ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.04.2015Справа №910/5924/15-г
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД"
до Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 56 056,61 грн.
Суддя Полякова К.В.
Представники:
від позивача: Полєжаєва К.О. (дов. №б/н від 10.01.2015),
від відповідача : Мариношенко К.А. (дов. №б/н від 24.04.2013),
від третьої особи: Галков І.О. (дов. №б/н від 10.01.2014),
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до "Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 56 056,51 грн.
Ухвалою суду від 13.03.2015 порушено провадження у справі за вищезазначеним позовом, залучено до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.04.2015 року.
За наслідками судового засідання 02.04.2015 судом оголошено перерву до 07.04.2015 року.
Під час судового засідання 07.04.2015 представником позивача надані усні пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.
Представник відповідача у свою чергу заперечував проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 07.04.2015 представник третьої особи надав усні пояснення по суті спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
25.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі по тексту - Лізингодавець, позивач) та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі за текстом - Лізингоодержувач, відповідач) було укладено договір фінансового лізингу № 806/04/2007 (далі по тексту - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність техніку (далі по тексту - "Техніка") в відповідності з встановленою Лізингоодержувачем специфікацією Продавця.
Згідно того ж пункту Договору предметом лізингу є Екскаватор-навантажувач 4 СХ SM (одна одиниця) (далі по тексту - Предмет лізингу), № шасі буде встановлено в Акті приймання-передачі майна, рік випуску 2007 рік.
Відповідно до п. 2.1. Договору майно придбається Лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі-продажу для подальшої передачі його в лізинг.
Згідно з п. 2.6 Договору Лізингоодержувач самостійно обрав предмет лізингу та продавця.
Відповідно до п. 2.3 Договору вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 87 261,00 "у.о", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 14 543,50 "у.о", виражена в гривнях України.
Вартість майна, що передається Лізингодавцем Лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до п. 6.4. договору загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в Графі 4 Графіку внесення платежів (додаток № 1 до договору) по Курсу1 та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до Договору по Курсу1.
Згідно з п. 6.1. Договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця (далі по тексту "у.о"). Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1. Договору.
Відповідно до п. 6.3. Договору загальна вартість лізингових платежів, що підлягають сплаті Лізингоодержувачем Лізингодавцю, становить 111 274,74 "у.о.", ПДВ складає 14 293,50 "у.о.".
Як слідує з п. 6.4. Договору Лізингоодержувач зобов'язаний вносити на розрахунковий рахунок Лізингодавця Авансові платежі, вказані в Додатку № 1 до Договору. Сума авансового платежу, що підлягає сплаті у гривнях, розраховується як добуток суми авансового платежу, зазначеного в Додатку № 1 до Договору і курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату, встановлену для проведення такого авансового платежу. Для авансових платежів застосовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, встановлену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання цього Договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів починаючи з відповідної дати, встановленої для проведення платежу згідно Додатку № 1 до Договору.
Відповідно до п. 6.5. Договору лізингові платежі нараховуються за кожен період Строку Фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу вказаний в Додатку № 1 до Договору.
Відповідно до п. 6.6. Договору порядок і строки внесення грошових сум у рахунок оплати лізингових платежів зазначений у Графіку внесення платежів. Внесення грошових сум раніше строків, встановлених Графіком внесення платежів, не тягне за собою зміни умов Договору, в тому числі, в частині розміру лізингових платежів та строків їх внесення за винятком випадку, передбаченого п. 6.12. Договору.
Як слідує з п. 6.8. Договору Лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі та в терміни, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків Лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування Майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати Майна, протягом Строку Фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.
На підставі видаткової накладної № РН-0000294 від 31.07.2007 Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв предмети лізингу: Екскаватор-навантажувач 4 СХ SM (одна одиниця) (копії видаткової накладної містяться в матеріалах справи).
30.07.2009 сторони дійшли згоди і підписали додаткову угоду № 806/04/2007/R до Договору, згідно якої було внесено зміни до Додатку № 1 - Графік внесення платежів.
Вищевказані обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 910/9557/13, яке залишено без постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 та набрало законної сили з 17.12.2013, а тому відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не доводяться знову при вирішенні даного спору.
Також вказаним рішенням у справі №910/9557/13 встановлено обставину наявності у Відповідача заборгованості по сплаті на користь Лізингодавця лізингових платежів у період з 28.06.2012 по 13.05.2013 у розмірі 185 485,14 грн., яку присуджено до стягнення у повному обсязі. У порядку ст. 625 ЦК України у зв'язку із порушення Відповідачем строків виконання грошового зобов'язання судом також задоволено позовні вимоги про стягнення з Відповідача 2 292,43 грн. - 3% річних та 202,90 грн. - збитків від інфляції, розрахованих станом по 13.05.2013 року.
Предметом даного позову є вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 47 046,51 грн. втрат від інфляції та 9 010,00 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання зі сплати 185 485,14 грн. лізингових платежів у період 14.05.2013 - 25.12.2014 року.
При цьому суд враховує, що Позивач набув замість Лізингодавця (Третьої особи) право вимоги до Відповідача за Договором, на підставі укладеного 05.12.2013 між Третьою особою та Позивачем Договору про уступку права вимоги (заміна сторони в зобов'язанні) № 223/11-2013.
Наявність у Відповідача заборгованості зі сплати 185 485,14 грн. лізингових платежів за Договором встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 910/9557/13, та у подальший період 14.05.2013 - 25.12.2014 Відповідачем погашена не була.
Заперечення Відповідача ґрунтуються на тому, що з нього державною виконавчою службою на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 910/9557/13 стягнуто всю суму коштів ще 05.02.2014, тому після цієї дати нарахування 3% річних та втрат від інфляції він вважає необґрунтованим.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із нормами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, у даному випадку рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 910/9557/13 вважається виконаним, і зокрема заборгованість по лізинговим платежам 28.06.2012 по 13.05.2013 у розмірі 185 485,14 грн. вважається погашеною, лише після зарахування коштів на рахунок кредитора - Позивача, тобто з 26.12.2014, що підтверджується наданою Позивачем випискою по рахунку.
При цьому суд зазначає, з метою дотримання вимог чинного законодавства, зокрема статей 512, 516 Цивільного кодексу України, про заміну кредитора у зобов'язанні Відповідача повідомлено належним чином, що встановлено ухвалою суду від 06.10.2014 у справі №910/9557/13, а тому за наявності відповідного волевиявлення Відповідача він міг самостійно на користь належного кредитора погасити присуджену рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 910/9557/13 суму коштів (в т.ч. основну заборгованість) добровільно.
Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.
Перевіривши доданий Позивачем до позову розрахунок інфляційних та 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Договору, тому позовні вимоги про стягнення 47 046,51 грн. втрат від інфляції та 9 010,00 грн. 3% річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" до "Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю за участі третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 56 056,51 грн. - задовольнити повністю.
Стягнути з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (04116, місто Київ, вулиця Галі Тимофєєвої, 3; ідентифікаційний код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" (01042, місто Київ, вулиця Академіка Філатова, 22/8, офіс 402; ідентифікаційний код 38952030) 47 046 (сорок сім тисяч сорок шість) гривень 51 копійку втрат від інфляції, 9 010 (дев'ять тисяч десять) гривень 00 копійок 3% річних та також 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 07.04.2015 року.
Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 10.04.2015 року
Суддя К.В. Полякова