№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4073/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
16 квітня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Прохоровій В.С.
за участю: представника позивача ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
представника ОСОБА_5 ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна про визнання недійсним договору дарування.
Позивач у жовтні 2013 року звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 18.09.1998 року вона уклала з донькою ( відповідачем по справі) договір дарування будинку № АДРЕСА_1. При укладанні вказаного договору вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки вважала його договором довічного утримання, якого вона потребувала в силу свого віку і сподівалася на таку допомогу зі сторони доньки, яка з 2013 року перестала піклуватися про неї, таким чином вона опинилася в скрутному стані, позбавившись таким чином єдиного житла, яким відповідач може розпорядитися в будь-який час і таким чином вона залишиться без місця проживання. Зазначаючи, що це свідчить про наміри відповідача лише заволодіти її квартирою, а не дотримання їх домовленості про надання їй постійного утримання, тому просила визнати договір дарування недійсним.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_7 було задоволено.
Визнано недійсним договір дарування будинку № АДРЕСА_1, укладений 18 вересня 1998 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською Оленою Юріївною за № 790.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Печерського районного суду від 22 грудня 2014 року, ОСОБА_5 було відмовлено у прийнятті заяви про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду ОСОБА_5.( як особа яка не брала участі у справі в той час як суд постановляючи оскаржуване рішення вирішив питання про його права) подав апеляційну скаргу, де ставив питання про його скасування та постановлення нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначаючи при цьому про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу просила суд її задовольнити.
Представник позивача та відповідач не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення.
Третя особа будучи належним чином повідомленою про розгляд справи у судове засідання не з'явилася. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за її відсутності в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом при розгляді справи було встановлено, що 18.09.1998 році між сторонами по справі було укладено договір дарування за яким позивач( ОСОБА_7А) подарувала будинок доньці ОСОБА_4
Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що спірний будинок, в якому позивач зареєстрована та проживає в даний час, є єдиним її житлом. А також те, що квартира є єдиним її житлом, якого позивач може позбутися в любий час, не маючи права вимагати від відповідача будь-якого утримання, а тому укладення позивачем договору дарування цієї квартири за вказаних обставин розцінювалася судом як помилка щодо природи вказаного правочину, прав та обов'язків сторін. Таким чином дії сторін до, в момент і після укладення договору дарування свідчать про те, що позивач мала волевиявлення на укладення договору довічного утримання і не правильно визначила предмет та інші істотні умови безоплатної передачі квартири у власність відповідача, що є для неї невигідною умовою.
Апелянт ставлячи питання у апеляційній скарзі про скасування заочного рішення зазначав, що прийняте судове рішення порушує його законні права та інтереси як власника будинку АДРЕСА_1. Так як суд при розгляді справи не з'ясував кому та на підставі яких документів на час звернення позивача до суду, належав спірний житловий будинок та земельна ділянка, що стали предметом оскаржуваного договору дарування, а обмежився документами наданими позивачем. Під час розгляду справи в суді, будинок був відчужений відповідачем за договором купівлі-продажу та набутий апелянтом. А відтак, за умови з'ясування даної обставини, суд, мав би залучити його до участі в справі в якості третьої особина стороні відповідача, тому суд позбавив можливості взяти участь особисто, чи через представника участь у судовому розгляді даної справи.
Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження у ході апеляційного розгляду.
Як вбачається, на час постановлення судового рішення від 19.12.2013 року за яким було визнано недійсним договір дарування будинку № АДРЕСА_1 укладений 18 вересня 1998 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, апелянт ОСОБА_5 був вже власником спірного житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 23.10.2013 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. ( а.с. 97 -98).
А відтак, суд першої інстанції не залучивши до участі в справі ОСОБА_5 при постановленні судового рішення, за яким було визнано договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 ( який вже на той час належав ОСОБА_5.) недійсним, фактично вирішив питання про його права та обов'язки.
У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав свобод чи інтересів.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постановлене судове рішення підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи за правилами ст. 309 ЦПК України.
Враховуючи те, що за діючими нормами ЦПК суд апеляційної інстанції позбавлений можливості під час апеляційного провадження здійснювати дії щодо залучення до участі в справі осіб на стороні відповідачів, співвідповідачів ( як таких, що не були залучені судом першої інстанції) за правилами ст. 33 ЦПК України, колегія суддів вважає, що в задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року скасувати та постановити нове, за яким :
ОСОБА_7 відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог до ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна про визнання недійсним договору дарування.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: