ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
01 квітня 2015 року № 826/489/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянської Я.І., суддів: Бояринцевої М.А., Літвінової А.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
провизнання протиправним та скасування рішення від 19.11.2014 р. №736-14
Позивач ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 19.11.2014 р. №736-14 про втрату позивачем статусу біженця у зв'язку із тим, що добровільно скористався захистом країни громадянської належності - Афганістан.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточненою позовної заяви від 29.01.2015 р., зазначено про безпідставність висновків відповідача, адже у 2013 році позивач мав намір відвідати Афганістан, однак, отримавши погрози, зрозумів, що нетривале перебування в цій країні може бути небезпечним для його життя та здоров'я, у зв'язку із чим фактично поїздку не здійснив, що, на переконання позивача, підтверджується відсутністю у його паспорті штампу про перетин кордону з Афганістаном. При цьому позивачем також зазначено, що недосконале володіння російською мовою позбавило його можливості належним чином надати пояснення з приводу цих обставин відповідачу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2015 р. суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні та, окрім цього, витребувано у відповідача копії всіх документів на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, а також копію цього рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2015 р. суддею Добрянською Я.І. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів, а також зобов'язано відповідача надати до суду належним чином засвідчену копію рішення від 19.11.2014 р. №736-14.
Під час судового засідання 31.03.2015 р. справи ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
В судове засідання 31.03.2015 р. представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Водночас до суду надійшло клопотання представника відповідача вх. від 30.03.2015 р. №015/25232/15 про перенесення розгляду справи з підстав неможливості прибути до суду у визначений час у зв'язку із участю у судовому засіданні у Київському окружному адміністративному суді у справі №810/913/15 (31.03.2015 р. о 10:30 год.).
Однак наведені відповідачем обставини визнано судом необґрунтованими та відмовлено у задоволенні даного клопотання, виходячи з того, що стороною у справі №810/913/15, як вбачається з наданої відповідачем ухвали від 06.03.2015 р., є Обухівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Київській області. Окрім цього судом також взято до уваги й те, що штатна чисельність працівників - представників Державної міграційної служби України не обмежується особою ОСОБА_2, яким заявлено клопотання вх. від 30.03.2015 р. №015/25232/15.
У зв'язку із вказаними обставинами, а також згідно ч. 6 ст. 128 КАС України суд ухвалив розгляд даної адміністративної справи продовжити в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Під час письмового провадження від позивача до суду надійшла заява від 31.03.2015р. про надання додаткових доказів у справі.
Окрім цього, листом від 01.04.2015 р. №826/489/15/4869/15 судом повідомлено відповідачу про можливість протягом 5 днів з дати отримання цього листа надати до суду документи на підтвердження його правової позиції у справі.
Зазначений лист згідно поштового повідомлення про вручення №0315047982600 отримано представником Державної міграційної служби України 06.04.2015 р., однак станом на дату прийняття рішення у справі будь - яких матеріалів, в тому числі заперечень та витребуваних ухвалами від 30.01.2015 р. та від 19.02.2015 р. документів, від відповідача до суду не надійшло, у зв'язку із чим суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У повідомленні від 29.12.2014 р. №10 Управлінням державної міграційної служби України у Київській області ОСОБА_1 вказано, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671) Державною міграційною службою України 19.11.2014 р. прийнято рішення №736-14 визнати позивача таким, який втратив статус біженця у зв'язку із тим, що позивач добровільно знову скористався захистом країни своєї громадянської належності.
Згідно наявної у справі копії відповіді від 28.01.2015 р. начальника прикордонної поліції аеропорту імені Хаміда Карзая Ісламської Республіки Афганістан, переклад якої засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н.Ю. 09.02.2015 р., ОСОБА_1, власник паспорта НОМЕР_1, виданого в Україні, не відвідує Афганістан.
Разом з тим, як вбачається із наданого позивачем до суду виписаного управляючим директором готелю «The Suites Hotel Apartments» (Об'єднані Арабські Емірати) рахунку, переклад якого також засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н.Ю. 16.01.2015 р., у період з 09.10.2013 р. по 29.10.2013 р. ОСОБА_1 проживав у номері №103 даного закладу.
Також у справі наявна копія проїзного документа біженця для виїзду за кордон НОМЕР_1, виданого в Україні 21.04.2011 р. та дійсного, враховуючи відмітки про продовження дії на 5 сторінці, до 14.11.2014 р. Так, на 16 сторінці даного документу серед іншого проставлено візу аеропорту «Бориспіль» від 08.10.2013 р. на в'їзд закордон, при цьому відмітка про перетин кордону Ісламської Республіки Афганістан у даній копії відсутня.
Під час судового засідання 31.03.2015 р. позивач підтвердив зазначені у позовній заяві обставини та пояснив, що мав намір відвідати Афганістан та придбавав квиток на літак, однак фактично поїздка до Афганістану ним здійсненою не була, разом з тим у період з 09.10.2013 р. по 29.10.2013 р. ОСОБА_1 перебував в Об'єднаних Арабських Еміратах, доказом чого є надані до суду зазначені вище документи.
Так, вважаючи рішення Державної міграційної служби України від 19.11.2014 р. №736-14 безпідставним та протиправним, позивач звернувся за захистом власних прав та інтересів із позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи на наступне.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 та Закон України від 08.07.2011 р. №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (в редакції, чинній на дату винесення оскаржуваного рішення) (далі - Закон №3671).
Згідно зі ст. 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Водночас країна громадянської належності - це країна, громадянином (підданим) якої є особа. За умови, якщо особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є (п. 10 ч. 1 ст.1 Закону №3671).
Згідно п. 15 цієї статті посвідчення біженця є паспортним документом, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його біженцем в Україні і є дійсним для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Нормою п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону №3671 визначено, що статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).
Процедуру оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця на території України визначено положеннями Тимчасової інструкції про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, затвердженої наказом Державного комітету України у справах національностей та міграції від 29.04.2002 р. №20 (далі - Інструкція №20).
Згідно п. 7.1 даної Інструкції підставою для початку процедури оформлення втрати, чи позбавлення статусу біженця є надходження до органу міграційної служби:
- заяви особи, якій надано статус біженця в Україні, про втрату статусу біженця;
- клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади про втрату особою статусу біженця в Україні;
- клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади про позбавлення особи статусу біженця в Україні.
Як визначено п. 7.2 Інструкції №20 у разі отримання органом міграційної служби зазначених клопотань вони реєструються у журналі реєстрації клопотань (додаток 30), долучаються до особової справи, після чого орган міграційної служби вносить до Держкомнацміграції України подання про втрату (позбавлення) статусу біженця (додаток 31) з посиланням на особисту заяву особи, якій надано статус біженця в Україні, або на відповідне клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади. Таке подання, за наявності достатніх підстав, визначених частинами першою - четвертою статті 15 Закону, може бути внесено органом міграційної служби за власною ініціативою. До подання долучаються особова справа та документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця.
Згідно п. 7.3 Інструкції №20 під час розгляду подання органу міграційної служби про втрату або позбавлення особи статусу біженця в Україні Держкомнацміграції України:
- може вимагати від органу міграційної служби додаткову інформацію, необхідну для прийняття рішення;
- у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, має право звертатись з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;
- приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або про відсутність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця (додаток 32);
- протягом трьох робочих днів надсилає рішення про втрату або позбавлення особи статусу біженця чи про відсутність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця разом з особовою справою до органу міграційної служби за місцем проживання особи.
Подання щодо втрати або позбавлення статусу біженця, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця.
Разом з тим, вирішуючи даний спір, суд приймає до уваги висновки Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладені у постанові від 25.06.2009 р. № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні».
Так, в п. 9 вказаної постанови зауважено, що «обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України і розподіляється таким чином: позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову; відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Виходячи з положень частини другої зазначеної статті, суди під час розгляду справ повинні враховувати, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тому є неприпустимою відмова в задоволенні позову в такій категорії справ у зв'язку з недоведеністю іноземцем чи особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів, як правило, знаходиться у суб'єкта владних повноважень, частина четверта статті 71 КАС України зобов'язує його подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суди, крім випадків витребовування доказів, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, ґрунтуючись на принципі офіційного з'ясування всіх обставин у справі, згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 11 та частиною п'ятою статті 71 КАС України можуть збирати докази з власної ініціативи.»
Водночас, не зважаючи на вимоги ухвал від 30.01.2015 р., від 19.02.2015 р., а також листа від 01.04.2015 р. №826/489/15/4869/15, які належним чином ним отримані, відповідачем будь-яких пояснень з приводу заявлених позивачем вимог та доказів на їх підтвердження, в тому числі і копії оскаржуваного рішення від 19.11.2014 р. №736-14, до суду не надано.
Судом під час розгляду даної справи також враховано положення рішення Європейського суду з прав людини по справі Хірсі Джамаа та інші проти Італії (заява № 27765/09) від 23.02.2012 р. Так, у п. 197 вказаного рішення зазначено, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (далі по тексту - Конвенція) гарантує доступність національних засобів захисту для забезпечення суті конвенційних прав та свобод, не залежно від форми, в якій вони можуть бути закріплені. Таким чином, дія цього положення вимагає забезпечити національні засоби захисту, які можуть по суті розглянути скаргу щодо порушення конвенційних прав та надати відповідний захист. Сфера застосування зобов'язань Договірних Держав за статтею 13 різниться залежно від сутності скарги заявника. Однак засіб судового захисту має бути «ефективним» на практиці, а також у законодавстві. «Ефективність» «засобу захисту» за змістом статті 13 не залежить від забезпечення сприятливого для заявника результату.
Разом з тим згідно Позиції ECRE (Європейська рада у справах біженців та вигнанців) по питанню тлумачення статті 1 Конвенції про статус біженця, вересень 2000 р., країна, яка надала особі статус біженця, повина гарантувати, що обставини в країні походження, за яких особі було надано статус біженця, більше не існують та носять реальний, основоположний та довгостроковий характер. До того ж статус біженця повинен зберігатися до тих пір, поки країна, яка приймає рішення, точно не переконається в існуванні одного з положень, за наявності якого особа може втратити статус біженця, а біженці, у свою чергу, не повинні піддаватися постійному перегляду свого статусу.
Однак, як вбачається, міграційним органом не доведено суду існування будь-якої з підстав, визначених ч. 1 ст. 11 Закону №3671, які б свідчили про законність та обгрунтованість позбавлення позивача статусу біженця.
Таким чином, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи на підставі належних та достатніх доказів обставини перебування ОСОБА_1 у період з 09.10.2013 р. по 29.10.2013 р. в Об'єднаних Арабських Еміратах, а також недоведення відповідачем факту перетину позивачем кордону Ісламської Республіки Афганістан, що в свою чергу спростовується копією відповіді від 28.01.2015 р. начальника прикордонної поліції аеропорту імені Хаміда Карзая Ісламської Республіки Афганістан, висновок відповідача про те, що позивач добровільно знову скористався захистом країни громадянської належності - Афганістану є необґрунтованим та безпідставним.
У зв"язку із чим, на переконання суду, є протиправним та підлягає скасуванню рішення Державної міграційної служби України від 19.11.2014 р. №736-14, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19.11.2014 р. №736-14 про втрату ОСОБА_1 статусу біженця.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя Я.І. Добрянська
Судді: М.А. Бояринцева
А.В. Літвінова
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 01.04.2015