02.03.2015р. м. Київ К/9991/53003/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011
у справі № 2а-9553/10/1070
за позовом Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення заборгованості, -
Ніжинська ОДПІ звернулася до суду з позовом про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь бюджету податкового боргу зі сплати податку з власників транспортних засобів в сумі 45638,15 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2011 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено.
Військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п 4.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів» від 11.12.1991 № 1963-XII, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII, ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1075-XIV, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий борг в сумі 45638,15 грн., вимоги про стягнення якого є предметом позову, утворився у зв'язку з несплатою відповідачем сум самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість та несплатою нарахованих податковим органом за податковим повідомленням-рішенням сум узгоджених податкових зобов'язань.
Зокрема, податковий борг в сумі 43010 грн. включає несплачені відповідачем податкові зобов'язання з податку з власників транспортних засобів за розрахунками суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів від 25.02.2008 № 4685, від 26.02.2009 № 4921, від 10.02.2010 № 3652 та за уточнюючим розрахунком від 28.10.2008 № 35689.
До податкового боргу, вимоги про стягнення якого є предметом позову, увійшли податкові зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 29.09.2008 № 0000511730/0 та складеним за результатами адміністративного оскарження податковим повідомленням-рішенням від 02.12.2008 № 0000511730/1 в загальній сумі 2781,75 грн., в т.ч. 1854,50 грн. основного платежу та 927,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
З метою погашення податкового боргу податковим органом скеровано на адресу відповідача першу податкову вимогу від 06.11.2008 № 1/221 та другу податкову вимогу від 17.12.2008 № 2/260 в загальній сумі 16135,9 грн., які отримані відповідачем 14.11.2008 та 25.12.2008 відповідно.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий борг відповідача на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій складав 45638,15 грн. Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що військові частини відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII звільняються від сплати усіх видів податків. Крім того, відповідач посилається на те, що майно за військовими частинами закріплюється на праві оперативного управління, тому стягнення податкового боргу з відповідача як з власника транспортних засобів є безпідставним.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є державною установою Міністерства оборони України, яка фінансується з державного бюджету та використовує закріплене за нею майно лише за його цільовим призначенням і не вправі розпоряджатись таким майном на власний розсуд, а тому не є власником транспортних засобів у розумінні ст. 1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів» від 11.12.1991 № 1963-XII.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що військові частини є платниками податку з власників транспортних засобів, тому зобов'язані сплачувати такий податок. Стаття 4 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 № 1963-XII, якою визначено коло осіб, які звільняються від сплати податку з власників транспортних засобів, не звільняє військові частини від сплати цього податку.
Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією суду апеляційної інстанції та не може погодитися з позицією суду першої інстанції та доводами відповідача, викладеними в касаційній скарзі, про те, що він не є платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, оскільки має пільги зі сплати усіх видів податків згідно з вимогами ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII, а також щодо необхідності застосування п.п. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ та вирішення спору на користь платника.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Таким чином, у разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тим нормам, що регулюють вузьке коло суспільних відносин, тобто є спеціальними нормами законів про оподаткування.
Закон України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII не є законом про оподаткування, а відтак його дія щодо запроваджених ним пільг зі сплати усіх видів податків на спірні правовідносини не поширюється. Застосуванню до спірних правовідносин підлягають спеціальні закони з питань оподаткування, якими запроваджуються ставки, механізм справляння певних податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування.
Податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів як джерело фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах запроваджено Законом України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 № 1963-XII та у відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону є загальнодержавним податком.
Відповідно до ст. 1 цього Закону платниками податку з власників транспортних засобів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів, або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до ст. 2 цього Закону визначені як об'єкти оподаткування під відповідним кодом за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності у ст. 2 вказаного Закону.
При цьому під «власними транспортними засобами» розуміються транспорті засоби, які належать на праві власності, або які перебувають у платника податку на праві повного господарського відання, оперативного управління.
Статтею 4 цього Закону визначено перелік суб'єктів, які звільняються від сплати податку. Збройні Сили України не входять до такого переліку.
Законом України з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, включаючи нарахування та сплату пені, штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі - Закону № 2181-ІІІ).
Згідно з п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Відповідно до п.п. 5.4.1. п. 5.4. ст. 5 Закону № 2181-ІІІ сумою податкового боргу визнається узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею.
Відповідно до п.п. 6.2.1. п. 6.2 ст. 6 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Таким чином, факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Своєю чергою, невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов'язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого визначається законом.
Враховуючи те, що податкові зобов'язання є узгодженими, але не сплаченими у встановлений законом строк, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності задоволення позову про стягнення суми податкового боргу.
Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун