ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № 1/574
про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання
стосовно внесення до Конституційного Суду України подання
щодо конституційності окремих положень закону
16 лютого 2015 року м. Київ № 826/18189/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засіданні Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про звернення до Верховного Суду України у справі
за позовом ОСОБА_2
до Служби безпеки України
про скасування наказу, поновлення на роботі,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби Безпеки України (далі - відповідач) з наступними позовними вимогами:
1) прийняти адміністративний позов до розгляду та відкрити провадження у справі;
2) витребувати у відповідача, належним чином завірені копії документів, що можуть бути доказами обґрунтування позивних вимог, а саме:
- наказу Голови СБ України про призначення ОСОБА_2 заступником начальника УСБУ в Одеській області;
- наказу Голови СБ України про призначення ОСОБА_2 заступником начальника УСБУ в Запорізькій області,
- наказу Голови СБ України про призначення ОСОБА_2 першим заступником начальника УСБУ в Одеській області;
- наказу Голови СБ України №10-12-ос від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника УСБУ в Одеській області;
3) скасувати наказ Голови СБ України №10-12-ос від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника Управління Одеської області;
4) поновити ОСОБА_2 на посаді першого заступника начальника Управління СБУ в Одеської області;
5) зобов'язати СБ України (м. Київ, вул. Володимирівська, 33) проінформувати Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_2 заборони, передбаченої ч. З ст. 1 Закону України "Про очищення влади";
6) стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день ухвалення судового рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/18189/14 та призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 16 лютого 2015 року.
Позивач зазначає, що наказом № 10/12-ос від 23 жовтня 2014 року його звільнено з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Одеській області.
Відповідно до відомостей, поданих позивачем з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відносно першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Одеській області ОСОБА_2 відповідно до наказу від жовтня 2014 року застосовано звільнення відповідно до п/п. 1. п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та заборона займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади протягом 10 років.
Позивач вважає, що застосування до нього вищевказаних звільнення з посади та заборони займати посади, здійснені у відповідності до закону України "Про очищення влади" є неправомірними, необґрунтованими і незаконними.
Позивач зазначає, що, з огляду на посади, які останній обіймав, рішення про застосування щодо позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", прийнято у зв'язку із обійманням позивачем наступних посад: 25.02.2010 - 31.03.2010 - заступника начальника Управління Служби безпеки України в Одеській області, 20.07.2010 - 23.06.2012 - заступника начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, 23.06.2012 - 22.02.2014 - першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Одеській області.
З огляду на наведене, а також у відповідності до положень ч. 7 ст. 2 вищезгаданого Закону позивач вважає, що застосування до нього звільнення з посади відповідно до п/п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень закону України "Про очищення влади" та заборона займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) протягом 10 років є абсолютно незаконним.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 1 зазначеного Закону, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
В контексті наведеного позивач звертає увагу на положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, яким встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
В контексті доводів, викладених у позовній заяві, суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до вказаних положень Конституції України та Рішень Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005, № 5-рп/2002 від 20.03.2002, № 20-рп/2004 від 01.12.2004, № 4-рп/2007 від 18.06.2007 не допускається звуження чи обмеження прав і свобод, інакше ніж у випадках, прямо передбачених Основним Законом України.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Як вбачається із позову, позивач вважає, що його звільнення із займаної посади на підставі рішення відповідача, яке обґрунтовано застосуванням ч. 3 ст. 1, п. 8 ч. 1 ст. 3 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, порушує вищеназвані права на працю та на доступ до державної служби, згідно з якими позивача позбавлено роботи на певній посаді та щодо нього діє заборона обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади, а це, фактично, свідчить про те, що позивач не зможе працювати посадовою та службовою особою будь-якого органу державної влади та місцевого самоврядування.
Конституцією України одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також встановлено, що права та свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
Відповідно до положень ст. 21 та ч. 1, ч. 2 ст. 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як вбачається з позову, позивач вважає, що положення Конституції України не були враховані при прийнятті оскаржуваного рішення відповідача, оскільки у зв'язку із його прийняттям обсяг прав позивача значно зменшився, а також було застосовано обмеження за наявності певної ознаки (займання посади у конкретний період часу), що є недопустимим відповідно до ч. 2 ст. 24 Конституції України.
Відповідно до положень ст. 64 Конституції України принцип рівності прав та свобод не може бути порушено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
По суті, як вбачається з позову, позивач вважає, що він не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у ч. 3 ст. 1 Закону, лише на підставі самого факту зайняття ним у минулому посади, що саме по собі не містить (і не може містити) складу жодного правопорушення.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Однак, як вбачається з позову, звільнивши позивача із займаної посади, відповідач, на думку позивача, всупереч вказаному припису Конституції України, застосував до нього міру колективної відповідальності.
По суті як вбачається із позову, усі особи, які займали посади, визначені у ст. 3 Закону, автоматично визнаються винуватими у сприянні узурпації влади Президентом України Віктором Януковичем, підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини та підлягають обмеженням, що передбачені Законом.
Зазначене, на думку позивача, суперечить Конституції України щодо індивідуальної відповідальності особи.
За таких обставин, як вважає позивач, його звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу. Його вина у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки та оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а отже застосування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Позивач по суті зазначає, що вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 5. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.
Під час розгляду справи представник позивача звернувся із клопотанням про зупинення провадження у справі на підставі п. 4 ч. 2 ст. 156 КАС України до вирішення питання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, відносно чого представник відповідача не заперечував.
Дослідивши зміст позовної заяви, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі вищезгадані положення Закону України "Про очищення влади" наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України.
При цьому, судом також враховуються положення п. 5 ч. 7. ст. 3 Закону України "Про очищення влади".
Керуючись ч. 5 ст. 9, ст. ст.160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" ("Голос України", 15.10.2014, № 198) положенням Конституції України, а саме: пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.
2. Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України (разом із копією позовної заяви).
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Клочкова