16 квітня 2015 року Справа № 915/239/15
За позовом: Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону
54030, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 18-а
в інтересах держави (органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) в особі:
Позивач 1: Міністерство оборони України
03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6
Позивач 2: Квартирно-експлуатаційний відділ
54056, м. Миколаїв, проспект Миру, 62 А
Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1
57116, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Ульянівка
Відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю агроторгівельна фірма «Трихатське-Агро»
57120, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Трихати, вул. Степова, буд. 3
Про: визнання недійсним договору.
Суддя Смородінова О.Г.
від позивача 1: Саламатін О.В., за довіренстю;
від позивача 2: Мечинська І.Ю., за довіреністю;
від відповідача 1: Лихолєтов В.В., за довіреністю;
Микула І.М. - командир ВЧ НОМЕР_1 ;
від відповідача 2: Чеботарьов Д.Ю., за довіреністю;
В судовому засіданні приймає участь прокурор: Андреєв А.П.
Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави (органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) в особі: позивач 1: Міністерство оборони України та позивач 2: Квартирно-експлуатаційний відділ 20.02.14 р. звернувся до господарського суду з позовом визнати недійсним (на майбутнє) договір про спільний обробіток землі № 803 від 06.09.2014 року, укладений між військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ «Трихатське - Агро».
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі норм ст.ст. 1, 3 Закону України «Про збройні сили України», ст.ст. 1, 10 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 3, 4, 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ст.ст. 77, 115, 20 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», ст.ст. 1130, 203, 215, 227 Цивільного кодексу України та мотивовані наступним: умови укладання наведеного договору є такими, що суперечать вимогам законодавства. Так, відповідно до Акту на право користування земельною ділянкою № 062777 від 1989 року, виданого Миколаївським квартирно-експлуатаційним частині району, правонаступником якої на даний час є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв, наведена земельна ділянка відноситься за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебуває на картковому обліку в КЕВ м. Миколаїв за інвентарним номером № 23; землекористувачем цієї земельної ділянки є саме Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв. Відповідно ж до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. До зон особливого режиму використання земель відносяться й полігони Збройних Сил України, яким є військова частина НОМЕР_1 . Поряд з цим, п. 2.5 Положення про полігони Збройних Сил України прямо заборонено використання земельних ділянок полігонів не за призначенням та передача у користування іншим землекористувачам.
Таким чином, прокурор стверджує, що договір про спільний обробіток землі № 803 від 06 вересня 2014 року, укладений між військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ АФ «Трихатське-Агро» без додержання вимог ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», ст.ст. 20, 77, 115 Земельного кодексу України та ст. 1130 Цивільного кодексу України є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому потребує визнання недійсним у судовому порядку.
Позивачі повністю підтримують позовні вимоги, що викладені в позовній заяві.
Відповідач - 1, Військова частина НОМЕР_1 , у відзиві просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог мотивуючи тим, що в Державному Акті № 062777 на який посилається прокурор, прямо вказано,що земля надана «…для Широколанівського учбового центру…», не для його розміщення, як на тому наполягає прокурор, а саме - для користування землею Широколанівським учбовим центром, правонаступником якого є на сьогоднішній день військова частина НОМЕР_1 .
Враховуючи саме цей факт та, оскільки інших земель у військовій частині НОМЕР_1 не має, Міністерством оборони України, зокрема його структурним підрозділом - Департаментом фінансів військовій частині НОМЕР_1 було видано свідоцтво № 547 від 29.09.2010 року про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності з відкритим КЕКВ 01.11.0 «Вирощування зернових культур». Тобто, відповідач вважає, що якби військова частина НОМЕР_1 не була повноправним землекористувачем, то й підстав для відкриття КЕКВ 01.11.0 у МО України не було б. При цьому, слід зауважити, що КЕВ м. Миколаїв такого свідоцтва (принаймні з відкритим КЕКВ 01.11.0) не має та не може мати за своєю природою.
Таким чином, відповідач-1 дійшов висновку, що твердження прокурора про те, що договір про спільний обробіток землі № 803 від 06.09.2014 року є таким, що нібито укладений без додержання вимог статті 4 Закону України «Про використання земель оборони України», ст.ст. 20, 77, 115 Земельного кодексу України та ст. 1130 Цивільного кодексу України є такими, що не відповідає дійсності, оскільки:
- Стаття 77 Земельного кодексу України дає лише визначення, що належить до земель оборони, а тому стає не зрозумілим яку саме норму цієї статті при укладенні договору було порушено.
- Стаття 20 Земельного кодексу України передбачає, що землі оборони використовуються виключно у відповідності до вимог Закону України «Про використання земель оборони», а стаття 4 Закону України «Про використання земель оборони» передбачає, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування можуть дозволяти фізичним та юридичним особам вирощувати сільськогосподарську продукцію. 29.10.2014 року за № 1692-02-19 Миколаївською районною державною адміністрацією цей дозвіл було надано. Таким чином, вимоги цих статей було дотримано у повному обсязі;
- Стаття 115 Земельного кодексу України передбачає, що зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України для забезпечення функціонування цих об'єктів. Пунктом 1.1. оспорюваного договору передбачено, що договір укладено «з метою….. залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності військової частини НОМЕР_1 ….», тобто договір укладено з метою використовувати земельні ділянки для підтримання функціонування військової частини. Таким чином, вимоги ст. 115 Земельного Кодексу повністю дотримані.
Більше того, саме позивач (Міністерство оборони України) видав наказ № 483 від 22.12.1997 року (чинний на сьогоднішній день та на який посилається прокурор у преамбулі позову абз. 5 стор 2) де у пункті 38 прямо вказав на те, що «…ділянки території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ, та інших об'єктів ЗС України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та вирощування сільськогосподарської продукції, дозволяється передавати у тимчасове використання… сільськогосподарським підприємствам…».
Відповідач - 2, ТОВ АФ «Трихатське-Агро» у відзиві зазначає, що при укладені даного договору військовою частиною та підприємством повністю дотримано вимоги ч 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Військова частина НОМЕР_1 не має власних виробничих потужностей, як то сільськогосподарська техніка, кваліфікований склад працівників, тощо, вона була змушена проводити відповідну діяльність за допомогою спеціалізованих Фермерських господарств, в даному випадку це ТОВ АТФ «Трихатське - Агро», шляхом укладення договору про спільну обробку землі з залученням можливостей та матеріальних засобів даного господарства.
Крім цього, Широколанівський полігон є входить до десятки найбільших полігонів у Європі, а тому тут щорічно, відповідно до міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, рішень Ради національної безпеки та оборони, а також Указів Президента України проводяться широкомасштабні міжнародні навчання, а також національні навчання із залученням цілих бригад та навіть полків та які жодного разу за часи їх проведення не були зірвані або проведені з порушенням. Вирощування сільськогосподарської продукції проводиться на кордоні Широколанівського полігону на землях, що не залучаються до проведення бойових навчань або будь-якої іншої діяльності, пов'язаної з проведення заходів для підтримання бойової готовності Збройних Сил України. Дані земельні ділянки передбачені як «зони гасіння снарядів», а також так званими «санітарними зонами». Пересування або тимчасове перебування сільськогосподарської техніки на даних землях жодним чином не позначаються на процесі ведення бойових чи інших дій, оскільки вони не перешкоджають повноцінному доступу до полігону техніці або особового складу, не складають перешкод навігаційному обладнанню, що містяться на військовій техніці.
Також, відповідач -2 зазначає, що використання земель оборони проводиться з бездоганним додержанням вимог Закону України «Про використання земель оборони», яким зокрема передбачається, що використання даних земель може бути лише за погодженням з органами місцевого самоврядування (ст. 4 Закону). Таким чином 06.09.2014 року даний договір було погоджено з Миколаївською районною державною адміністрацією Миколаївської області.
В зв'язку з цим, можливо зробити висновок, що факти та припущення заступника Військового прокурора Миколаївського гарнізону є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а договір спільного обробітку землі № 803 від 06.09.2014 року таким, що укладений з дотриманням вимог діючого законодавства України.
16.04.2015 року за результатами розгляду справи суд, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши учасників судового процесу, суд -
встановив:
06 вересня 2014 року між військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Сторона-1) та ТОВ АФ «Трихатське-Агро» (далі - Сторона-2) був укладений договір № 803 «про спільний обробіток землі» згідно з предметом якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності військової частини НОМЕР_1 сторони за цим договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: зрошування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.
Сторони домовилися, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином:
- Сторона-1 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільну діяльність та проводити її обстеження на предмет наявності, та в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів, а також шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці.
- Сторона-2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції яка обумовлена договором.
Відповідно до п. 3.1 договору Сторона-1 зобов'язалась: залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі Стороною-2 земельні ділянки, що надані Стороні-1 в безстрокове користування, згідно державного Акту на право постійного користування від 1989 року за № 062777, площею 247,23 Га, терміном на 5 років тобто до 31.12.2019 року.
Розділами 5, 6 та 8 учасники обумовили порядок ведення спільних справ, внески і частки сторін, розподіл результатів спільної діяльності.
Пунктами 12.1 та 12.2 договору сторони дійшли згоди, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дня його підписання. Цей договір укладений строком на 5 сільськогосподарських років з обов'язковим щорічним узгодженням ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії договору. Зміна розміру внесків сторін ґрунтуються на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов'язкове щорічне узгодження ціни внесків проводиться сторонами в строк до 01 лютого кожного року.
Цей договір підписано та скріплено печатками сторін, а також скріплено гербовою печаткою КЕВ м. Миколаїв.
В подальшому 05.01.2015 року між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ АФ “Трихатське-Агро” укладалась додаткова угода до договору, якими збільшилась ціна - внесок сторони -1 та змінились етапи розрахунків.
Також, до договору та додаткової угоди сторони правочину складали Акт обміру земельної ділянки та Викопіровку з карти плану пропозиції виділення земельних ділянок до договору № 803 від 06.09.2014 року.
За змістом ст.ст. 1130, 1131, Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові; спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників; договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі; умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Предметом даного позову виступила немайнова вимога військового прокурора - визнати недійсним договір про спільний обробіток землі укладений між відповідачами.
Підставою заявлених вимог визначено те, що оспорюваний договір укладений із порушенням встановленого законом порядку та є таким, що суперечить вимогам ст. 4 Закону України «Про використання земель оброни», ст.ст. 20, 74, 115 Земельного кодексу України та ст. 1130 Цивільного кодексу України.
Дослідивши надані учасниками докази та оцінивши їх, відповідно до ст. 43 Господарсько-процесуального кодексу України, проаналізувавши у відповідності з вимогами чинного законодавства вказані прокурором підстави в обґрунтування заявленних вимог, суд дійшов висновків про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного:
Згідно з Державним актом на право користування землею від 1989 року за Б № 062777 Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району Червонопрапорного Одеського воєнного округу Української соціалістичної республіки надано в безстрокове та безоплатне користування 29319,3 га землі в межах згідно з планом землекористування.
Земельна ділянка надана для Широколанівського учбового центру.
Матеріали справи свідчать, що:
- відповідно до Директиви Міністра оборони України від 30.06.2005 року № Д-322/1/014 Миколаївську квартирно-експлуатаційну частину району (м. Миколаїв) переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв;
- відповідно до Довідки № 303/22/7/137 від 23.03.2015 року Південно-східного територіального Квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України Квартирно-експлуатаційна частина Миколаївського району Червонопрапорного Одеського воєнного округу Української соціалістичної республіки була прийнята до складу частин, які безпосередньо підпорядковані Головному квартирно-експлуатаційному управлінню Збройних Сил України (на даний час - Південно-східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління);
- відповідно до Довідки Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України № 424 від 14.04.2015 року Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником Широколанівського учбового центру;
- відповідно до Свідоцтва про реєстрацію Військової частини НОМЕР_1 (код НОМЕР_2 ) № 547 від 29.09.2010 року, виданого Департаментом фінансів Міністерства оборони України, дозволеними видами господарської діяльності є: вирощування зернових та технічних культур; рибальство, надання послуг у риболовстві; діяльність автомобільного вантажного транспорту.
За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно зі ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
За змістом ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про використання земель оборони” землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
За правилами ч. 1-4 ст. 2 Закону України “Про використання земель оборони” військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації. Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони” військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
З матеріалів справи вбачається, що листом № 1692-02-19 від 29.10.2014 року Миколаївська районна державна адміністрація Миколаївської області за результатами розгляду заяви від 08.10.2014 року № 857 не заперечила щодо укладання договору спільної діяльності між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ АФ «Трихастьке -Агро».
Відповідно до ч. 1 ст. 115 Земельного кодексу України, зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
Згідно до пунктів 1.1, 2.1 та 2.5 Положення про полігони Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 187 від 03.05.2008 року, полігон - спеціально обладнана земельна (водна) ділянка (частина узбережжя з прилеглою акваторією моря, акваторія моря у визначених кордонах) з повітряним простором над нею та морськими водами під нею, з відповідною організаційно-штатною структурою, яка призначена для: забезпечення проведення заходів оперативної та бойової підготовки військ (сил); бойового застосування озброєння та військової техніки (засобів ураження); польового, повітряного, морського вишколу, психологічної підготовки особового складу підрозділів, військових частин, кораблів; відпрацювання навчальних завдань слухачами та курсантами військово-навчальних закладів; забезпечення проведення заходів бойового злагодження з'єднань, військових частин та підрозділів в особливий період; проведення досліджень у галузі військового мистецтва, науково-дослідних робіт і полігонних випробувань зразків озброєння, військової техніки, боєприпасів та навчального обладнання; проведення робіт з утилізації методом підриву непридатних для подальшого застосування та зберігання боєприпасів. Полігони обслуговуються спеціальними військовими підрозділами (військовими частинами), які утримуються на окремих штатах або входять до штатів військових частин, військових навчальних закладів. Полігони обладнуються на земельних (водних) ділянках, які відведені для потреб оборони та використовуються Міністерством оборони України у порядку, визначеному законодавством України. Земельні ділянки для розміщення полігонів Збройних Сил України надаються у постійне користування. У разі відсутності потреби подальшого використання земельної ділянки полігона для потреб Збройних Сил України рішення щодо її передачі приймається Міністром оборони України у відповідності з вимогами законодавства України. Відповідальність за правильне використання земельних ділянок, наданих для потреб Міністерства оборони України, збереження ґрунту та вод від забруднення промисловими відходами, а також захист земель від водної (повітряної) ерозії та заболочення покладається на начальників полігонів (командирів військових частин). Контроль за використанням та охороною земель полігонів здійснюється командуваннями видів Збройних Сил України за підпорядкованістю полігонів, а також Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України, квартирно-експлуатаційними відділами, квартирно-експлуатаційними частинами районів. Відповідальність за збереження межових знаків і утримання кордонів земельних ділянок, які надані в користування, у належному стані покладається на начальників полігонів (командирів військових частин). Використання земельних ділянок полігонів не за призначенням та передача у користування іншим землекористувачам забороняється.
Частина 2 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" містить вказівку на існування особливостей надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти, які мають визначатися Кабінету Міністрів України. На день укладення оспорюваного договору, як і на день розгляду справи КМУ таких особливостей не визначив. Натомість, діє наказ Міністра оборони України від 22.12.97 року № 483 "Про затвердження "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України".
Відповідно до п. 1 Положення землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.
Згідно з п. 17-19 Положення право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.
Відповідно до пунктів 23 та 25 Положення відповідальність за цільове використання земель, наданих для потреб Збройних Сил України, покладається на безпосереднього землекористувача і органи квартирно-експлуатаційної служби та інженерне управління Військово-Морських Сил України; облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.
Згідно з пунктами 28 та 32 Положення відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби; після отримання державного акта на право постійного користування землею і документів перенесення на місцевість меж відведеної земельної ділянки інженерне управління Військово-Морських Сил України, начальник квартирно-експлуатаційного управління військового округу, начальник квартирно-експлуатаційного відділу Північного оперативно-територіального командування дають вказівку військовим частинам, безпосереднім землекористувачам, приступити до фактичного використання виділеної в користування Міністерству оборони України земельної ділянки.
Відповідно до пунктів 36 та 38 Положення військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок; ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.
За змістом ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом; суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Так, за Інформацією Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області № 365/751-2/701 від 27.01.2015 року станом на 01.01.2015 року за Військовою частиною НОМЕР_1 обліковується земельна ділянка в постійному користуванні загальною площею 27986,3 га, в тому числі ріллі 7190 га, пасовищ 1740 га, лісів та лісовкритих площ 5 га, забудованих земель 19 033,0 га (землі громадського призначення), води 18, 3 га, в межах території Ульянівської сільської ради (за межами населеного пункту).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
З вищенаведених норм встановлено, що Закон України "Про використання земель оборони" передбачає, що землі оборони використовуються відповідними суб'єктами (військовими частинами) на титулі постійного користування (ч. 1 ст. 2 Закону), проте також передбачає (ст. 4 Закону) можливість надання таких земельних ділянок у вторинне користування для сільськогосподарських потреб: "військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування".
Як вбачається з наданих суду доказів, земельна ділянка згідно Державного акту на право постійного користування землею була надана КЕВ м. Миколаїв (правонаступник) для потреб Широколанівського учбового центру (Військова частина НОМЕР_1 ). Враховуючи положення ст. 1, 2, 4 Закону України “Про використання земель оборони” та приписів вищевказаного Положення, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 є безпосереднім землекористувачем земельної ділянки згідно Державного акту, що також підтверджується поданою суду Інформацією Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області № 365/751-2/701 від 27.01.2015 року, де зазначено, що за Військовою частиною НОМЕР_1 значиться земельна ділянка в постійному користуванні.
В свою чергу позивач КЕВ м. Миколаїв є особою, яка здійснює відомчий контроль та обов'язковий, своєчасний облік земель згідно з Керівництвом з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо укладення оспорюваного договору на момент його укладення не суперечать чинному законодавству, оскільки: по-перше, Військова частина НОМЕР_1 , як вказано вище, є безпосереднім землекористувачем спірної земельної ділянки; по-друге, при укладенні спірного договору Військова частина НОМЕР_1 відповідно до ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони” отримала погодження Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області щодо укладення оспорюваного договору; по-третє, договір скріплений печаткою КЕВ м. Миколаїв, який в свою чергу здійснює контроль за використанням землі.
Посилання прокуратури та позивачів на нецільове використання спірної земельної ділянки також спростовуються приписами ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони” та п. 38 Положення, згідно яких земельні ділянки, в тому числі полігони, можуть надаватись юридичним особам в користування для посіву сільськогосподарських культур.
Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (у даному позові - на прокурора).
За приписами ч. 1 ст. 32 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Прокуратурою та позивачами, всупереч наведеним процесуальним нормам, не доведено суду обставин, які свідчать про порушення відповідачами у спірних відносинах прав та законних інтересів держави, у зв'язку з чим позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 7 від 21.02.13 року з останніми змінами від 17.12.13 року приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.
Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 49 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність стягнення судового збору в розмірі 1218,00 грн. за розгляд вимоги немайнового характеру в доход Державного бюджету України з позивачів порівну по 609 грн.
Таким чином, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити.
2. Стягнути з Міністерства оборони України, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168 (код ЄДРПОУ 00034022) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980): 609 грн. (шістсот дев'ять грн. 00 коп.) - судового збору.
3. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, проспект Миру, 62 А, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 08029523) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980): - 609 грн. (шістсот дев'ять грн. 00 коп.) - судового збору.
Накази видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено 17 квітня 2015 року.
Суддя О.Г.Смородінова