І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
16 квітня 2015 року м.Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі : головуючого судді Кирилюк Г.М.
суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, за апеляційною скаргою представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» - Савескус-Савело Валерії Олегівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року,
встановила:
У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Старокиївський Банк» ( надалі - ПАТ «Старокиївський Банк») звернулося до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням змін просило застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору банківського рахунку № 7564, укладеного 16.04.2014 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Старокиївський Банк» та до договору банківського вкладу № 05/1021-2014, укладеного 14.05.2014 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Старокиївський Банк», та стягнути в дохід держави всі кошти, які були отримані незаконним шляхом внаслідок укладення нікчемних договорів.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 03.12.2012 року між ПАТ «Старокиївський Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу № 12/1008-2012, на підставі якого відкрито вкладний рахунок в національній валюті та проводились необхідні операції відповідно до заяв клієнта та вимог законодавства України. 12.05.2014 року НБУ було прийнято постанову № 276/БТ «Про віднесення ПАТ «Старокиївський Банк» до категорії проблемних». На підставі постанови Правління НБУ від 17.06.2014 року № 365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17.06.2014 року прийнято рішення № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський Банк». З 18.06.2014 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Старокиївський Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
У зв'язку з тим, що сума грошових коштів на рахунку ОСОБА_1 перевищувала суму граничного розміру відшкодування коштів, останнім за сприяння відповідних працівників банку було ініційовано процес фіктивного відкриття рахунків фізичними особами для штучного зарахування коштів на них у розмірі, що не перевищує суму граничного відшкодування коштів у сумі до 200 000 грн.
Таким чином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було вчинено ряд дій, необхідних для досягнення вказаної мети, а саме ОСОБА_2 та ще 20 фізичних осіб уклали з банком договори банківського рахунку та договори банківського вкладу, на підставі яких були відкриті вкладні, поточні та інші рахунки в банку.
Зокрема, ОСОБА_2 уклав з банком договір банківського рахунку №7564 від 16.04.2014 р., на підставі якого банком відкрито поточний (на вимогу) рахунок, та договір банківського вкладу № 05/1021-2014 від 14.05.2014 року, на підставі якого банком відкрито вкладний рахунок.
Працівник банку, використовуючи комп'ютерну техніку, здійснив розрахунково-касові операції щодо нібито видачі ОСОБА_1 готівкових коштів з його рахунків, хоча фактично готівкові кошти не видавались з каси банку, а також про зарахування грошових коштів на поточні (на вимогу) рахунки ОСОБА_2 та 20 фізичних осіб, хоча фактично готівкові кошти не вносились в касу банку.
Таким чином, працівником банку 14.05.2014 року в 01:12 год. на рахунок ОСОБА_2 була зарахована сума грошових коштів у розмірі 200 000 грн. У подальшому кошти з поточних рахунків останнього та інших 20 фізичних осіб були перераховані на їх вкладні рахунки.
29.08.2014 року, на підтвердження факту нікчемності виявлених правочинів, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було видано наказ №61, відповідно до якого було зупинено перерахування/виплати за транзакціями і правочинами, визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори), зокрема і договір банківського рахунку № 7564 від 16.04.2014 р., договір банківського вкладу № 05/1021-2014 від 14.05.2014 року.
Зважаючи на те, що вказані правочини були вчинені відповідачами безпосередньо перед запровадженням тимчасової адміністрації, останні мають ознаки фіктивних та спрямовані на отримання безпідставного і незаконного відшкодування коштів за рахунок держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порушують публічний порядок, позивач просив позов задовольнити та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Скасовано ухвалу суду від 10 листопада 2014 року про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі представник Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ«Старокиївський Банк» Савескус-Савело В.О., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року та ухвалити нове рішення, яким застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до укладеного договору банківського рахунку № 7564, укладеного між ОСОБА_2 з ПАТ «Старокиївський Банк» 16 квітня 2014 року та до договору банківського вкладу № 05/1021-2014, укладеного між ОСОБА_2 з ПАТ «Старокиївський Банк» 14 травня 2014 року. Стягнути в дохід держави всі кошти, які були отримані незаконним шляхом внаслідок укладення нікчемних договорів.
Свої доводи мотивує тим, що пунктом 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини неплатоспроможного банку є нікчемним з підстав укладання банком правочину (у тому числі договору), коли банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
Відповідно до п. 7 ч.3 ст. 38 цього Закону правочини неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав укладання банком правочину (у тому числі договору), умови якого передбачають платіж з метою надання окремим кредитором переваг, прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам справи, що зумовлюють нікчемність правочинів, які є предметом даного спору, в тому числі наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Старокиївський Банк» Пантіної Л.О. №61 від 29.08.2014 р., яким визнано нікчемними всі транзакції та правочини, в тому числі й договір банківського рахунку №7564 від 16.04.2014 р., договір банківського вкладу №05/1021-2014 від 14.05.2014 р.
Зазначив, що операції щодо зняття грошових коштів з рахунків ОСОБА_1 та внесення готівкових коштів на рахунки ОСОБА_2 та 20 фізичних осіб були проведені після закриття каси банку, що свідчить про неможливість проведення вказаних розрахунково-касових операцій та їх нікчемність. Відповідач ОСОБА_2 не мав наміру створення правових наслідків, які обумовлені договором банківського вкладу та договором банківського рахунку, оскільки не міг бути присутнім при проведенні операцій за відкритими рахунками. Вказані договори були укладені для незаконного розподілу (подрібнення) коштів ОСОБА_1, що в свою чергу, забезпечило б можливість ОСОБА_1 компенсувати грошові кошти шляхом пред'явлення вимог ОСОБА_2 та 20 фізичних осіб до Фонду. Вважає, що дії відповідачів були спрямовані на отримання безпідставного і незаконного відшкодування коштів за рахунок держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому не відповідають інтересам держави та порушують права інших кредиторів Банку.
В судовому засіданні представники позивача Арбузов О.О. та Савескул - Савело В.О. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_8 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши доповідь по справі, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03.12.2012 року між ПАТ «Старокиївський Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу №12/1008-2012, за умовами якого останній вніс на вкладний рахунок грошові кошти в сумі 4 085 410, 50 грн. зі строком повернення вкладу до 03.06.2014 року.
На підставі поданої ОСОБА_1 05.05.2014 року заяви про видачу коштів, договір банківського вкладу було достроково припинено, кошти з депозитного рахунку були отримані останнім 13.05.2014 р.
16.04.2014 року між ПАТ «Старокиївський Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір банківського рахунка №7564, на який останнім 13.05.2014 року було внесено грошові кошти в сумі 200 000 грн. згідно заяви про внесення готівки № 63286.
14.05.2014 року між ПАТ «Старокиївський Банк» та ОСОБА_2 укладено договір банківського вкладу № 05/1021-2014, за умовами якого банк відкрив вкладнику вкладний (строковий) рахунок «Недільний» у гривні на суму 200 000 грн. зі сплатою 1 % річних з датою повернення вкладу 21.05.2014 року.
Згідно платіжного доручення № 63459 від 14.05.2014 року 200000 грн. були перераховані з поточного рахунку на депозитний рахунок, а після закінчення строку дії договору банківського вкладу - перераховані на поточний рахунок ОСОБА_2, проте останньому не повернуті, у зв'язку з відсутністю фінансових можливостей банку.
12.05.2014 року НБУ було винесено постанову № 276/БН «Про віднесення ПАТ «Старокиївський Банк» до категорії проблемних».
На підставі постанови НБУ від 17.06.2014 року № 365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17.06.2014 року прийнято рішення № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський Банк».
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський Банк» призначено Пантіну JI.O.
Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський Банк» запроваджено строком на три місяці з 18 червня по 18 вересня 2014 року.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що укладені правочини є дійсними, доказів того, що останні порушують публічний порядок суду не надано, а тому наслідки недійсності нікчемного правочину не застосовуються. За відсутності доказів наявності умислу у обох сторін правочину відсутні правові підстави для застосування таких наслідків правочину, як стягнення в дохід держави одержаного сторонами за угодою. За відсутності доказів того, що сам факт укладення договорів призвів до неплатоспроможності банку, неможливості виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, до надання переваг або пільг відповідачу перед іншими клієнтами банку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги пунктів 2 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на правовідносини сторін не поширюються. На підтвердження тієї обставини, що грошові кошти були видані та отримані протягом операційного часу банку, суд взяв до уваги записи у контрольному журналі на осіб, що допускаються до відкриття, закриття та опечатування грошових сховищ від 28 травня 2014 року, згідно з якими 13 травня 2014 року грошові кошти були передані під охорону о 20.10 год.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Таким чином правочини, які порушують публічний порядок є нікчемними, і в той же час такі правочини можуть бути визнані судом недійсними.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Таким чином, обставини вчинення правочинів з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства або порушення публічного порядку може бути встановлена в порядку кримінального судочинства, оскільки вказані дії становлять склад злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.
Відповідно до статті 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності умислу у сторін правочинів або однієї із сторін в намірі порушити публічний порядок.
Пояснення посадових осіб банківської установи у якості свідків у справі про застосування наслідків нікчемного правочину з підстав порушення публічного порядку не є засобом доказування в розумінні положень ст.59 ЦПК України та ст.218 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що договори банківського рахунку та банківського вкладу, укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «Старокиївський Банк» є нікчемними в силу закону, оскільки їх визнано нікчемними Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Старокиївський Банк» є необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що встановлення факту нікчемності правочину тимчасовою адміністрацією банку у цивільному процесі не є преюдиціальним фактом та потребує доказуванню у загальному порядку, оскільки відповідно до вимог ст.221 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Матеріали справи не містять обґрунтувань, які саме зобов'язання взяв на себе банк, які призвели до його неплатоспроможності. Не зазначено також кредиторів, перед якими виконання зобов'язання стало неможливим. Відсутні й докази наявності причинно-наслідкового зв'язку між виникненням обов'язку перед відповідачем ОСОБА_2 та неможливістю виконання зобов'язання перед іншими кредиторами.
Пунктом 7 частини 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Старокиїський банк» визнано неплатоспроможним на підставі постанови НБУ від 17.06.2014 р. №365, в той час як договір банківського рахунку № 7564 був укладений 16.04.2014 р., а договір банківського вкладу № 05/1021-2014 - 14.05.2014 р.
Сам по собі факт укладення вказаних договорів не свідчить про надання переваг або пільг відповідачам перед іншими клієнтами банку. Умови укладених договорів не передбачають переваг для ОСОБА_2 порівняно з іншими особами. Доказів на підтвердження цієї обставини суду не надано.
Крім цього, відповідач ОСОБА_2 не є кредитором банку, а є вкладником, що має право на відшкодування свого вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
За таких підстав суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на спірні правовідносини не поширюється положення п. 2 та п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Доводи апеляційної скарги про те, що фактично грошові кошти не були отримані ОСОБА_1 та не вносилися до каси банку ОСОБА_2 спростовуються випискою за особовим рахунком за 13.05.2014 року, заявами на видачу готівки № 63066 та № 63067 від 13.05.2014 року, згідно з якими ОСОБА_1 повернуто кошти у розмірі 4 085 410, 50 грн. та сплачено відсотки по депозиту у розмірі 33 578, 72 грн., відміткою банку на заяві про видачу коштів з вкладу (закриття рахунку) про те, що кошти виплачені готівкою 13.05.2014 року та рахунок закрито 14.05.2014 року, заявою на переказ готівки №63286 внесення готівки на поточний рахунок ОСОБА_2 13.05.2014 р., а також платіжним дорученням № 63459 від 14.05.2014 року про безготівкове перерахування до договору на депозитний рахунок ОСОБА_2 200 000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що касові операції були проведені у нічний час на висновки суду не впливають, оскільки відкриття банківських рахунків та зарахування коштів на банківські рахунки є обов'язком банку. Будь-яких доказів втручання відповідачів у проведення касових операцій банку позивачем не надано.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» - Савескус-Савело Валерії Олегівни відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Справа №22-ц/796/5762/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Чередніченко Н.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.