"14" квітня 2015 р. м. Київ К/800/4564/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Муравйова О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта»
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 року
у справі № 816/3999/14
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта»
доДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Нова пошта») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2014 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 року скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2014 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У запереченні на касаційну скаргу ДПІ, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ «Нова пошта» залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Нова Пошта» з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Кошка» в податковій звітності з податку на додану вартість за січень 2014 року та з ТОВ «Слайдінг Юрт-Індастрі» за жовтень, листопад, грудень 2013 року, січень 2014 року, за результатами якої складено акт від 15.09.2014 року №5127/16-01-22-02/31316718.
В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на додану вартість на загальну суму 4129241,33 грн.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.09.2014 року №0000422308, яким ТОВ «Нова Пошта» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5161551,66 грн. (за основним платежем - 4129241,33 грн. та за штрафними санкціями - 1032310,33 грн.).
Суд першої інстанції визнав не обґрунтованими такі висновки ДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2013 року між ТОВ «Нова пошта» (клієнт) та ТОВ «Слайдінг Юрт-Індастрі» (власник) укладено попередній договір №35-07/ЮД, відповідно до умов якого власник зобов'язується укласти з клієнтом, а клієнт зобов'язується укласти з власником в майбутньому, не пізніше 01.12.2013 року, договір оренди адміністративно-логістичного комплексу за адресою: м. Донецьк, пр. Веселий, 1а.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2014 року на виконання вимог попереднього договору від 09.09.2013 року №35-07/ЮД між ТОВ «Слайдінг Юрт-Груп» (орендодавець) та ТОВ «Нова пошта» (орендар) укладено договір оренди №02/14, згідно умов якого орендодавець зобов'язується передати орендареві об'єкт оренди: нежитлове приміщення будівлі адміністративно-логістичного комплексу з рампою та навісом, адреса об'єкта оренди: 83077, м. Донецьк, Куйбишевський район, пр. Веселий, 1а, загальна площа орендованого приміщення 4731,4 кв.м.
01.10.2013 року та 15.10.2013 року між ТОВ «Нова пошта» (поклажодавець) та ТОВ «Слайдінг Юрт-Індастрі» (зберігач) укладено договори складського зберігання №1-10/13 та №2-10/13, відповідно до умов яких зберігач зобов'язується за плату зберігати майно, що передане йому поклажодавцем і повернути це майно поклажодавцеві у схоронності.
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Слайдінг Юрт-Індастрі» підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами приймання передачі майна, платіжними дорученнями, банківськими виписками, тощо.
Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.
Використання ТОВ «Нова пошта» придбаних послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ «Слайдінг Юрт-Індастрі».
Також, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Слайдінг Юрт-Індастрі» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час спірних правовідносин.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.
За таких обставин, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 року підлягає скасуванню, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2014 року має бути залишена в силі, як така, що помилково скасована.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 року - скасувати.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2014 року - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
О.В. Муравйов