Справа № 815/661/15
20 квітня 2015 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артема Михайловича, третя особа Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ" (надалі - ТОВ "Бруклін-Київ" або позивач) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артема Михайловича (надалі - Державний реєстратор Дахно А.М. або відповідач) третя особа Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (надалі - ДП «АМПУ» в особі Одеської філії або третя особа), в якому позивач просить суд скасувати рішення відповідача №173511883 від 20.11.2014р. про відмову у державній реєстрації права користування причалами №43-47 Одеського морського порту за ТОВ "Бруклін-Київ" за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р. та зобов'язати відповідача прийняти рішення про державну реєстрацію права користування (сервітуту) причалами №43-47 Одеського морського порту за ТОВ "Бруклін-Київ" за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р., внести запис про державну реєстрацію права користування (сервітуту) причалами №43-47 Одеського морського порту за ТОВ "Бруклін-Київ" за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надати ТОВ "Бруклін-Київ" витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстроване за ним право користування (сервітуту) причалами №43-47 Одеського морського порту за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що вважає протиправним та незаконним рішення Державного реєстратора Дахно А.М. №173511883 від 20.11.2014р. про відмову у державній реєстрації права користування причалами за ТОВ «Бруклін-Київ» за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.14р., оскільки відповідач відмовив у проведенні державної реєстрації з підстав, не передбачених ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що подані документи не містять відомості щодо неможливості заявником задовольнити його потреби іншим способом.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх.
Представник відповідача у судове засідання не прибув. Просив розглядати справу без його участі. Направив до суду надійшли заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, в обґрунтування правомірності прийнятого рішення посилається на ч. 1 ст. 401 ЦК України, відповідно до якої право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом та вказує при цьому, що подані заявником документи не місять відомості щодо неможливості заявником задовольнити його потреби іншим способом. Відповідно до Закону України «Про морські порти України» причали можуть бути об'єктами оренди на строк до 49 років (про що також зазначено в оскаржуваному рішенні). Крім того, Дахно О.М. зазначив, що довіреність представника позивача, який подав заяву про проведення державної реєстрації від імені позивача, дійсна до 04.11.2014р., тобто на момент подачі заяви, а саме 11.11.2014р. заявник не мав відповідного обсягу повноважень на вчинення дій від імені позивача.
Представник третьої особи у судовому засіданні заявила, що позовні вимоги ТОВ «Бруклін-Київ» підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити позов, посилаючись при цьому на обставини, викладені у письмових поясненнях. Як зазначалося представником третьої особи у поясненнях, наданих до суду, договір сервітут між ДП «АМТП» та ТОВ «Бруклін-Київ» укладено відповідно до ст.ст. 627, 401, 402 ЦК України. Враховуючи, що основним видом економічної діяльності підприємства позивача є транспортне оброблення вантажів, з метою належного функціонування ТОВ «Бруклін-Київ» має необхідність у використанні гідротехнічних споруд ДП «АМПУ», а саме причалів №43-47. Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про морські порти України» власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту. На виконання вище вказаних вимог закону портовим операторам, що використовують причали, запропоновано їх використання, зокрема, на умовах сервітуту, шляхом укладення відповідних договорів. Тобто єдиною формою використання причалів, що знаходяться на балансі ДП «АМПУ» для всіх суб'єктів, що здійснюють свою діяльність на території морських портів України є сервітут.
Встановивши відсутність необхідності виклику свідків чи експертів, судом поставлено на обговорення питання щодо продовження розгляду справи в письмовому провадженні.
Представник позивача та третьої особи проти продовження розгляду справи в письмовому провадженні не заперечували.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відтак суд ухвалив про розгляд справи в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ТОВ «Бруклін-Київ» (код ЄДПРОУ 31795619, місце знаходження: Митна площа, буд. 1, м. Одеса, 65026) зареєстровано 13.12.2001р., основним видом економічної діяльності підприємства позивача є транспортне оброблення вантажів (52.24) (а.с.59).
28.02.2014р. між ДП «АМПУ» в особі Одеської філії (Власник) та ТОВ «Бруклін-Київ» (Сервітуарій) укладено Договір про встановлення сервітуту №605-П-ОДФ-14 (надалі - Договір сервітуту), відповідно до умов якого Власник надає Сервітуарію право сервітуту на причал №38 ОФ ДП «АМПУ» довжиною 174,5 пог.м, причал №43 ОФ ДП «АМПУ» довжиною 256,0 пог.м, причал №44 ОФ ДП «АМПУ» довжиною 198,0 пог.м., причал №45 ОФ ДП «АМПУ» довжиною 198,0 пог.м, причал № 46 ОФ ДП «АМПУ» довжиною 234,3 пог.м, причал №47 ОФ ДП «АМПУ» довжиною 234,3 пог.м, що розташовані в акваторії власника. Як вказано у п. 1.2 Договору, метою цього договору є забезпечення Власником Сервітуарію можливості для виконання комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (вантажно-розвантажувальних робіт). Причали №38, №43, №44, №45, №46, №47 ОФ ДП «АМПУ» (Об'єкт сервітуту) знаходяться у державній власності і закріплені за Власником на праві господарського відання. Відповідно до Додаткової угоди до договору про встановлення сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р., укладеної 16.07.2014р., Сервітут, що встановлюється даним Договором, діє: на причал №38 в період з 01.01.2014р. до 31.08.2014р. включно, на причали №43, №44, №45, №46, №47 в період з 01.01.2014р. до 31.12.2014р. включно (а.с. 11-16).
11.11.2014р. позивач через представника ОСОБА_3 звернувся до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції із заявою про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (щодо іншого речового права) про реєстрацію права користування (сервітуту) на споруду з реєстраційним номером 427880351101, що розташована за адресою: Одеська область, м. Одеса, площа Митна, буд. 1, корп.6.
Як вбачається з картки прийому заяви №17106103, до заяви представником позивача надано Договір сервітуту з додатковими угодами, довідка, свідоцтво про право власності №25400839 від 11.08.2014р., витяги №28204712 від 16.10.2014р. та №26353220 від 09.03.2014р. та технічний паспорт від 01.07.2014р. (а.с. 48).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно №25400839 від 11.08.2014р., видане Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції, виробничі споруди (причали) (реєстраційний номер об'єкта 427880351101) розташовані за адресою: м. Одеса, площа Митна, буд. 1, корп.6, та в цілому складається з причалу №43 - I, конструктивною площею 10632,50 кв.м., елеваторного пірсу (причали №44-45) - II, конструктивною площею 2051,63 кв.м., цукрового пірсу (причали №46-47) - III, конструктивною площею 5335,98 кв.м., берегоукріплення Хлібної Гавані - IV, довжиною 288, 00 пог. м., згідно з технічним паспортом від 01.07.2014р. є державною власністю, та належить Державі Україні в особі Міністерства інфраструктури, право господарського відання на вказаний об'єкт зареєстроване за ДП «АМПУ» (а.с. 16-18).
20.11.2014р. Державним реєстратором Дахно О.М. прийнято рішення про відмову в реєстрації прав та їх обтяжень №17351883, яким відмовлено у державній реєстрації іншого речового користування (сервітуту) на споруду з реєстраційним номером 427880351101, що розташована за адресою: Одеська область, м. Одеса, площа Митна, буд. 1, корп.6, за суб'єктом Товариство з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ" (а.с 10).
Незгода позивача із вказаним рішенням спричинила звернення до адміністративного суду.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, яким врегульовано спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ" підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (надалі - Закон).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 1 ст. 6 Закону встановлено, що систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав).
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 8 Закону до повноважень органу державної реєстрації прав відноситься проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації.
Положеннями ст. 15 Закону передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів (крім випадків, установлених частиною сьомою цієї статті) з дня надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію і передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення.
Статтею 4 Закону встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Тобто, право сервітуту відповідно до чинного законодавства підлягає обов'язковій державній реєстрації.
При цьому, частиною 2 ст. 4 Закону визначено, що речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтями 4-1, 4-2 цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що право власності на виробничі споруди (причали), щодо реєстрації права користування (сервітуту) на які звернулося ТОВ «Бруклін-Київ», зареєстровано 24.07.2015р. (згідно Свідоцтва про право власності та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності) (а.с. 16-18).
Таким чином, на момент звернення позивача до Реєстраційної служби із заявою про проведення державної реєстрації права користування (сервітуту), право власності на об'єкт було зареєстровано та відкрито у Державному реєстрі прав відповідний розділ, що є необхідною умовою для проведення державної реєстрації права похідного від права власності.
Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.
Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі - Порядок) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868.
Згідно з п. 8 Порядку для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Заява подається окремо щодо кожного об'єкта нерухомого майна.
Пунктом 36 Порядку встановлено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
Відповідно до п. 37. Порядку №686, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, серед іншого, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.
Згідно з п. 20 Порядку за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.
Відповідно до п. 22 Порядку державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав вносить записи до Державного реєстру прав.
Згідно з п. 28 Порядку Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав встановлено ч. 1 ст. 24 Закону, відповідно до якої у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених статтею 4 2 та частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, Державний реєстратор Дахно О.М., розглянувши заяву та подані документи, встановив, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому відповідач в оскаржуваному рішенні посилається на ч. 1 ст. 401 ЦК України, відповідно до положень якої право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Подані документи не містять відомості щодо неможливості заявником задовольнити його потреби іншим способом. Відповідно до приписів статей Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Закону України «Про морські порти України» вказані причали можуть бути об'єктами оренди.
Однак суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, не погоджується з доводами відповідача та вважає оскаржуване рішення протиправним, з огляду на таке.
Як вже зазначалося, до заяви про державну реєстрацію іншого речового права позивачем надано Договір сервітут (який відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону та п. 37. Порядку №686 є підставою для державної реєстрації прав), свідоцтво про право власності (яке підтверджує реєстрацію права державної власності на причали), технічний паспорт на об'єкт та відповідні витяги, які містять відомості про об'єкт. Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи карткою прийому заяви.
Таким чином, до заяви про державну реєстрацію права користування (сервітуту) позивачем надано необхідний перелік документів.
Відповідно до п. 15 Порядку №686 під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
При цьому суд не бере до уваги твердження позивача стосовно того, що на момент звернення заявника у представника не було відповідних повноважень, оскільки подана довіреність на ОСОБА_3 №ЮР-02 від 04.11.2014р. дійсна до 04.11.2014р., а заяву про державну реєстрацію подано 11.11.2014р., з огляду на те, що в оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначено цієї обставини.
В свою чергу, як вбачається зі змісту рішення, підставою для відмови в проведенні державної реєстрації стало не відсутність належних повноважень заявника, а відсутність відомостей щодо неможливості задовольнити потреби заявника іншим способом.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 401 ЦК України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
В даному випадку сервітут, який передбачає право ТОВ «Бруклін-Київ» користування причалами, встановлено Договором сервітуту.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено ч. 1 ст. 5 Господарського кодексу України, правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Відповідно до ч. 3 цієї ж статті суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Крім того, ст. 6 ГК України визначено загальні принципи господарювання, до яких, серед іншого, відносяться забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Отже, з огляду на зазначене, суд вказує відповідачеві, що суб'єкти господарювання вільні у виборі механізмів здійснення господарської діяльності та зобов'язані дотримуватися вимог чинного законодавства.
Відносини у сфері портової діяльності, основи державного регулювання діяльності в морських портах, порядок будівництва, відкриття, розширення та закриття морських портів в Україні, порядок провадження на їх території господарської діяльності, у тому числі надання послуг, визначає правовий режим об'єктів портової інфраструктури врегульовано нормами Закону України «Про морські порти України».
Цей Закон регулює діяльність органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання, управління, державний нагляд та контроль за безпекою мореплавства, нагляд та контроль у сфері діяльності морських портів, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, адміністрації морських портів України, власників морських терміналів, стивідорних компаній, інших суб'єктів господарювання, що провадять свою діяльність у морському порту, та споживачів їхніх послуг (товарів, робіт) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про морські порти України»).
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про морські порти України» Адміністрація морських портів України утворюється з метою, серед іншого: утримання та забезпечення ефективного використання державного майна, переданого їй в господарське відання, у тому числі модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об'єктів портової інфраструктури, розташованих у межах території та акваторії морського порту; організації та забезпечення безпечної експлуатації об'єктів портової інфраструктури державної власності, у тому числі гідротехнічних споруд, систем забезпечення безпеки мореплавства, розташованих у межах території та акваторії морського порту; забезпечення створення рівних і конкурентних умов ведення господарської діяльності та отримання послуг у морському порту.
Як встановлено з матеріалів справи, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» Інструктивним листом від 02.08.2013р. за вих. №699 «Щодо договорів сервітуту» повідомило начальників адміністрацій морських портів та філії «Дельта-лоцман» про необхідність з метою ефективного використання майна, переданого на баланс ДП «АМПУ» забезпечити укладання договорів сервітут на причали та/або додаткових угод до укладених договорів сервітуту (а.с. 60).
Наказами ДП «АМПУ» від 13.06.2013р. №6, від 20.12.2013р. №281, від 01.12.2014р. №233 встановлено механізми визначення плати за сервітут на причали (причальну інфраструктуру), що знаходяться на балансі ДП «АМПУ» у 2013, 2014 та 2015 роках відповідно (а.с. 61-63).
Крім того, суд зазначає, що правомірність укладення Договору сервітуту між ТОВ «Бруклін-Київ» та ДП «АМПУ» в особі Одеської філії не є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Водночас, вирішуючи спір між сторонами по суті, суд перевіряє, чи діяв відповідач, який приймав оскаржуване рішення, у межах повноважень, в порядку та спосіб, встановлений законом.
Враховуючи, що дії державного реєстратора після одержання заяви про державну реєстрацію прав не передбачають встановлення дійсності чи недійсності правочинів, укладених між суб'єктами господарювання, на підставі яких виникло речове право, а також приймаючи до уваги, що нормами чинного законодавства не передбачено подання заявниками до заяви про державну реєстрацію права користування (сервітуту) відомостей стосовно неможливості заявником задовольнити його потреби іншим способом, аніж встановленням сервітуту, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
При цьому, визнаючи протиправним оскаржуване рішення, суд не знаходить підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення про державну реєстрацію права користування (сервітуту) причалами №43-47 Одеського морського порту за ТОВ "Бруклін-Київ" за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р., внести запис про державну реєстрацію права користування (сервітуту) причалами №43-47 Одеського морського порту за ТОВ "Бруклін-Київ" за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надати ТОВ "Бруклін-Київ" витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстроване за ним право користування (сервітуту) причалами №43-47 Одеського морського порту за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р., з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Як вбачається зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Тобто завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, без порушень принципу розподілу влади.
Таким чином, позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про державну реєстрацію права користування (сервітуту) причалами №43-47 Одеського морського порту за ТОВ "Бруклін-Київ" за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р., внести запис про державну реєстрацію права користування (сервітуту) причалами №43-47 Одеського морського порту за ТОВ "Бруклін-Київ" за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надати ТОВ "Бруклін-Київ" витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстроване за ним право користування (сервітуту) причалами №43-47 Одеського морського порту за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р. передбачають втручання у діяльність суб'єкта владних повноважень, а тому задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 11 КАС україни, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Тобто, нормами чинного КАС України передбачено право суду у виключних випадках виходити за межі позовних вимог, якщо буде з'ясовано, що це необхідно для забезпечення повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять,
Встановивши протиправність оскаржуваного позивачем рішення та дійшовши при цьому висновку про неможливість задоволення іншої частини позовних вимог ТОВ «Бруклін-Київ», суд зазначає, що належним способом захисту відновленого права позивача повинно бути зобов'язання відповідача переглянути заяву про реєстрацію права користування (сервітуту) причалами з урахуванням правових висновків, викладених у дані постанові.
Разом з тим, встановивши протиправність рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артема Михайловича №173511883 від 20.11.2014р. про відмову у державній реєстрації права користування причалами, суд не знаходить достатніх підстав для відновлення права позивача шляхом зобов'язання Державного реєстратора Дахно А.М. переглянути заяву ТОВ «Бруклін-Київ» від 11.11.2014р., з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, представник ТОВ «Бруклін-Київ» ОСОБА_3 при подачі зави про державну реєстрацію, діяв на підставі довіреності №ЮР-02 від 04.11.2014р., якою ТОВ «Бруклін-Київ» уповноважує ОСОБА_3 діяти від імені ТОВ «Бруклін-Київ» по всім питанням, пов'язаним з реєстрацією права користування (сервітуту) Товриства за Договором №605-П-ОДФ-14 від 28.02.14р. про встановлення сервітуту щодо причалів 43-47 ДП «Адміністрація морських портів України» (а.с. 47).
У вказаній довіреності зазначено, що ця довіреність видана терміном на один рік, але при цьому датою, до якої діє довіреність, вказано 04 листопада 2014 року (а.с. 47).
Тобто зазначена довіреність містить розбіжності, які полягають у невідповідності числового вираження дати кінцевого строку дії довіреності буквеному визначенню («довіреність видана терміном на один рік»). Очевидно, що кінцевою датою однорічного терміну з дати видачі довіреності має бути 04 листопада 2015 року.
При цьому суд вказує, що наявність зазначених розбіжностей у документі фактично унеможливлює його використання як документу, що підтверджує повноваження представника ТОВ «Бруклін-Київ» станом на 11.11.2014р., тобто на момент подачі заяви про державну реєстрацію права сервітуту.
Отже, суд вважає, що право позивача не може бути відновлено шляхом зобов'язання Державного реєстратора переглянути заяву ТОВ «Бруклін-Київ» від 11.11.2014р.
Окрім того, як зазначено в постанові Вищого адміністративного суду України від "05" березня 2015р. К/800/49615/14, встановлення факту неправомірності оскаржуваного рішення відповідача не є безумовною підставою для прийняття судом рішення про захист (відновлення) порушеного права шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення без виконання інших дій, обов'язок виконання яких покладений на нього положеннями частини 2 статті 9 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Бруклін-Київ».
Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно з ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 94 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167,186, 254 КАС України суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артема Михайловича, третя особа Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артема Михайловича №173511883 від 20.11.2014р. про відмову у державній реєстрації права користування причалами №43-47 Одеського морського порту за ТОВ "Бруклін-Київ" за договором сервітуту №605-П-ОДФ-14 від 28.02.2014р.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Л.М.Токмілова