11-кп/775/155/2015(м)
265/7615/14-К
Головуюча у суді 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч 2 ст.186 КК України Доповідач: ОСОБА_2
16 квітня 2015 року м. Маріуполь
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі апеляційну скаргу прокурора на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2015 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта професійно-технічна, працюючого стропальником в ТОВ «Азовелектросталь», неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, раніше судимого:
- 24 квітня 2002р. Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ч.2 ст.186 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки, звільнений від відбування покарання на підставі ст.ст.75,76 КК України з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців;
- 16 жовтня 2003р. Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ч.2 ст.296, ч.1 ст.71 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки, звільнений від відбування покарання на підставі ст.ст.75,76 КК України з іспитовим строком на 2 роки;
- 17 грудня 2004р. Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ч.2 ст.186, ч.1 ст.71 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі, звільнений 05 травня 2008р. з Жданівської виправної колонії № 3 умовно-достроково, невідбутий строк покарання 6 місяців 28 днів;
- 07 березня 2009р. Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ст.122 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік 1 місяць;
- 13 липня 2009р. Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ст.186 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць, звільнений 07 листопада 2012р. з Донецької виправної колонії № 124 умовно-достроково, невідбутий строк покарання 5 місяців 6 днів;
- 07 жовтня 2013р. Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ст.185 КК України до 3 місяців арешту, звільнений 13 березня 2014. з Маріупольського слідчого ізолятора по відбуттю строку покарання;
- 29 вересня 2014р. Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ч.2 ст.125, ст.198, ч.2 ст.185, ст.70 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців (покарання не відбув),
визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та із застосуванням ст.69 КК України призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.
На підставі ст.71 КК України до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 вересня 2014 року у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі і за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахується з 11 лютого 2015 року. В строк покарання зараховано період перебування під вартою з 16 жовтня 2014 року по 10 лютого 2015 року.
ОСОБА_8 12 жовтня 2014 року близько 23 години, знаходячись біля зупинки громадського транспорту «Ринок Денис», по вулиці Олімпійській в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, умисно, повторно, керуючись корисливими мотивами, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, з метою відкритого викрадення чужого майна, підійшов до раніше незнайомого йому ОСОБА_7 , якому завдав удар по ногах, заподіявши таким
чином фізичну біль, після чого останній впав на асфальт.
В цей же час між ОСОБА_7 та особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, відбулася бійка на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, під час якої ОСОБА_9 вирішив скористатися наданою можливістю викрадення чужого майна, почав обшукувати кишені потерпілого, після чого відкрито викрав мобільний телефон «LG», вартістю 90 грн., зі стартовим пакетом оператора мобільного зв'язку «Києв Стар», вартістю 10 грн., на рахунку якого знаходилися грошові кошти в сумі 31 грн. 57 коп., заподіявши потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму І31 грн. 57 коп., після чого з викраденим з місця вчинення злочину зник та розпорядився ним на власний розсуд.
Не погодився з вироком суду прокурор, який в апеляційній скарзі просить вирок Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 11.02.2015р. стосовно ОСОБА_8 скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Постановити новий вирок відповідно до якого призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст. 186 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі.
Застосувати ст. 71 ч. 1 КК України та за сукупністю вироків частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 29.09.2014р. у вигляді 1 року позбавлення волі та остаточно призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
В решті вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 11.02.2015р. залишити без змін.
Вважає вирок незаконним, бо відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Звертає увагу, що поза увагою суду першої інстанції залишилось ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер злочинних дій, спосіб їх вчинення, яке собою утворює тяжкий злочин.
Згідно із ст. 414 КПК України, вказує прокурор, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України, але своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість, або суворість.
Посилається на те, що відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, вирішуючи питання про вид та розмір покарання щодо особи, яка визнається винною у вчинені злочину, суди зобов'язані дотримуватися загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; приймати до уваги ступінь тяжкості вчиненого винною особою злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди повинні враховувати ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу винного та інші обставини справи і обговорювати питання про призначення більш суворого покарання особам, які скоїли злочин не вперше.
Так, ОСОБА_8 вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів. Раніше 7 разів судимий за умисні та корисливі злочини, вказаний злочин вчинив через 2 тижні після винесення останнього вироку, що свідчить про те, що останній не намагається стати на шлях виправлення.
Маючи місце роботи, постійний заробіток вчинив злочин проти власності.
Відповідно до п. 8 ППВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додатковою покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому, необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
При призначенні покарання ОСОБА_8 судом не дотримано вказані вимоги кримінального закону, внаслідок чого останньому призначено покарання, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості.
Наявність хронічних захворювань не перешкоджала обвинувачуваному скоювати злочин та в жодному разі не зменшила ступінь небезпечності вчиненого кримінального покарання, однак судом визнано, як обставиною, що пом'якшує покарання.
Визнання вини та щире каяття визнані судом як обставини, що пом'якшують покарання та на які суд послався при призначенні покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, не знизили ступінь небезпечності скоєного злочину, а лише відобразили ставлення особи до вчиненого.
Судом визнано обставини, що обтяжують покарання перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів, однак призначено покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України.
Заслухавши доповідача, прокурора, який просив задовольнити його апеляційну скаргу, потерпілого, який просив вирок суду залишити без змін, обвинуваченого, який не погодився з вимогами апеляційної скарги прокурора і просив вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Постанова Верховного Суду України N 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» звертає увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненому злочині, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання (в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин), із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, судом 1 інстанції ці вимоги закону не були виконані при призначенні покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 , суд врахував ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, обставини його вчинення та наслідки, особу обвинуваченого, який до затримання мав постійне місце роботи, за місцем проживання характеризується посередньо. Крім цього, суд врахував стан здоров'я обвинуваченого, який має ряд хронічних захворювань.
Обставинами, що пом'якшують призначення покарання ОСОБА_8 є визнання ним своєї вини, щире каяття.
Призначаючи покарання на підставі ч.1 ст.69 КК України суд не навів кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
На думку колегії суддів, приведені судом обставини не є обставинами, які істотно знижують ступень тяжкості вчиненого злочину особою, яка має 7 судимостей.
На підставі викладеного, керуючись ст.404,407,420 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2015 року стасовно ОСОБА_8 в частині призначення покарання - скасувати.
Постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у скоєнні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК України та призначити покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.
Згідно ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 29.09.2014 року у вигляді 1 року позбавлення волі та остаточно призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з 11 лютого 2015 року. В строк покарання зарахувати період перебування під вартою з 16 жовтня 2014 року по 10 лютого 2015 року.
Запобіжний захід тримання під вартою в Маріупольскому СІ - залишити без змін.
В решті вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 11.02.2015 року залишити без змін.
Вирок набирає законної сили негайно, але може бути оскаржений безпосередньо до касаційної інстанції протягом 3 місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_8 у той же строк, з дня отримання копії вироку.
Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2