії.
В подальшому, у зв'язку з виявленням зазначених порушень, відповідач застосував до позивача захід впливу у формі оскаржуваного розпорядження від 24.02.2015 р. № 377 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Кремінь» (далі - Розпорядження №377), яким, зокрема, постановлено:
- приписати Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Кремінь» усунути порушення законодавства про фінансові послуги, зазначені у пунктах 2, 3 констатуючої частини цього розпорядження, у термін до 20.03.2015 та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у 10-денний строк з дня закінчення встановленого терміну усунення;
- приписати Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Кремінь» вжити заходів для недопущення в подальшому порушення законодавства про фінансові послуги, зазначеного у пункті 1 констатуючої частини цього розпорядження, та повідомити Нацкомфінпослуг про вжиті заходи з наданням підтверджуючих документів у термін до 20.03.2015;
- тимчасово зупинити (обмежити) Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Кремінь» дію ліцензій на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг, а саме: добровільне страхування здоров'я на випадок хвороби; добровільне страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); добровільне страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; добровільне страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій; добровільне страхування залізничного транспорту; добровільне страхування наземного транспорту (крім залізничного); добровільне страхування від нещасних випадків; добровільне страхування майна [крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту), вантажів та багажу (вантажобагажу)]; добровільне страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); добровільне страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту); добровільне медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); добровільне страхування медичних витрат; добровільне страхування відповідальності перед третіми особами [крім цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)]; добровільне страхування фінансових ризиків; обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації; обов'язкове особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); обов'язкове страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру; обов'язкове страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю. за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї; обов'язкове страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування; обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
В п.2 констатуючої частини Розпорядження зазначено, що договори страхування №№ 1000172-04-01-14, 1000014-04-05-14, 1000217-04-01-14 не містять прізвище, ім'я, по батькові, дати народження та назви вигодонабувача та його адреси, що на думку відповідача є порушенням абзацу 5 ч.4 ст.16 Закону України «Про страхування», відповідного до якого договір страхування повинен містити прізвище, ім'я, по батькові, дати народження та назви вигодонабувача та його адресу.
В п. 3 констатуючої частини Розпорядження зроблений висновок, що договір добровільного страхування майна № 1000004-17-05-15 не відповідає Правилам страхування майна ПрАТ «Страхова компанія «Кремінь», що є порушенням норми ст.16 Закону України «Про страхування», згідно з якою договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Такий висновок зроблений на підставі того, що за умовами вказаного договору страхування залив внаслідок проникнення води та/або інших рідин із сусідніх приміщень не є страховим випадком, тоді як згідно з п.3.2.1 Правил страхування одним із випадків, який відноситься до поняття ризику «залив», зазначається і проникнення води та/або інших рідин із сусідніх приміщень.
Не погоджуючись з правомірністю Розпорядженням №377, позивач звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншими законами, а також Положенням про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженим Указом Президента України від 23.11.2011 № 1070/2011 (далі - Положення).
Відповідно до п. 10 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції: у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.
Згідно з п. 1 частини першої статті 40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати такі заходи впливу: зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення.
Відповідно до п. 4 частини першої статті 37 Закону України «Про страхування» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг має право: видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Відносини у сфері страхування регламентовані положеннями Закону України «Про страхування», який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Вирішуючи питання щодо правомірності розпорядження в частині застосування заходу впливу у вигляді припису про усунення порушень законодавства, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п.1 резолютивної частині Розпорядження позивачу приписано у термін до 20.03.2015 р. усунути порушення, зазначенні в пунктах 2, 3 констатуючої частини даного Розпорядження.
Пунктом 2 констатуючої частини Розпорядження визначено порушенням абзацу 5 ч.4 ст.16 Закону України «Про страхування», оскільки укладені договори №№ 1000172-04-01-14, 1000014-04-05-14, 1000217-04-01-14 не містять прізвище, ім'я, по батькові, дати народження та назви вигодонабувача та його адреси.
Суд відхиляє такі доводи відповідача, з огляду про наступне.
Частиною 4 ст.3 Закону України «Про страхування» визначено, що страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
Таким чином, правовий аналіз наведеної норми законодавства свідчить, що законодавець надає страхувальнику право здійснювати призначення вигадонабувача, а не покладає на нього такий обов'язок.
Фактичні обставини справи свідчать, що при прийнятті розпорядження відповідачем не враховано, що за вищевказаними договорами страхувальники не скористались даним своїм правом та не призначали вигонабувачів.
Зважаючи на те, що вигонабувачі за договорами №№ 1000172-04-01-14, 1000014-04-05-14, 1000217-04-01-14 не призначались, що свідчить про об'єктивну відсутність необхідності у зазначенні прізвища, ім'я, по батькові, дати народження, назви вигодонабувача та його адреси.
За таких обставин, суд приходить до висновку проте, що не зазначення прізвища, ім'я, по батькові, дати народження та назви вигодонабувача та його адреси в договорах №№1000172-04-01-14, 1000014-04-05-14, 1000217-04-01-14 не може вважатись порушенням вимог Закону України «Про страхування» з боку позивача, з огляду на ч. 4 ст.3 «Про страхування».
Поряд з цим, в п.3 констатуючої частини Розпорядження зроблений висновок, що договір добровільного страхування майна № 1000004-17-05-15 не відповідає Правилам страхування майна ПрАТ «Страхова компанія «Кремінь», що є порушенням норми ст.16 Закону України «Про страхування», згідно з якою договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Такий висновок зроблений на підставі того, що за умовами вказаного договору страхування залив внаслідок проникнення води та/або інших рідин із сусідніх приміщень не є страховим випадком, тоді як згідно з п.3.2.1 Правил страхування одним із випадків, який відноситься до поняття ризику «залив», зазначається і проникнення води та/або інших рідин із сусідніх приміщень.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Уповноважений орган - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (частина 8 статті 2 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до пункту 3.2.1 Правил, ним встановлені два випадки, які входять до ризику «залив» та які підлягають страхуванню згідно з цими Правилами: - раптова непередбачена дія води та/або іншої рідини, що вилились внаслідок аварії чи непередбаченої помилки з внутрішніх водопровідної, каналізаційної, опалювальної та пожежогасної систем; - проникнення води та/або інших рідин із сусідніх приміщень.
Разом з тим, пунктом 3.4 Правил страхування передбачено, що дія конкретного договору страхування може розповсюджуватись на всі страхові ризики, перелічені в пунктах 3.2.1 - 3.2.7, або на окремі з них (у тому числі окремі випадки, перелічені в пунктах).
Таким чином, Правила страхування дозволяють, щоб договір страхування був укладений відносно не всіх випадків, передбачених пунктом 3.2.1, а лише відносно одного із них.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку проте, що договір страхування № 1000004-17-05-15, який передбачає страхування ризику «залив» лише щодо першої із наведених подій, а саме: раптової непередбаченої дії води та/або іншої рідини, що вилились внаслідок аварії чи непередбаченої помилки з внутрішніх водопровідної, каналізаційної, опалювальної та пожежогасної систем та не передбачає страхування цього ризику щодо другої із подій - проникнення води та/або інших рідин із сусідніх приміщень, повністю відповідає Правилам страхування (п.3.4).
За наслідками розгляду справи, з урахуванням наведених вище обставин та виходячи з системного аналізу чинного норм законодавства, суд встановив, що у діях позивача відсутні порушення, що визначені відповідачем в пунктах 2, 3 констатуючої частини Розпорядження.
Поряд з цим, в пункті 2 резолютивної частини Розпорядження позивачу приписано вжити заходів для недопущення в подальшому порушення законодавства про фінансові послуги, зазначеного в пункті 1 констатуючої частини Розпорядження. В цьому пункті наводиться перелік договорів доручення, за якими ПрАТ «Страхова компанія «Кремінь» оплачувало послуги фізичних осіб з посередництва при укладенні договорів страхування, та зазначається, що вартість цих послуг не була відображена в рядках 300 та 301 Звіту про доходи та витрати страховика звітних даних ПрАТ «Страхова компанія «Кремінь» за 1 півріччя 2014 року та 9 місяців 2014 р.
В ході судового розгляду справи підтверджено, що витрати на оплату вказаних послуг фізичних осіб за договорами доручення були відображені в рядку 360 «Інші витрати на збут послуг».
Відображення цих витрат саме в рядку 360, а не в рядках 300, 301, пов'язане з тим, що рядок 300 має назву «Витрати, пов'язані з укладенням та пролонгацією договорів страхування (аквізаційні витрати)». Поряд з цим, суд приймає до уваги те, що законодавство не містить визначення, що саме мається на увазі від «аквізаційними витрати» (рядок 301 є складовою частиною рядка 300, тобто також стосується цих «аквізаційних витрат»), при цьому будь-якої інструкції щодо порядку заповнення Звіту про доходи та витрати страховика наразі не затверджено.
Зважаючи на наведене вище, приймаючи той факт, що позивач не приховував такі витрати (що не було і спростовано відповідачем), не змінював їх дійсний розмір, відображав їх в тому рядку, який підходить під них за своєю назвою, суд звертає увагу на те, що нормативна неврегульованість порядку відображення таких витрат у певних рядках Звіту не може свідчити про те, що позивач порушив вимоги законодавства про ведення обліку та надання звітності.
Разом з тим, позивач, в обґрунтування протиправності Розпорядження №377 також вказав на те, що відповідач пропустив строк, встановлений для видання приписів Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», згідно якого уповноважений орган державного нагляду (контролю) має право видавати приписи, розпорядження про усунення порушень, виявлених під час здійснення планових або позапланових заходів протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю).
Як зазначав позивач, у випадку порушення, усунення яких приписано позивачу згідно з пунктами 1, 2 Розпорядження, були виявлені відповідачем за результатами позапланової виїзної перевірки, яка закінчилась 26.12.2014 р. Відтак, приписи, наведені в пунктах 1, 2 Розпоряджання, видані з порушеннях строку, встановленого вказаним Законом.
Відповідач проти наведених доводів позивача заперечив. Вказав на те, що пунктом 4.5 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженим розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.11.2012 №2319 (далі - Положення №2319) встановлено, що Нацкомфінпослуг, як колегіальний орган приймає рішення про застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1, 2, 4 - 9 пункту 2.1 розділу II цього Положення, протягом 60 календарних днів з дня порушення провадження у справі про правопорушення.
Отже, відповідач вважає, що ним видано оскаржуване розпорядження у межах строку, встановленого законодавством.
Суд відхиляє наведені доводи позивача, оскільки Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Водночас, Положення №2319 розроблене відповідно до Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про страхування», «Про кредитні спілки», «Про недержавне пенсійне забезпечення», інших законів та Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 №1070, з метою встановлення порядку та умов застосування заходів впливу за порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - заходи впливу), та забезпечення захисту прав споживачів фінансових послуг.
Це Положення визначає порядок провадження у справах про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - справи про правопорушення), механізм прийняття рішень Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) про застосування заходів впливу та їх оскарження.
Отже, Положення №2319 по відношенню до вищезазначеного Закону, є спеціальним нормативно-правовим актом, що встановлює порядок та умови застосування заходів впливу за порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг.
Щодо застосування Розпорядженням №377 заходу впливу у вигляді тимчасового зупинення (обмеження) дії ліцензій, суд зазначає наступне.
Як вже було судом встановлено, пунктом 3 резолютивної частини Розпорядження Нацкомфінпослуг тимчасово зупинило (обмежило) дію ліцензій позивача на право здійснення страхової діяльності (відповідно до переліку, наведеному в Розпорядженні) за порушення вимог законодавства про фінансові послуги, зазначене у пункті 4 констатуючої частини Розпорядження..
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та підпунктом 4 пункту 2.1 Положення №2319 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг.
Пунктом 2.1 Положення №2319 встановлено, що повноваження Нацкомфінпослуг щодо обмеження або відкликання ліцензії страховика на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг реалізуються відповідно до Закону України «Про страхування».
Положеннями пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про страхування» встановлено, що уповноважений орган має право видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Аналогічні положення закріплені в підпункті 19 пункту 6 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України №1070/2011 від 23.11.2011.
У відповідності до 2 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про страхування» до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону, з урахуванням абзацу шостого пункту 10 цього розділу.
Зі змісту наведених норм слідує, що рішенню про зупинення дії ліцензії повинен передувати припис Нацкомфінпослуг про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, в якому вимагається від порушника вжити заходів для усунення порушення і тільки, в разі його невиконання страховиком, до останнього може бути застосовано інший захід впливу, зокрема, зупинення дії ліцензій.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства, за відсутності припису Нацкомфінпослуг про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, оскаржуване розпорядження Нацкомфінпослуг, яким зупинено дію ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Кремінь» прийнято відповідачем передчасно без врахування положень пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про страхування» та частини 2 статті 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що Розпорядження №377 є протиправним, з огляду на що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність оспорюваного Розпорядження.
Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг № 377 від 24.02.2015 р. про застосування заходів впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Кремінь».
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур