9 квітня 2015 року Апеляційний суд м. Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Кирилюк Г.М.
ПанченкаМ.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року, -
У червні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом (в подальшому уточненим) до ПАТ «Універсал Банк» про визнання кредитного договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 4 червня 2008 року між
ОСОБА_2 та ВАТ «Універсал Банк» (після зміни назви - ПАТ «Універсал Банк») укладено кредитний договір № 093-2008-1881. 29 червня 2011 року між сторонами укладено додаткову угоду б/н до кредитного договору, якою основний договір викладено у новій редакції. Того ж дня укладено договір поруки між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 На думку позивача, вказані договори не відповідають вимогам чинного законодавства, містять несправедливі та дискримінаційні умови, положення договору надають значну перевагу відповідачу, позбавляючи позивача значного обсягу прав. Всупереч положенням чинного законодавства позивачу не було надано інформацію про орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Примірник кредитного договору разом з додатками позивач отримала лише в день укладення договору та не мала змоги належним чином ознайомитись з його умовами. Пунктом 5.2.4 договору встановлені несправедливі умови щодо права банку вимагати повернення всієї суми кредиту при будь-якому незначному порушенні умов кредитного чи іпотечного договорів. В порушення вимог постанови НБУ кредитним договором передбачено зобов'язання позичальника в день надання йому кредиту сплатити кредитну плату за ініціювання кредиту в розмірі 3 475,25 грн. Також, _________________________________________________________
Справа № 756/8496/14-ц
№ апеляційного провадження 22-ц/796/4670/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Кричина А.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.
враховуючи курс швейцарського франка до гривні на момент укладення оспорюваних договорів, позивач отримала кредит у сумі, еквівалентній 311 000,00 грн., станом на момент подачі позовної заяви ОСОБА_2 виплатила суму, еквівалентну
380 633,71 грн., та втратила квартиру, на купівлю якої видавався кредит. У зв'язку з викладеним позивач просила визнати недійсними кредитний договір № 093-2008-1881 від 4 червня 2008 року, договір поруки № 093-2008-1881-Р/1 від 29 червня 2011 року, а також додаткові угоди б/н від 10 червня 2011 року, б/н від 29 червня 2011 року до вказаного кредитного договору з моменту їх укладення.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в інтересахОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, визнати недійсними укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «Універсал Банк» кредитний договір № 093-2008-1881 від 4 червня 2008 року, договір поруки № 093-2008-1881-Р/1 від 29 червня 2011 року, а також додаткові угоди б/н від 10 червня 2011 року, б/н від 29 червня 2011 року до вказаного кредитного договору з моменту їх укладення; визначити умови та порядок розрахунків між сторонами.
Апелянт, зокрема, посилається на ті обставини, що суд необґрунтовано не взяв до уваги доказів того, що кредитний договір та додаткові угоди суперечать вимогам законодавства про захист прав споживачів. Також вказує, що на час укладення зазначеного договору її не було ознайомлено з умовами кредитування.
В суді апеляційної інстанції представники ОСОБА_2: ОСОБА_7 та ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Представник ПАТ «Універсал Банк» - ВасилевськийО.А. у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року залишити без змін.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Під час розгляду справи судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ВАТ «Універсал Банк» (після зміни назви - ПАТ «Універсал Банк») укладено кредитний договір № 093-2008-1881 від 4 червня 2008 року, згідно з умовами якого позивачу надано кредит у сумі 62 000,00 швейцарських франків зі сплатою відсотків у розмірі 10,95 % річних, строком до 1 червня 2028 року (а.с. 129-142).
10 червня 2011 року та 29 червня 2011 року між сторонами укладено додаткові угоди до зазначеного кредитного договору та узгоджено зміну процентної та підвищеної ставки за користування кредитом (а.с. 13-30).
Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Також встановлено, що 29 червня 2011 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 093-2008-1881-Р/1, відповідно до якого поручитель поручається перед банком за виконання ОСОБА_2 усіх зобов'язань за кредитним договором (а.с. 31-36).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що оспорювані кредитний договір, додаткові угоди до нього та договір поруки не суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», а позивач особисто підписала їх, що свідчить про погодження з умовами кредитування.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_2 просила визнати недійсним кредитний договір та додаткові угоди до нього з тих підстав, що під час укладення договорів та отримання кредиту її не було ознайомлено з валютними ризиками, сукупною вартістю кредиту та іншими умовами кредитування. Також посилалася на істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін за договором на користь кредитора. Як наслідок визнання недійсним кредитного договору, як основного зобов'язання, вважала недійсним і договір поруки, укладений з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачами умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Посилання представників позивача на те, що ОСОБА_2 не було ознайомлено з умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту є надуманими та необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме пунктом 9.4 додаткової угоди від 29 червня 2011 року, відповідно до якого позичальник підтверджує, що до укладення цього договору його було ознайомлено в письмовій формі про усі кредитні продукти та сукупні витрати, що мають сплачуватися ним, а також з умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту.
Підписавши вказану угоду, позивач погодилася з такою умовою договору та підтвердила факт виконання кредитором обов'язку ознайомити її з наведеними умовами кредитування.
Крім того, пунктом 9.5 додаткової угоди передбачено згоду позичальника на використання банком його особистих даних в межах здійснення банківської діяльності.
Наведене, в свою чергу, спростовує доводи апеляційної скарги з приводу неправомірності використання відповідачем таких даних, як факту порушення законодавства про захист прав споживачів.
Оцінюючи підставність заявлених вимог щодо визнання кредитного договору недійсним, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що посилання представника позивача на необізнаність ОСОБА_2 з графіком погашення заборгованості є юридично необґрунтованими, оскільки остання погашала заборгованість за кредитом відповідно до вказаного графіку, тобто вчиняла дії, які свідчать про визнання нею своїх обов'язків за договором.
Крім того, такі посилання в апеляційній скарзі є недоведеними в розумінні вимог процесуального закону, а тому оцінюються судом критично, як припущення, на яких не може ґрунтуватися доказування (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Доводи апелянта з приводу того, що умови договору створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, є безпідставними, оскільки, враховуючи передбачену законом свободу договору, тобто можливість позивача відмовитися від підписання кредитного договору та додаткових угод, умови яких, на її думку, є несправедливими та небезпечними для майнових інтересів останньої, а також можливість змінити такі умови, ОСОБА_2 погодилася з останніми та прийняла їх, що підтверджується її підписами на самому кредитному договорі, додатках до нього та додаткових угодах.
Апеляційний суд розцінює такі доводи як намагання боржника в порушення статті 525 ЦК України ухилитися від виконання обов'язків за вказаним договором та уникнути відповідальності за неможливість виконання зобов'язання за ним.
Водночас, доводи представників позивача з приводу невідповідності чинному законодавству пункту 9.8 кредитного договору (в редакції від 29 червня 2011 року - пункт 10.7), яким передбачена сплата на користь банку плати за ініціювання кредиту у розмірі 3 475,25 грн., є обґрунтованими з огляду на наступне.
Пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року передбачено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин, зокрема, укладання кредитного договору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що така умова кредитного договору суперечить вимогам вказаних Правил та, в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливою.
Згідно із частиною 5 цієї статті, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Проте, відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач не просила суд визнати недійсними окремі умови кредитного договору та додаткових угод, а недійсність окремого пункту кредитного договору не свідчить про недійсність договору в цілому, враховуючи ту обставину, що вказаний пункт не містить в собі істотних умов, передбачених законом для договору кредиту.
Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 1056 ЦК УкраїниОСОБА_2 мала право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця, проте зазначеним правом не скористалася, що також свідчить про її згоду зі всіма умовами договору.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції законними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Судом повно та всебічно з'ясовано фактичні обставини, вірно встановлено правовідносини сторін та правильно застосовано відповідну норму закону, що їх регулює, з огляду на що апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий : І.М. Вербова
Судді : Г.М. Кирилюк
М.М. Панченко