Апеляційний суд міста Києва
16 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальні провадження № 12013110100008042, № 12013110100013774 щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_2 ,
судимого вироком Шевченківського районного суду м. Києва
від 01.12.2014 року за ч.2 ст.185 КК України на два роки позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_3 , не судимого,
Справа № 11-кп/796/604/2015
Категорія: ч.2 ст.185 КК України
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_11
Доповідач: ОСОБА_1
які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015 року,
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.01.2015 року ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 визнані винуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.185 КК України.
ОСОБА_8 призначено покарання за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2012 року і за сукупністю вироків ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.
ОСОБА_9 призначено покарання за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначеного покарання з покаранням за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 01.12.2014 року ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_9 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки і на нього покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
ОСОБА_10 призначено покарання за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_10 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і на нього покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Судом прийнято рішення щодо речових доказів та про відшкодування процесуальних витрат.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 змінити, виключивши з нього призначення покарання за сукупністю вироків, і звільнити обвинуваченого від відбування покарання за даним вироком з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Захисник не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_8 і правильність кваліфікації його діянь, однак зазначає про те, що ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02.02.2015 року його підзахисний звільнений від покарання, призначеного вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2012 року, на підставі Закону України “Про амністію у 2014 році”. Крім того, захисник просить урахувати, що ОСОБА_8 позитивно характеризується, щиро розкаявся, відшкодував потерпілому завдані збитки, що свідчить про його відношення до вчиненого.
Вирок щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_10 оскаржено не було.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника ОСОБА_6 і обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримку апеляційної скарги; доводи прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим і вмотивованим; дослідивши докази, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 вчинили крадіжку майна ОСОБА_12 за наступних обставин.
7 травня 2013 року близько 21 години 40 хвилин ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_4 , розпивали спиртні напої. Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та вказані особи вступили у попередню змову з метою таємного викрадення слабоалкогольних напоїв з холодильника торгівельного кіоску, розташованого на АДРЕСА_5 , і розподілили між собою злочинні ролі.
Реалізовуючи злочинний умисел, ОСОБА_8 за місцем проживання взяв плоскогубці, після чого разом з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, прийшов до торгівельного кіоску, розташованого на АДРЕСА_5 , біля якого знаходився холодильник з слабоалкогольними напоями, належний приватному підприємцю ОСОБА_12 .
Переконавшись, що їхні дії залишаються непоміченими сторонніми, ОСОБА_8 з використанням плоскогубців відкрутив болти металевих дверей холодильника, ОСОБА_10 підтримав металеві двері холодильника, а ОСОБА_9 дістав пляшки з пивом. В цей же час особа матеріали, щодо якої виділено в окреме провадження, знаходилась неподалік кіоску і спостерігала за навколишньою обстановкою, щоб у разі небезпеки повідомити співучасників.
Таємно викравши пляшки з пивом на загальну суму 2 099 гривень 70 копійок, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та особи матеріали, щодо яких виділено в окреме провадження, з місця вчинення кримінального правопорушення зникли та розпорядились викраденим майном на власний розсуд, чим спричинили ОСОБА_12 матеріальної шкоди на вказану суму.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 за ч.2 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб, - є вірною.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд першої інстанції відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття і добровільне відшкодування завданого збитку, а також наявність обставини, що його обтяжує, - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, і призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк, близький до мінімального, передбачений санкцією частини статті закону України про кримінальну відповідальність.
Оскільки ОСОБА_8 , який був засуджений вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2012 року за ч.2 ст.296 КК України на 2 роки позбавлення волі і на підставі ст.104 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, вчинив новий злочин під час іспитового строку, суд першої інстанції призначив покарання за сукупністю вироків, застосувавши положення ст.71 КК України.
Однак після ухвалення вироку судом першої інстанції і до набрання ним законної сили ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02.02.2015 року за наслідками розгляду заяви ОСОБА_8 він був звільнений від покарання, призначеного вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2012 року, на підставі п.“а” ст.1 Закону України “Про амністію у 2014 році” від 08.04.2014 року, оскільки на момент вчинення злочину був неповнолітнім.
За таких обставин закон України про кримінальну відповідальність, зокрема, ст.71 КК України не підлягає застосуванню, і апеляційні вимоги захисника про необхідність виключення призначення ОСОБА_8 остаточного покарання за сукупністю вироків є обґрунтованими.
Також, перевіряючи доводи захисника про суворість призначеного покарання, колегія суддів вважає їх слушними.
Відповідно до вимог ст.75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи питання про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання, яке належить відбувати реально, суд першої інстанції не врахував положень ч.2 ст.50 КК України, згідно з якою покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. І судом не наведено переконливих мотивів того, що саме в умовах ізоляції від суспільства буде досягнута мета призначеного кримінального покарання.
Так, судом не враховано, що після вчинення кримінального правопорушення протягом тривалого часу ОСОБА_8 проживав у центрі реабілітації при Благодійній організації “Всеукраїнський благодійний фонд “Мир і добробут”, де працював і зарекомендував себе з позитивної сторони як особа, у якої відбулася переоцінка життєвих цінностей, є особою молодого віку. Претензії з боку потерпілого відсутні.
А тому, враховуючи дані про особу винного, обставини, що пом'якшують покарання, зважаючи на те, що з моменту вчинення кримінального правопорушення пройшов достатній проміжок часу, протягом якого обвинувачений вів нормальний спосіб життя, колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_8 можливе без відбування покарання, і його слід звільнити від відбування покарання з випробуванням, задовольнивши таким чином апеляційну скаргу захисника.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015 року щодо ОСОБА_8 змінити.
Виключити з вироку призначення ОСОБА_8 остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України і вважати його засудженим за ч.2 ст.185 КК України на 2 /два/ роки позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 /три/ роки.
На підставі ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_8 :
- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;
- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання;
- періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3