"16" квітня 2015 р.Справа № 916/4520/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.
(Склад колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду сформовано згідно із розпорядженням голови суду № 61 від 25.02.2015 року)
(Склад колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду змінено згідно із розпорядженням в.о. голови суду № 112 від 17.03.2015 року)
при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Ященко Р.Ю. (довіреність № 14-135 від 13.05.2014)
від відповідача: Макаренко Н.А. (довіреність № 13/24-1 від 05.01.2015)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ"
на рішення господарського суду Одеської області від "26" січня 2015 року
по справі № 916/4520/14
за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ"
про стягнення 32 086 785,83 грн.
за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ"
до Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України"
про визнання частково недійсним Договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 4-ПР
10.11.2014 року Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 32 068 785,83 грн., з якої: 21 109 312,09 грн. - сума основного боргу, 1 126 550,99 грн. - 3% річних, 3 954 780,49 грн. - 7% штрафу, 2 704 610,27 грн. - інфляційні нарахування та понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 73 080,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 4-ПР від 28.12.2012 року. Так, ПАТ „НАК „Нафтогаз України" протягом січня-листопада 2013 поставило ПАТ „Одеська ТЕЦ" природний газ за який відповідач своєчасно та в повному обсязі не розрахувався, а розрахувався частково, у зв'язку з чим виникла заборгованість на яку позивачем, відповідно до умов Договору та норм чинного законодавства, нараховані відповідні штрафні та фінансові санкції.
25.11.2014 року ПАТ „Одеська ТЕЦ" звернулось до місцевого господарського суду в порядку ст.60 ГПК України с зустрічною позовною заявою, відповідно до якої просило визнати п.7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 4-ПР від 28.12.2012 року, недійсним (а.с.55-57).
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що п.7.2 Договору, яким передбачені зобов'язання покупця, у разі невиконання п.6.1 Договору сплати пеню та штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу, суперечить інтересам держави, оскільки пакет акцій ПАТ „Одеська ТЕЦ" у розмірі 99,98% належать державі в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26.01.2015 року по справі № 916/4520/14 (суддя Шаратов Ю.А.) первісний позов Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" задоволений у повному обсязі. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" заборгованість у розмірі 21 109 312,09 грн., 3 191 532,00 грн. - пені, 3 954 780,49 грн. - 7% штрафу, 1 126 550,49 грн.- 3% річних, 2 704 610,27 грн. - суму інфляційних втрат. Відмовлено в повному обсязі у задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" до Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" про визнання недійсним пункту 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 №4-ПР. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 080,00 грн.
Такий висновок суду мотивований тим, що відповідач порушив вимоги договору та норми чинного законодавства, за отриманий протягом січня-листопада 2013 року газ розрахувався не в повному обсязі, позивачем це встановлено та підтверджено відповідними доказами, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відповідні штрафні санкції. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено у повному обсязі у зв'язку з тим, що відповідачем не надано жодних доказів відповідно до вимог ст.181 ГПК України на підтвердження протиправності укладеного пункту 7.2 Договору.
На виконання даного рішення, господарським судом Одеської області 12.02.2015 року видано відповідні накази (а.с.162-163).
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ПАТ „Одеська ТЕЦ" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 26.01.2015 року в частині стягнення з ПАТ „Одеська ТЕЦ" 3 191 532,00 грн., - пені, 3 954 780,79 - 7% штрафу та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні пені та штрафу відмовити, а зустрічний позов задовольнити.
Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, у зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
За твердженням апелянта, місцевим господарським судом було невірно застосовано норму матеріального права, а саме приписи ст.12 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 4212-VI в редакції від 22.12.2011 року, оскільки справа про визнання ПАТ „Одеська ТЕЦ" банкрутом була порушена в 2001 році, у зв'язку з чим необхідно було керуватися нормами ст.12 вказаного закону старої редакції, що діяла 15.06.2001 року.
Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у визнанні п.7.2 Договору недійсним, з наступних підстав:
- пакет акцій ПАТ „Одеська ТЕЦ" у розмірі 99,898 % та управління корпоративними правами належить державі в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а тому зазначений пункт суперечить інтересам держави;
- ПАТ „НАК „Нафтогаз України" здійснюється зловживання монопольним становищем на ринку, що є порушенням конкурентного законодавства.
Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав, але його представник в судовому засіданні просив апеляційну скаргу ПАТ „Одеська ТЕЦ" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, вважаючи його обґрунтованим, правомірним та відповідаючим матеріалам справи і нормам чинного законодавства.
01.04.2015 року від ПАТ „Одеська ТЕЦ" через канцелярію суду надійшли клопотання, про залучення до матеріалів справи судової практики, відносно спорів про стягнення пені за невиконання грошових зобов'язань.
Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.
Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 28.12.2012 року між НАК „Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ „Одеська ТЕЦ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 4-ПР , відповідно до п.1.1 якого, продавець (Позивач) зобов'язався передати у власність покупцеві (Відповідачу) у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах Договору. (а.с.10-15).
Відповідно до п.2.1 Договору, продавець передає покупцеві з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 28 400 тис. куб. м., в тому числі по місяцях.
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п.3.3).
Оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:
- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;
- оплати в розмірі по 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1).
Відповідно до п.11.1 Договору, він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг його транспортування - до повного погашення заборгованості.
Додаткової угодою № 1 до Договору купівлі-продажу природного газу, сторонами було викладено п.5.2 Договору в новій редакції (а.с.16).
На виконання умов Договору № 4-ПР від 28.12.2012 року та додаткової угоди до цього Договору, ПАТ „НАК „Нафтогаз України" у період з січня по листопад 2013 року поставило ПАТ „Одеська ТЕЦ" природний газ в обсязі 16 844, 919 тис.куб.м на загальну суму 78 384 146,02 грн., що підтверджується відповідними складеними, підписаними обома сторонами та скріплені печатками актами приймання-передачі природного газу (а.с.17-21).
В свою чергу, ПАТ „Одеська ТЕЦ" за отриманий від ПАТ „НАК „Нафтогаз України" протягом січня по листопад 2013 року природний газ розрахувався частково на загальну суму 57 274 833,93 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи відомість про операції по підприємству ПАТ „Одеська ТЕЦ" з 01.01.20113 року по 13.07.2014 року, залишивши непогашеною заборгованість в сумі 21 109 312,09 грн. (а.с.23-24).
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ПАТ „НАК „Нафтогаз України" та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог та вважає, що доводи, заперечення і вимоги ПАТ „Одеська ТЕЦ", викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Положення ст.ст. 173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ст.ст. 509. 510. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України „Про господарські товариства", інших законодавчих актів.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, як встановлено під час розгляду даної справи, у відповідності із цими нормами чинного законодавства, між сторонами - ПАТ „НАК „Нафтогаз України", як продавцем, та ПАТ „Одеська ТЕЦ", як покупцем, склалися правовідносини пов'язані з продажем/купівлею товару (природного газу), про що 28.12.2012 року було укладено відповідний Договір № 4-ПР.
Так, зазначений Договір є підставою для виникнення у сторін (ПАТ „НАК „Нафтогаз України" та ПАТ „Одеська ТЕЦ") за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст.173, 174 ГК України (ст.ст.11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ „НАК „Нафтогаз України" (Продавець) свої зобов'язання по виконанню умов договору виконало належним чином та в повному обсязі, а саме поставило відповідачу протягом січня-листопада 2013 року природний газ в обсязі 16 844,919 тис.куб.м на загальну суму 78 384 146,02 грн.
ПАТ „Одеська ТЕЦ" (Покупець), в свою чергу, в порушення норм чинного законодавства та умов вказаного Договору, за отриманий від позивача газ розраховувалося несвоєчасно та не в повному обсязі, залишивши і на даний час непогашеною суму боргу у розмірі 21 109 312,09 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частин 1 та 2).
Крім того, слід зазначити і те, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням зазначеного індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року з рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права.
Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з позовними вимогами ПАТ „НАК „Нафтогаз України" та висновком місцевого господарського суду про нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 2 704 610,27 грн. збитків від інфляції та 1 126 550,49 грн. 3 % річних.
Як вбачається з апеляційної скарги, скаржник незгоден з рішенням місцевого господарського суду в частині стягнення 3 191 532,00 пені, 3 954 780,49 грн. - штрафу та у відмові визнанні п.7.2 Договору №4-ПР від 28.12.2012 року недійсним.
Згідно із ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
Як вже зазначалось, свій обов'язок оплатити позивачу поставлений/отриманий природний газ за Договором №4-ПР від 28.12.2012 року ПАТ „Одеська ТЕЦ" виконало не в повному обсязі, чим порушило умови договору та норми чинного законодавства. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст.610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року № 543/96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу приписів ч.ч.4, 6 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Крім того, згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч.1 ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Частини 1, 2, 4 ст.217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Відповідно до пункту 7.2 Договору від 28.12.2012 у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.
Таким чином, судова колегія погоджується з позовними вимогами ПАТ „НАК „Нафтогаз України" та висновками суду першої інстанції в тій частині, що ПАТ „Одеська ТЕЦ" в порушення норм чинного законодавства та умов Договору № 4-ПР від 28.12.2012 року за отриманий від позивача газ (як то встановлено законом та договором) розрахувався не в повному обсязі, у зв'язку з чим позивачем правомірно нараховано пеню та штраф у розмірі 7 %.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновкам суду першої інстанції, щодо спростування доводів скаржника в частині визнання недійсним п.7.2 Договору, у зв'язку з його невідповідністю ст.12 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 № 4212-V, в редакції від 19.01.2013, якою передбачено припинення нарахування неустойки, лише щодо заходів спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань, оскільки зобов'язання ПАТ „Одеська ТЕЦ" за Договором № 4-ПР від 28.12.2012, виникли після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів ухвалою Арбітражного суду Одеської області від 15.06.2001 року.
Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.
Згідно із ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, саме невідповідність змісту правочину Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання його недійсним.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України.
Таким чином відповідачем, а ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції не надано жодних можливих доказів в поряду норм ст. 207 ГК України, щодо визнання п.7.2 договору недійсним.
Судова колегія також вважає, що усі доводи, заперечення та вимоги ПАТ „Одеська ТЕЦ", викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.
ПАТ „Одеська ТЕЦ" ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги та справи в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підстави своїх вимог, доводів і заперечень.
Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про задоволення позовних вимог ПАТ „НАК „Нафтогаз України" та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ „Одеська ТЕЦ".
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської області від 26.01.2015 року по справі № 916/4520/14 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ПАТ „Одеська ТЕЦ" - без задоволення.
Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського
процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Одеської області від „26" січня 2015 року по справі № 916/4520/14 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови
складено „20" квітня 2015 року
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя М.С. Петров