"19" березня 2015 р. м. Київ К/9991/60253/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 у справі № 2а-6215/10/1070
за позовом ОСОБА_4
до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
про оскарження відмови у видачі податкового кредиту та зобов'язання сплатити податковий кредит, -
ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції, з урахування уточнень, про визнання відмови у реалізації права на податковий кредит недійсною, стягнення суми податкового кредиту в розмірі 1 207,43 грн. та штрафу за несвоєчасну сплату суми податкового кредиту в розмірі 1 207,43 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
Судові рішення попередніх інстанцій вмотивовано висновком про те, що відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до витрат, дозволених для включення до податкового кредиту платника податку, належить сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення. Тому, оскільки витрати по оплаті навчання доньки були понесені позивачем, то вона правомірно скористалась правом вибору щодо включення понесених витрат до податкового кредиту одного з членів сім'ї та має право на отримання податкового кредиту.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач подала до податкового органу податкову декларацію про доходи за 2009 рік, в якій задекларувала оподатковуваний дохід, обчислений з врахуванням податкового кредиту, до якого включено кошти сплачені за навчання дочки ОСОБА_5, разом з документами, що підтверджують суму податкового кредиту, та розрахунок податку, що підлягає поверненню.
Листом від 17.05.2010 Державна податкова інспекція повідомила позивача про відсутність права на включення до податкового кредиту частини суми коштів сплачених платником податку на користь закладу освіти, оскільки дочка позивачки отримувала дохід, була платником податку з доходів фізичних осіб та мала право на самостійне отримання податкового кредиту.
Відповідно до п. 1.16 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (втратив чинність з 01.01.2011) податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Платниками податку, згідно п. 2.1 ст. 2 Закону № 889-ІV, зокрема, є резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи.
Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року (п. 4.1 ст. 4 Закону № 889-ІV).
При цьому, пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону № 889-ІV встановлено обмеження щодо неперевищення сум нарахованого платником податку податкового кредиту понад суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.
Згідно положень ст. 1 Закону № 889-ІV заробітна плата - це доходи, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Приписами п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону визначено перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, до яких, зокрема, належить сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року (пп. 5.3.3).
У Переліку роз'яснень від 13.08.2007 стосовно питань, які виникали при застосуванні положень пп. 5.3.3 ст. 5 вказаного Закону щодо податкового кредиту на навчання, Державною податковою адміністрацією України визначено, що якщо студент у звітному році навчався та працював і отримував зарплату (у розумінні цього Закону), а також до податкового органу у відповідному році на нього надходила інформація за ф. 1ДФ (ознака доходу 1), то він за наслідками року є платником податку з доходів фізичних осіб і право на звернення за податковим кредитом, за умови додержання ним вимог п. 5.3 цього Закону, має він, а не члени його сім'ї першого ступеня споріднення (у тому числі батьки).
З матеріалів справи вбачається, що згідно центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, дочка позивачки - ОСОБА_5 у 2009 році працювала та отримувала заробітну плату, а отже, у розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" була платником податку з доходів фізичних осіб, а отже повинна була самостійно звертатись до податкової інспекції за відшкодуванням сум податкового кредиту.
За таких обставин дії Державної податкової інспекції щодо відмови позивачу віднести до податкового кредиту суму сплачену за навчання доньки є цілком правомірними.
Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а тому вбачаються підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 у справі № 2а-6215/10/1070 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.Я. Олендер
А.О. Рибченко