02 квітня 2015 року м. Київ К/800/57119/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів:Черпіцької Л.Т.
Розваляєвої Т.С.
Маслія В.І.
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у справі №1570/7498/2012 за позовом Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області № 51 до Державної фінансової інспекції в Одеській області про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги, -
У грудні 2012 року Південна виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області № 51 (далі - ПВК №51) звернулась з позовом до Державної фінансової інспекції в Одеській області про визнання протиправними та скасування пунктів 3, 5, 11, 12 вимоги № 15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року щодо усунення виявлених в ході ревізії порушень.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 3 Вимоги №15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року. Визнано протиправним та скасовано пункт 5 Вимоги №15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року. Визнано протиправним та скасовано пункт 11 Вимоги №15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року. Визнано протиправним та скасовано пункт 12 Вимоги №15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Державна фінансова інспекція в Одеській області звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі п.1.1.6.1. Плану контрольно-ревізійної роботи апарату ДФІ в Одеській області на ІІ квартал 2012 року, у період з 17.05.2012 по 31.07.2012 фахівцями відділу інспектування органів державної влади ДФІ в Одеській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Південної виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області № 51 за період з 01.01.2010 року по завершений звітній період 2012 року, про що складено акт № 08-19/408 від 07.08.2012 року.
В ході ревізії встановлено недоотримання державним бюджетом та установою коштів на загальну суму 33,22 тис. грн., порушень, що призвели до збитків на загальну суму 170,55 тис. грн. та інших порушень, що не призвели до матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 38 632,83 тис. грн. В ході ревізії відшкодовано порушень на загальну суму 38 626,98 тис. грн.
На підставі акту ревізії №08-19/408, Державною фінансовою інспекцією в Одеській області пред'явлено вимогу позивачу про усунення порушень, встановлених ревізією фінансово-господарської діяльності № 15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року.
В пункті 3 вимоги зазначено, що в порушення п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23.04.1999 № 663 та п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 № 98 протягом січня-квітня 2012 року 6 військовослужбовцям, які були відряджені до Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України з метою проходження курсового навчання з первинної професійної підготовки, не відшкодовані в повному обсязі добові витрати, як наслідок, працівниками ПВК № 51 недоотримано коштів в загальній сумі 1 984,50 грн., у зв'язку з чим необхідно:
- провести донарахування та виплатити працівникам, перелік яких знаходиться у Додатку № 11, добові витрати в сумі 1 984,50 грн., які не були виплачені під час перебування у відряджені.
В пункті 5 вимоги зазначено, що в порушення п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 № 268 (з урахуванням внесених змін) протягом 2010 року державним службовцям, які працюють в ПВК № 51 виплачувалось підвищення до посадового окладу в розмірі 30 відсотків за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими, що не передбачене зазначеною постановою, яка регулює умови оплати праці державних службовців. Таким чином, протягом 2010 року зайво виплачено заробітної плати на загальну суму 66 992,42 грн., та відповідно зайво перераховано внесків до державних цільових фондів на загальну суму 24 251,25 грн., що призвело до завданої матеріальної шкоди (збитків) ПВК № 51 на загальну суму 91 243,67 грн. у зв'язку з чим необхідно:
- стягнути 66 992,42 грн. зайво виплаченої заробітної плати, з осіб (реєстр у додатку № 16), які її отримали безпідставно, в порядку та розмірах встановлених ст.ст. 127, 136 КЗпП України та ст.ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України. У разі пропуску встановленого строку - відшкодувати порушення за рахунок керівника, що допустив зайві грошові виплати (ст.133 КЗпП). Провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до Фондів та повернути зайво сплачені кошти в загальній сумі 24 251,25 гривень (зарахувати в рахунок майбутніх платежів).
В пункті 11 вимоги зазначено, що в порушення ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», протягом серпня-вересня 2011 року засудженим (реєстр у Додатку № 51) не проводилась індексація грошових доходів, що призвело до недоотримання працівниками коштів на загальну суму 483,80 грн., як наслідок недоотримано доходів ПВК № 51 на загальну суму 79,19 грн., чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) ПВК № 51 на загальну суму 79,19 гривень. У зв'язку з чим необхідно:
- провести донарахування та виплатити засудженим (реєстр у Додатку № 51) заробітну плату в сумі 483,80 гривень. Стягнути з засуджених вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг до спеціального фонду установи в загальній сумі 79,19 гривень.
В пункті 12 вимоги зазначено, в порушення вимог п.1 ст.121 Кримінально-виконавчого кодексу України та п. 4.3 Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004 року № 191, на протязі 2010 року ПВК № 51 недоотримано доходів за харчування від засуджених, які отримують продукти за нормою № 2а (Постанова № 336) - для засуджених, зайнятих на важких роботах чи роботах із шкідливими умовами праці (реєстр у Додатку № 52) на загальну суму 6015,77 гривень. У зв'язку із чим необхідно:
- відобразити в обліку дебіторську заборгованість в загальній сумі 6015,77 грн. по доходам за харчування від засуджених, які отримують продукти за нормою № 2а (реєстр у Додатку № 52) та стягнути зайво сплачені кошти з засуджених, зайнятих на важких роботах чи роботах із шкідливими умовами праці на загальну суму 6015,77 гривень.
Не погоджуючись з пунктами 3, 5, 11, 12 вимоги № 15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року, Південна виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області № 51 звернулась з позовом про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що пункти 3, 5, 11 та 12 вимоги Державної фінансової інспекції в Одеської області № 08-19/408 від 07.08.2012 року виставлені позивачу без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає передчасними такі висновки судів, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Згідно з приписами пунктів 1, 7, 10 статті 10 зазначеного Закону, контрольно-ревізійним управлінням в областях надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до пункту 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011, Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Так, пунктом 3 вимоги Південну виправну колонію №51 зобов'язано провести донарахування та виплатити працівникам добові витрати в сумі 1 984,50 грн., які не були виплачені під час їх перебування у відряджені.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 № 98 передбачено перелік умов відрядження для державних службовців і працівників підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, які забезпечуються в відрядженні триразовим харчуванням та проживанням і яким при цьому сплачуються добові витрати. В переліку умов немає відрядження співробітників на підвищення кваліфікації та первинну підготовку до учбових закладів, що належать до системи Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Згідно з п.2 вказаної постанови, витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях або до проїзних документів, оплачується відрядженим за рахунок добових.
Судами зазначено, що позивачем до суду були надані оригінали посвідчень про відрядження №17 №12, №3 та №5 з відміткою «Житло та харчування без оплати», що підтверджує знаходження працівників у відрядженні на повному продовольчому забезпеченні.
З огляду на це, відшкодування добових позивачем не проводилось, оскільки працівники були забезпечені місцем проживання і триразовим харчуванням.
Крім того, у постанові КМУ від 02.02.2011 р. №98 зазначено, що термін відрядження в межах України не може перевищувати 30 календарних днів (пункт 6 Постанови), тоді як в судовому засіданні представник позивача зазначив, що терміни відрядження складають мінімум 30 календарних днів, а максимум може бути і 60, з урахуванням виду перепідготовки та навчальної програми.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком судів, що пункт 3 вимоги про відшкодування витрат на відрядження не відповідає обставинам справи та суперечить діючому законодавству, а тому підлягає скасуванню.
Пунктом 5 вимоги Південну виправну колонію №51 зобов'язано стягнути 66 992,42 грн. зайво сплаченого підвищення посадових окладів державним службовцям на 30% за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та перерахованих внесків до державних цільових фондів по незаконно виплачених сумах на оплату праці в сумі 24 251,25 грн. Підставою для прийняття вказаного пункту вимоги було те, що в порушення п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 № 268 (з урахуванням внесених змін) протягом 2010 року державним службовцям, які працюють в ПВК № 51 виплачувалось підвищення до посадового окладу в розмірі 30 відсотків за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими, що не передбачене зазначеною постановою.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. №268 керівникам органів державної влади надано право встановлювати: 1) посадові оклади згідно до затверджених постановою схем посадових окладів; 2) надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; 3) доплати.
З огляду на те, що питання підвищення посадових окладів регулюється прийнятими Кабінетом Міністрів України відповідних постанов, посилання відповідача на порушення позивачем вимог постанови № 268 від 09.03.2006 в зв'язку з підвищенням останнім посадових окладів працівникам є необґрунтованим.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 534 від 14.07.1993 «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби» ( з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 25.08.2004 р. №1080) керівникам установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби надано право встановлювати працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, посадові оклади (тарифні ставки) з підвищенням за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, у таких розмірах: в слідчих ізоляторах - до 30 відсотків; в устанвах виконання покарань та на їх підприємствах - до 50 відсотків.
На виконання цієї постанови наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 190 від 3 жовтня 2004 року затверджено Порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ кримінально-виконавчої системи, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах.
У пунктах 3, 4, 6 вказаного Порядку передбачено, що підвищення посадових окладів (тарифних ставок) здійснюється працівникам, які займають штатні посади в таких установах та на їх підприємствах (у тому числі при роботі на умовах сумісництва): кримінально-виконавчих установах; спеціальних виховних установах; слідчих ізоляторах.
Підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, установлюються наказами начальників установ Державної кримінально-виконавчої служби.
Підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за цим Порядком здійснюється лише в межах фактичних видатків на заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, та в межах фонду заробітної плати підприємств установ.
Підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, установлюються у таких розмірах: у кримінально-виконавчих установах закритого типу та на їх підприємствах (у залежності від рівня безпеки установи): максимального рівня безпеки - до 50 відсотків; середнього рівня безпеки для тримання неодноразово засуджених чоловіків та чоловіків, вперше засуджених до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини, - до 30 відсотків; мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - до 20 відсотків; мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - до 10 відсотків. (підпункт 7.1 пункту 7 цього ж Порядку).
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 534 від 14 липня 1993 року та наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 190 від 3 жовтня 2004 року передбачено порядок виплати підвищення до окладу (тарифної ставки), яке є складовою основної заробітної плати, а не виплату надбавок та доплат, на чому наполягає відповідач.
За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для скасування пункту 5 вимоги.
Також, в акті ревізії № 08-19/408 від 07.08.2012 року зазначено, протягом серпня-вересня 2011 року засудженим не проводилась індексація грошових доходів, що призвело до недоотримання працівниками коштів на загальну суму 483,80, що є в порушенням ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». У зв'язку із цим, пунктом 11 вимоги позивача зобов'язано провести донарахування та виплатити засудженим заробітну плату в сумі 483,80 гривень та стягнути з засуджених вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг до спеціального фонду установи в загальній сумі 79,19 гривень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з статтею 2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» найманим працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.
Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Проте, відповідно до вимог статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
Відповідно до п. п. 6 п. 2 статті 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Підпунктом 1.1 пункту 1 Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004 року № 191, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.10.2004 року за № 1328/9927, встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
Таким чином, засуджені до обмеження та позбавлення волі не є найманими працівниками, оскільки в силу Закону залучаються до суспільно корисної праці без укладання трудового договору.
Враховуючи те, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення містить вичерпний перелік грошових доходів, які підлягають індексації, згідно якого оплату праці засуджених до нього не включено, колегія суддів погоджується з висновками судів про безпідставність пункту 11 вимоги ДФІ про зобов'язання позивача провести індексацію заробітної плати засудженим.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в частині скасування пунктів 3, 5, 11 вимоги ДФІ № 15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року.
Проте, колегія суддів вважає передчасними висновки судів про задоволення позову в частині скасування пункту 12 вимоги, враховуючи наступне.
Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), її визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (пункт 1 цього Положення).
Держфініспекція утворена шляхом реорганізації Головного контрольно-ревізійного управління України відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон) встановлено, що головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).
Пункт 7 статті 10 Закону закріплює право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування (пункт 1 цього Порядку).
За правилами пункту 2 зазначеного Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
За змістом частини шостої статті 2 Закону порядок проведення Держфінінспекцією державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, за правилами пунктів 45, 46 Порядку проведення інспектування у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державної контрольно-ревізійної служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Згідно з пунктом 50 цього Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.
При цьому оскаржувана вимога Інспекції вказує на виявлені збитки та їхній розмір.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2013 року, від 13 травня 2013 року, від 20 травня 2014 року та від 20 січня 2015 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, 21-93а14, 21-603а14 відповідно).
Враховуючи те, що обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення в цій частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Одеській області задовольнити частково.
Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 12 Вимоги №15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області № 51 до Державної фінансової інспекції в Одеській області про визнання протиправними та скасування пункту 12 вимоги № 15-08-34-14/8735 від 12.09.2012 року.
В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: