Кіровоградської області
17 квітня 2015 рокуСправа № 912/567/15-г
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Змеула О.А. розглянув у судовому засіданні спір у справі
за позовом Приватного підприємства приватної виробничої фірми "Ацинус"
до Приватного акціонерного товариства "Креатив"
про визнання недійсним договору,
представники сторін:
від позивача - Сілкін М.М., довіреність № 84 від 11.02.15;
від відповідача - Терещенко Д.Л., довіреність від 21.05.13.
Приватне підприємство приватна виробнича фірма "Ацинус" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою від 12.02.2015, яка містить вимоги про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги від 23.07.2013 № 3089 укладеного з Приватним акціонерним товариством "Креатив".
Ухвалою господарського суду від 16.02.2015 позовну заяву прийнято та порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 17.03.2015, від сторін витребувано зазначені в ухвалі матеріали; примірники ухвали надіслано сторонам.
Ухвалою господарського суду від 17.03.2015 розгляд справи за клопотанням позивача відкладався до 07.04.2015, зобов'язано позивача подати докази необхідні для розгляду справи.
У судовому засіданні 07.04.2015 оголошувалася перерва до 14.04.2015 о 12:00 год.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, просить у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що
сторони договору позики самостійно встановлюють розмір, методику обчислення процентної ставки за договором й порядок одержання процентів, що передбачено ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України та відповідає свободі договору;
правомірність нарахування процентів за договором позики підтримав Верховний суд України в своїй правовій позиції, зазначеній у постанові Верховного суду України у справі № 6-79цс14 від 02.07.2014;
умова договору позики про встановлення процентів від суми позики та відсотків за користування чужими грошовими коштами погоджені сторонами договору та відповідають нормам Цивільного кодексу України;
твердження позивача про незаконність встановлення процентів та позовну заяву про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги ПрАТ "Креатив" розцінює як спосіб уникнути відповідальності за виконання зобов'язань, взятих на себе договором від 23.07.2013 № 3089.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази, господарським судом встановлено наступні обставини справи.
Між Приватним акціонерним товариством "Креатив" (позикодавець) та Приватним підприємством приватної виробничої фірми "Ацинус" (позичальник) 23.07.2013 укладено договір за № 3089 про надання зворотної фінансової допомоги, як цей договір назвали сторони.
Факт укладання договору зворотної фінансової допомоги від 23.07.2013 № 3089 не заперечується обома сторонами у справі.
Позивач підтвердив отримання суми позики за оспореним договором.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 16.01.2015 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі №912/3073/14, що набрали законної сили, були встановлені обставини, які відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.
Отже, обставини, встановлені рішеннями судів у справі №912/3073/14, не доказуються при розгляді даної справи.
Суди визнали доведеним факт укладення сторонами у справі договору зворотної фінансової допомоги в редакції, наданій до суду Приватним підприємством приватна виробнича фірма "Ацинус".
За умовами зазначеного договору відповідач зобов'язався надати позивачеві зворотну фінансову допомогу, а позивач прийняв зобов'язання повернути надані грошові кошти в порядку та в строк, визначений даним Договором, а також сплатити проценти за весь період надання позики у порядку та розмірах, що обумовлені умовами цього Договору (п.1.1 Договору).
Згідно з п. 1.2 Договору зворотна фінансова допомога (надалі - позика) використовується позичальником для поповнення обігових коштів.
Зворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 500000 гривень (п. 1.3).
Розмір процентів, які позичальник сплачує за користування грошовими коштами, наданими відповідно до умов цього Договору, складає 18% річних від розміру позики (п. 1.4).
Положеннями п. 2.1 Договору сторонами передбачено, що позика надається позичальнику на строк 11 (одинадцять) місяців 20 (двадцять) днів, та підлягає поверненню до 14 (чотирнадцятого) липня 2014 року.
Повернення суми наданої за цим Договором позики проводиться у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позикодавця в установі банку, у строк визначений в п. 2.1 Договору. Повернення суми наданої за цим договором позики може бути здійснене як частинами, так і шляхом перерахування всієї суми допомоги на розрахунковий рахунок позикодавця (п.п. 2.2 - 2.3).
Пунктом 2.4 Договору встановлено, що сплата процентів за користування позикою відповідно до умов цього Договору здійснюється щомісячно у безготівковій формі, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позикодавця в установі банку не пізніше 25 числа місяця, наступного за місяцем, в якому такі проценти повинні бути нараховані.
У відповідності до пункту 7 даний Договір вступає в силу з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за Договором.
Умови наведеного договору погоджені сторонами в результаті вільного волевиявлення, договір підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких доповнень чи заперечень та їх підписи скріплено відтисками печаток, що не заперечується сторонами.
Рішенням господарського суду від 26.01.2015 у справі № 912/3073/14 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства приватної виробничої фірми "Ацинус" на користь Приватного акціонерного товариства "Креатив" 886223,18 грн., з яких: 500000,00 грн - сума позики, 134876,71 грн - сума процентів за користування коштами, 65054,79 грн - сума пені, 78904,11 грн - сума 30% за користування чужими грошовими коштами, 50000,00 грн - 10% штрафу, 57387,57 грн втрат від інфляції, а також 17724,46 грн судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Позовні вимоги Приватного підприємства приватної виробничої фірми "Ацинус" про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги від 23.07.2013 № 3089 ґрунтуються на тому, що
правову природу зворотної фінансової допомоги регулює Податковий кодекс України. Відповідно до підпункту 257 пункту 1 ст. 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення;
договором від 23.07.2015 №3089 позивач встановив для відповідача 18% річних від розміру зворотної фінансової допомоги за користування грошовими коштами, наданими відповідно до умов Договору, при тому, що між позивачем та відповідачем встановлені відносини за Договором про надання зворотної фінансової допомоги;
укладений договір суперечить вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки відповідач не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії, а тому не має повноважень на здійснення фінансових послуг у вигляді надання коштів під процент;
укладений договір суперечить вимогам Податкового кодексу України, оскільки поворотна фінансова допомога надається договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, тим самим відповідач всупереч нормам законодавства України, в договорі передбачив проценти за користування грошовими коштами;
дії відповідача щодо встановлення 18% річних за користування чужими грошовими коштами, передбачені у п. 1.4 договору є незаконними, тому нарахування штрафних санкцій, передбачених п. 3.5 договору є незаконним;
нарахування 30% річних за користування чужими грошовими коштами відповідно до п. 3.4 договору та 10% штрафу за прострочення строку плати процентів відповідно до п. 3.5. договору незаконними.
У ході вирішення спору господарський суд виходить з нижченаведених приписів цивільного законодавства.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Укладений між сторонами договір №3089 про надання зворотної фінансової допомоги (за назвою) від 23.07.2013 за своєю правовою природою є договором позики, правовідносини за яким регулюються главою 71 Цивільного кодексу України. Вищевикладене встановлено рішеннями судів під час розгляду справи № 912/3073/14.
Посилання позивача на те, що правову природу зворотної фінансової допомоги регулює Податковий кодекс України відхиляються господарським судом з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1.1 Податкового кодексу України, цей закон регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства і не може регулювати відносини позики між юридичними особами, які врегульовані Цивільним кодексом України.
Крім того, зазначення ПП ПВФ "Ацинус" норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" також відхиляються, оскільки даний закон регулює відносини між визначеними ним суб'єктами фінансових установ і не може регулювати відносини позики між юридичними особами, які врегульовані Цивільним кодексом України.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.12.2011 у справі 6-85цс11, в якій зазначено, що Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046-1048 Цивільного кодексу України".
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має учинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
У даному випадку умови договору №3089 від 23.07.2013 погоджені сторонами в результаті вільного волевиявлення, договір підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких доповнень чи заперечень та їх підписи скріплено відтисками печаток, тому даний договір відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, Договір вчинено у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 1046 Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, сторони договору позики самостійно встановлюють розмір, методику обчислення процентної ставки за договором й порядок одержання процентів, що передбачено законом (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України), що відповідає принципу цивільного права - свободі договору.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Сторонами в п.3.3 договору погоджено, що у випадку несвоєчасного повернення суми позики позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є санкціями, а способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання
Відповідно до пункту 3.4 оспореного договору сторони дійшли згоди, що крім штрафних санкцій, передбачених п.3.2 та п.3.3 даного договору, у разі несвоєчасного повернення суми позики позичальник виплачує позикодавцеві відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30 (тридцять) % річних.
Згідно із частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Умова договору позики про встановлення процентів від суми позики та відсотків за користування чужими грошовими коштами погоджені сторонами договору та відповідають нормам Цивільного кодексу України (ст. 627 ЦК).
Враховуючи відсутність у даному випадку обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання певних юридичних наслідків, господарський суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання оспореного договору недійсним, а тому позов задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України витрати на судовий збір покладаються на позивача у зв'язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено.
У засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись статтями 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРIШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Повне рішення складено 20.04.2015
Суддя О.А. Змеул