14 квітня 2015 року м. Київ К/800/25330/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Моторного О.А.
Суддів Борисенко І.В.,
Кошіля В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.02.2014
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014
у справі № 817/154/14
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,-
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014, позов задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу №Ф від 13.01.2014, визнано протиправним та скасовано рішення від 27.01.2014 № 0000161742 та № 0000151742.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, складено акт від 13.01.2014, № 2/17-01/2754716790, в якому зафіксовано порушення позивачем: ст. 164, п. 167 п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 10 044,53 грн. за 2012 рік; п.2 ч.1 ст. 7, ч.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в порушення яких донараховано єдиного внеску на загальну суму 38 427,99 грн., в тому числі: 15 191,66 грн. за 2011 рік та 23 236,33 грн. за 2012 рік.
На підставі результатів вказаної перевірки сформована та направлена вимога № Ф від 13.01.2014 про сплату боргу ( недоїмки) № 3 єдиного внеску в розмірі 38 427,99 грн.
27.01.2014 відповідачем прийняті рішення: №0000161742 про застосування штрафних санкцій в сумі 2680,98 грн.; №0000151742, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 10 044,53 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 5 022,27 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Пунктом 4 ч.1 ст. 4 зазначеного Закону визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно із п. 2. ч. 1. ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до ч.4 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України, базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
У відповідності із п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу
Тобто, витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від зайняття підприємницькою діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.
Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Згідно із абз. "в" пп. 138.10.2 п. 138.10. ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
В силу вимог п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Матеріали справи свідчать, що 01.11.2009 між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець) було укладено договір про надання інформаційних (консультативних) послуг № 2, згідно умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати йому, у відповідності до умов даного договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) з використанням свого власного транспорту, а замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх.
Зміст інформації, яку надає виконавець, передбачений п. 2 вказаного договору, до якої належать: консультація з питань перевірки кількості і якості лісової деревообробної продукції при відправці за кордон і в межах України; загальна характеристика умов роботи (джерела сировини, якість, ціна продукції, наявність постачально-збутової мережі); попит на лісову деревообробну продукцію на міжнародному ринку і ринку України.
Загальна вартість наданих послуг за період, що перевірявся складає 43 763,50 грн. (без податку на додану вартість).
Вказані витрати підтвердженні актами здачі прийому виконаних робіт (наданих послуг) та платіжними дорученнями про оплату вказаних послуг.
Судами встановлено, що надані, згідно зазначеного договору послуги, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що усі витрати позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами.
За наведених обставин, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність дій позивача щодо віднесення до складу витрат вартості придбаного пального та вартості отриманих послуг від ФОП ОСОБА_3
Також, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо неправомірності нарахування позивачу єдиного внеску за 2011 рік, оскільки, акт перевірки не містить опису витрат, які були зменшені позивачу, підстав зменшення, операцій за якими формувались такі витрати та сама суть порушення.
Слід зазначити, що в акті не зазначені первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку та, які підтверджують наявність порушень.
Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області - відхилити.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.02.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний
Судді(підпис) І.В. Борисенко
(підпис) В.В. Кошіль