Справа: № 810/5488/14 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
15 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
при секретарі: Погорілій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Пак» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Тара-Пак» звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2014 року № 0015571501, яким зобов'язано сплатити штраф у розмірі 34 179,71 грн..
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція підтримує таку правову позицію, з огляду на слідуюче.
З матеріалів справи вбачається, що податковим органом стосовно позивача на підставі акта перевірки від 30.12.2013 року було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000142200 від 17.01.2014 року, яким нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 253 688 грн., граничний термін сплати по якому становив 11.04.2014 року.
Позивачем 26.02.2014 року до податкового органу подано декларацію з податку на прибуток за 2013 рік, в якій зазначено суму переплати по податку на прибуток в розмірі 173 807 грн. та відсутнє самостійне визначення позивачем податкового зобов'язання в сумі 170 898,55 грн.
До облікової картки платника податку 08.03.2014 року позивачу внесено нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 253 688 грн. на підставі вказаного вище акта перевірки та податкового повідомлення-рішення. На цей же час у позивача обліковується переплата з податку на прибуток в сумі 82 789,44 грн.
Згідно з платіжним дорученням № 239 позивачем 05.03.2014 року сплачено грошове зобов'язання по акту перевірки від 30.12.2013 в сумі 79 900 грн., а 22.04.2014 платіжним дорученням № 439 позивачем сплачено кошти в сумі 47 300 грн. в рахунок погашення податкового боргу.
12.08.2014 податковим органом проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток ТОВ «Тара-Пак», за результатами якої складено акт перевірки № 179/1501/32214479 та встановлено порушення граничного терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток, передбаченого п.57.1 ст.57 ПК України.
В акті перевірки зазначено, що платник згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України самостійно визначив розмір податкового зобов'язання 170 898,55 грн., граничний термін сплати - 11.03.2014, а сплатив 11.04.2014, тобто кількість днів затримки сплати становить 32 дні. При цьому, в акті не вказано, на підставі якого саме документа позивач самостійно визначив грошове зобов'язання з податку на прибуток.
Зазначені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем 12.08.2014 року спірного податкового повідомлення-рішення № 0015571501, яким ТОВ «Тара-Пак» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 34 179,71 грн.
Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання.
Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 ст.54 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. А відповідно до пункту 54.5 ст.54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому пунктом 57.3 цієї ж статті визначено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до пункту 87.1 ст.87 ПК України сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів. Пунктом 87.9 цієї ж статті передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
За п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже, колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта, що позивач самостійно визначив розмір податкового зобов'язання в сумі 170 898,55 грн., граничний термін сплати якого становив 11.03.2014 року, і несвоєчасно сплатив це зобов'язання, оскільки воно було визначено позивачу не ним самим самостійно, а податковим органом. При цьому позивач добровільно виконував свої обов'язки щодо сплати визначеного йому грошового зобов'язання та мав переплату зі сплати податку на прибуток, про що свідчать відомості облікової картки платника податку.
При цьому, апеляційна інстанція враховує, що в акті перевірки не вказано, на підставі якого саме документа позивач самостійно визначив грошове зобов'язання з податку на прибуток.
Крім того спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується виключно на висновках акту перевірки та твердженнях податкового органу про порушення строку сплати самостійно визначеного позивачем податкового зобов'язання. Варто зауважити, що акт перевірки відповідно до вимог ч.1 ст. 70 КАС України не є належним доказом, який містив би інформацію щодо предмету доказування.
Судова колегія не може не відзначити, що в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
Так, позивач мав переплату з податку на прибуток, звертався до податкового органу щодо зарахування переплати по податку на прибуток в рахунок погашення податкового боргу, проте відповіді не отримав. Дані доводи не були спростовані апелянтом в його апеляційній скарзі.
За таких обставин, з огляду на викладене вище, податковий орган у разі наявності факту виникнення заборгованості у позивача в березні 2014 р. повинен був своєчасно повідомити про це платника податку (позивача) та вжити заходів щодо погашення заборгованості, у т.ч. за рахунок переплати з цього податку. Проте ці заходи податковим органом було вжито несвоєчасно, унаслідок чого кількість днів прострочення сплати боргу перевищила 30 днів, а штрафна санкції збільшилися з 10% до 20%, адже перевірку податковим органом проведено лише в серпні 2014 р.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, податковий орган з березня 2014 р. по серпень 2014 р. порушував вищевказані вимоги щодо «належного урядування».
За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Доводи апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження та не спростували висновків суду першої інстанції
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Кобаль М.І.
Карпушова О.В.