ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
21 квітня 2015 року письмове провадження № 826/20768/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу
За позовомПриватного підприємства «Крок»
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство «Крок» (надалі - позивач або ПП «Крок») з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2013 року № 0006312204 та № 0006292204.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ПП «Крок» не порушувало вимог п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6. ст.198 та п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами та засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит, формування валових витрат підприємства та бюджетного відшкодування по взаємовідносинам з контрагентом.
Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими, прийнятими з підстав встановлення під час перевірки позивача, факту нереальності його взаємовідносин з контрагентом, що за правилами діючого податкового законодавства позбавляє платника податків (у даному випадку - позивача) права на формування податкового кредиту, валових витрат підприємства та бюджетного відшкодування по таким взаємовідносинам.
Ухвалою суду від 20.04.2015 року закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог ПП «Крок» до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2013 року № 0006312204.
За правилами ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, за спільним клопотанням сторін, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка ПП «Крок» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 10.12.2014 року № 4994/2651-2204/30223565, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, зокрема:
п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в жовтні 2013 року в розмірі 16256 грн. та завищено суму податку на додану вартість, що підлягав бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів (р.23.2) у розмірі 108000 грн.
Як вбачається зі змісту акту перевірки від 10.12.2014 року № 4994/2651-2204/30223565, наявність наведених порушень податкового законодавства, обґрунтовані з боку відповідача наступним.
Згідно документів, наданих для перевірки, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (37428778), які ґрунтувалися на договорі поставки нафтопродуктів від 12.12.2012 року № 1212/12-ГСМ, згідно якого ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» як постачальник зобов'язувався передати в погоджені строки, а позивач як покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти (товар), найменування, кількість ті ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору та сплати ПДВ у складі ціни за придбаний товар, позивачем подані суду копії наступних первинних документів: видаткових накладних, податкових накладних, рахунків на оплату товару. Розрахунки за товар (нафтопродукти) здійснювалися у безготівковій формі через розрахунковий рахунок, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.
В той же час, як зазначено відповідачем в акті перевірки від 10.12.2014 року № 4994/2651-2204/30223565, при здійсненні перевірки не було надано паспорт та сертифікат якості виробника товару, як це передбачено договором від 12.12.2012 №1212/І2-ГСМ, а також до перевірки не було надано товарно-транспортні накладні (ТТН), тому не можливо встановити звідки та куди перевозились ПММ.
Крім того, в ході перевірки відповідачем була використана інформація з кримінального провадження № 12014160020000076 від 24.02.2014 року слідчого СГ ГСУ МВС України, згідно якої встановлено, що показаннями гр. ОСОБА_1, який значиться директором ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», він є одним з директорів фіктивного підприємства ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020»; інколи він підписував звітність до податкових органів та деякі з договорів, у період 2012 та можливо 2013 років, однак що конкретно було в податковій звітності він не бачив, я лише за вказівкою ОСОБА_2 підписував вказані документи податкової звітності; як директор ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» реалізацію нафтопродуктів на території України від імені даного підприємства я не здійснював.
Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» не спричиняють реального настання правових наслідків. А той факт, що договір поставки від 12.12.2012 року № 1212/12-ГСМ, укладений між позивачем та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» та первинні документи підписані директором ОСОБА_1, який заперечує свою причетність до ведення господарської діяльності ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» свідчить про дефектність наданих до перевірки первинних документів, а тому не дає права позивачу на формування податкового кредиту з ПДВ при взаємовідносинах із зазначеним контрагентом та, відповідно бюджетного відшкодування по ним.
У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими актом перевірки від 10.12.2014 року № 4994/2651-2204/30223565, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.12.2013 року № 0006292204, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за серпень 2013 року в розмірі 108 000,00 грн.
Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, визначено у ст.198 Кодексу.
Згідно пп. «а» п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.201.10. ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні є документами, які є підставою для нарахування податкового кредиту підприємства.
Між тим, наявність податкових накладних та інших первинних документів є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту підприємства, оскільки право на їх оформлення надають лише реальні господарські операцій, за результатами яких платник податків формує податковий кредит.
Згідно пп.14.1.18. п.14.1. ст.14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків закріплено у статті 200 Кодексу.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1. ст.200 Кодексу).
При цьому, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (пп.14.1.179. п.14.1. ст.14 Кодексу); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу).
Відповідно до п.200.4. ст.200 Кодексу, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (п.200.7. ст.200 Кодексу).
До податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону (п.200.8. ст.200 Кодексу).
Згідно п.200.10. ст.200 Кодексу, протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (п.200.11. ст.200 Кодексу).
Підсумовуючи викладене, враховуючи положення п.200.1. ст.200 Кодексу, суд дійшов висновку, що правомірність формування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на пряму залежить від правомірності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту, з різниці між якими вона і складається. Тобто предметом перевірки податковим органом платника податку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість має бути перевірка правомірності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту та, відповідно, реальність вчинення господарських операцій, за яким формуються відповідні показники. При цьому, дослідженню підлягають податкові декларації (розрахунки), фінансова, статистична та інша звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.
З огляду на наведені норми, судом в ході судового розгляду були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи на підтвердження реальності його господарських операцій з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», які досліджувалися відповідачем під час перевірки позивача (договір поставки нафтопродуктів, видаткові накладні, рахунки на оплату, податкові накладні, банківські виписки по рахунку позивача), під час огляду та дослідження яких судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентами.
Крім того, на підтвердження реальності здійснення операцій поставки нафтопродуктів із зазначеним контрагентом, позивачем надані суду копії первинних документів по реалізації придбаного у контрагента товару (нафтопродуктів).
Таким чином, у суду відсутні підставі для виникнення сумніву у реальності та/або безтоварності спірних господарських операції позивача з контрагентом. При цьому, належні докази недостовірності даних, зазначених в цих документах, відповідачем суду не подані.
Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
При цьому, відповідачем, під час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не було надано належної оцінки первинним документам, складеним по взаємовідносинам позивача з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», а була лише прийнята до уваги інформація з кримінального провадження № 12014160020000076 від 24.02.2014 року слідчого СГ ГСУ МВС України.
Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі інформації наведеного кримінального провадження без наведення доказів суперечності відповідних первинних документів фіскальним інтересам держави та без встановлення факту узгодженості дій позивача з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями контрагента, оскільки це суперечить вимогам діючого законодавства.
Крім того, відповідачем не подані суду докази постановлення по відповідному кримінальному провадженню вироку суду, яким би встановлювався факт фіктивності контрагента позивача або іншої його протиправної діяльності чи його посадових осіб, як і не подані докази проведення у кримінальному провадженні почеркознавчої експертизи первинної документації, виписаної ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» на адресу позивача в результаті їх взаємовідносин.
Таким чином, на виконання вимог ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеним контрагентом, за наслідками яких прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Також не приймаються судом до уваги і доводи відповідача про те, що ненадання позивачем товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів на товар (нафтопродукти) додатково свідчить про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.
Аналогічна позиція закріплена у листі Міністерства доході і зборів України від 19.09.2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128, в якому, крім іншого, зазначено, що підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до п.201.10 ст.201 Кодексу, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до п.198.5 ст.198 Кодексу, або інших документів, передбачених п.201.11 ст.201 Кодексу. Товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту.
Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивачем правомірно сформований податковий кредит та бюджетне відшкодування по взаємовідносинам з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020».
За таких обставин, спірне податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.12.2013 року № 0006292204 є протиправним та, відповідно, підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В свою чергу, відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення від 19.12.2013 року № 0006292204 з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги Приватного підприємства «Крок» задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 19.12.2013 року № 0006292204.
Судові витрати в сумі 165,38 грн. присудити на користь Приватного підприємства «Крок» за рахунок Державного бюджету України.
Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій