Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Сербіна Н.Г.
№22-ц/796/5413/2015 Доповідач - Борисова О.В.
Справа №758/14397/13-ц
м. Київ
16 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Кутц А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: публічне акціонерне товариство «Компанія «Ельба» про визнання недійсним відчуження (відступлення) частки в статутному капіталі,-
У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: ПАТ «Компанія «Ельба», в якому просив визнати недійсним відчуження (відступлення) ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Ельба» у розмірі 36% статутного капіталу товариства, що складає 7000000 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Зазначає, що відсутність згоди позивача на відчуження відповідачем ОСОБА_1 частки у статутному капіталі товариства є підставою для визнання такого відчуження недійсним.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Позивач, відповідач ОСОБА_4 та третя особа в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце слухання справи були повідомлені у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, а тому право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 жовтня 1995 року по 03 березня 2007 року.
При цьому позивач зазначає, що після розірвання шлюбу він та ОСОБА_1 не припинили проживати разом, тобто не припинили фактичні шлюбні відносини.
Згідно статуту ТОВ «Компанія «Ельба», затвердженого загальними зборами учасників протокол №31-03/10 від 31 березня 2010 року, відповідачу ОСОБА_1 належало 36% статутного капіталу товариства, що складає 7000000 грн.
Заявою від 05 липня 2010 року ОСОБА_1 повідомила про вихід із складу учасників ТОВ «Компанія «Ельба» за особистим бажанням. Належну їй частку в статутному капіталі (фонді) товариства в розмірі 36% відступила на користь ОСОБА_4
Протоколом зборів учасників ТОВ «Компанія «Ельба» №06-07/10-1 від 05 липня 2010 року вирішено надати згоду ОСОБА_1 на відступлення в повному обсязі її частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Ельба» у розмірі 36% учаснику товариства ОСОБА_4
За приписами ст.ст.60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом ч.ч.2,4 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Статтею 68 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно з ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.
Враховуючи те, що предметом спору є визнання недійсним відчуження (відступлення) ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Ельба» у розмірі 36% статутного капіталу товариства, а не компенсація вартості його частки, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позову.
Доводи апелянта про те, що відсутність згоди позивача на відчуження відповідачем ОСОБА_1 частки у статутному капіталі товариства є підставою для визнання такого відчуження недійсним колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
За змістом ч.1 ст.115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Частиною 1 ст.147 ЦК України визначено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України викладеною в постанові від 03 липня 2013 року по справі №6-61цс13, яка відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст.65 ЦК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.
Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України є суб'єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім'ї.
Тобто ОСОБА_1 відступаючи свою частку у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Ельба» у розмірі 36% на користь ОСОБА_4 діяла в межах закону, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на відступлення учасником товариства своєї частки у статутному капіталі іншому учаснику цього товариства згоди іншого подружжя непотрібно.
Таким чином колегія суддів вважає, що правових підстав для визнання відчуження (відступлення) частки в статутному капіталі недійсним немає.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: