16.04.2015р. м. Київ К/9991/34805/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Кобилянського М.Г.,
Олексієнка М.М., -
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Головного управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення певних дій, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 5 липня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року, -
У вересні 2009 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов'язання відповідача видати йому довідку (дозвіл) для перереєстрації легкового автомобіля «Rover», 1998 року випуску, кузов SARRTMWHNWD334702, реєстраційний номер НОМЕР_1, виданого в якості гуманітарної допомоги ОСОБА_5 та перереєструвати такий на його ім'я.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 5 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 5 липня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, і це відповідає матеріалам справи, що 8 грудня 2005 року інваліду ІІ групи загального захворювання ОСОБА_5 - матері позивача, через Головне управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації в якості гуманітарної допомоги було передано автомобіль «Rover», 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Після її смерті ОСОБА_4 як член сім'ї (син) звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на переоформлення зазначеного автомобіля.
31 серпня 2009 року Головне управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації відмовило позивачеві в задоволенні його заяви, посилаючись на пункт 41 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що питання про вилучення після смерті інваліда в його сім'ї автомобіля, отриманого ним як гуманітарна допомога, має вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, чинних на час смерті такого інваліда.
Пунктом 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999, передбачено, що після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений головним управлінням соціального захисту або управлінням виконавчої дирекції, строк експлуатації якого більше ніж 10 років, залишається члену сім'ї, який на час смерті інваліда проживав та був зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда.
Автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, після смерті інваліда залишається у користуванні його сім'ї, якщо в ній є інвалід, який: має підстави для забезпечення автомобілем згідно з пунктом 3 цього Порядку; проживав і був зареєстрований на час смерті інваліда за місцем його проживання і реєстрації; не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через головне управління соціального захисту або управління виконавчої дирекції.
Іншому члену сім'ї померлого інваліда, який проживає та зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним до спеціального фонду державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, а членом сім'ї померлого інваліда внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості одержаного автомобіля з урахуванням ступеня його зношення та суми, сплаченої за нього інвалідом.
Абзацом 7 пункту 41 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 встановлено, що після смерті інваліда автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога, крім випадків, зазначених в абзацах першому-п'ятому пункту 16 цього Порядку, повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку. Такий інвалід знімається з обліку на десятирічний строк, визначений починаючи з дати отримання автомобіля попереднім інвалідом, з урахуванням строку його експлуатації померлим.
Виходячи з аналізу положень даного Порядку під строком експлуатації автомобіля розуміється термін, на який отримує автомобіль інвалід, що становить 10 років. І саме у випадку користування інвалідом автомобілем більше 10 років член сім'ї померлого інваліда має право на безоплатне отримання вказаного автомобіля разом з умовою проживання та реєстрації такого за місцем проживання і реєстрації інваліда на час його смерті.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, автомобіль «Rover» переданий ОСОБА_5 8 грудня 2005 року, отже станом на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, строк експлуатації інвалідом автомобіля, отриманого в якості гуманітарної допомоги, становив менше ніж 10 років.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів і встановлених обставин справи.
Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Київського окружного адміністративного суду від 5 липня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 5 липня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення певних дій - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Кобилянський М.Г.
Олексієнко М.М.